розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Бачуна О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - Дроговизька сільська рада), ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішення ради, свідоцтва про право власності та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовну заяву мотивував тим, що під час винесення рішення від 16 липня 2015 року № 632 Дроговизька сільська рада порушила вимоги статті 83 ЗК України.

Протоколом засідання від 05 лютого 2013 року земельна комісія Дроговизької сільської ради зобов`язала ОСОБА_2 привести межі його земельної ділянки відповідно до площі, яка йому передавалася у власність - 0,08 га. Рішення Дроговизької сільської ради від 23 жовтня 2012 року № 320 залишила без змін.

Позивач вважає, що земельна ділянка, яка є проїздом і відноситься до земель житлової та громадської забудови, надана у власність ОСОБА_2 безпідставно та без узгодження меж земельної ділянки із ОСОБА_1 .

На засідання сесії Дроговизької сільської ради позивача не запросили.

Просив визнати незаконним та скасувати рішення Дроговизької сільської ради від 16 липня 2015 року № 632 та видані на його підставі свідоцтво про право власності на майно від 11 серпня 2015 року і витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 липня 2015 року.

У січні 2018 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Дроговизької сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, і з урахуванням уточнених позовних вимог просила зобов`язати ОСОБА_1 привести проїзд (провулок) між вулицями Івана Франка та Лесі Українки у с. Дроговиж Миколаївського району Львівської області до попереднього стану шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі та воріт, зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні проїздом (провулком) між АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 та володільцем земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Усупереч генерального плану с. Дроговиж ОСОБА_1, який є сусідом ОСОБА_3, захопив проїзд між вуличками, що унеможливлює наскрізний проїзд від АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 24 квітня 2019 року Миколаївський районний суд Львівської області у позові ОСОБА_1 відмовив.

Позов ОСОБА_3 задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_1 привести проїзд (провулок) між вулицями Івана Франка та Лесі Українки у с .Дроговиж Миколаївського району Львівської області до попереднього стану шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі та воріт та не чинити перешкод у користуванні таким ОСОБА_3 .

Рішення місцевий суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не надав правовстановлюючих документів на підтвердження його права власності на земельну ділянку та встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості).

ОСОБА_1 належним чином не виконав рішення Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області від 23 жовтня 2012 року № 320 про зобов`язання відкрити провулок між його житловим будинком та житловим будинком ОСОБА_2 у зв`язку з незаконним його закриттям брамою, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 11 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 квітня 2019 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11 800,00 грн судових витрат за надання правничої допомоги.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що позивач ОСОБА_1 не є суміжним землекористувачем щодо спірної земельної ділянки, межі якої узгоджено із належним (фактичним) суміжним землекористувачем ОСОБА_3, а орган місцевого самоврядування, виносячи оскаржене рішення, діяв в межах повноважень, порушення власних прав оскарженим рішенням він не довів, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення місцевого суду у частині позову третьої особи з самостійними вимогами не оскаржене та судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у його позові та скасувати постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування статей 189 та 365 ЦПК України у подібних правовідносинах, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та постановах Верховного Суду: від 12 серпня 2020 року у справі № 372/1729/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17 та від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17; висновку щодо застосування частини 8 статті 141 ЦПК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 645/5927/18.

ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх фактичних обставин справи, не надали оцінки доказам наданим позивачем на підтвердження того, що відповідачу надана земельна ділянка площею, яка не відповідає розміру його земельної ділянки згідно з погосподарською книгою; не врахували, що підписи суміжних землекористувачів в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки підроблені; суди не вирішили подані позивачем клопотання про допит свідків;

суд апеляційної інстанції стягнув з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги без відповідної квитанції про оплату правничої допомоги відповідачем.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 та володільцем належної до будинку неприватизованої земельної ділянки.

Рішенням від 23 жовтня 2012 року № 320 "Про відкриття провулку між АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2" Дроговизька сільська рада зобов`язала ОСОБА_1 відкрити провулок між його житловим будинком на АДРЕСА_2 та житловим будинком ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 у зв`язку з незаконним його закриттям брамою.

Рішенням від 05 лютого 2013 року земельна комісія Дроговизької сільської ради зобов`язала ОСОБА_2 привести межі свої присадибної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку відповідно до площі, яка передавалась у власність - 0,08 га.

Рішенням від 16 липня 2015 року № 632 "Про затвердження гр. ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)" Дроговизька сільська рада затвердила ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0932 га (кадастровий номер 4623082000:01:004:0403) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 та передала у власність цю земельну ділянку.

Право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623082000:01:004:0403 на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зареєстрував у встановленому законом порядку (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2015 року, індексний номер 4204976, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 липня 2015 року).

Згідно із актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, комісія у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, провела встановлення і узгодження меж ділянки ОСОБА_2 .

В акті є підпис суміжного землекористувача ОСОБА_3, справжність якого перевірена в межах кримінального провадження, закритого за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Підпис позивача ОСОБА_1 на цьому акті відсутній, оскільки він не є суміжним землекористувачем.

Рішенням від 15 січня 2015 року № 569 Дроговизька сільська рада погодила акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_6 в АДРЕСА_2 без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_3 .

Постановою від 06 лютого 2014 року,яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2015 року, Львівський апеляційний адміністративний суд, в позові ОСОБА_1 до Дроговизької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 23 жовтня 2012 року № 320 відмовив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Рішення місцевого суду переглядається лише в частині відмови у позові ОСОБА_1 .

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів з такими висновками судів погоджується.

Щодо неврахування висновків про застосування статей 189 та 365 ЦПК України

У частині першій статті 189 ЦПК України передбачено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; 2) визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 372/1729/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17 та від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17 також зазначив проте, що вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У справі, що переглядається, місцевий суд правильно визначив вид спірних правовідносин між сторонами, обрав норму прав, що їх регулює, а його висновок про безпідставність вимог ОСОБА_1 відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

Порушень порядку надання та отримання доказів у місцевому суді апеляційний суд не встановив, належна оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

У розумінні статті 400 ЦПК України, переоцінка доказів у справі перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи заявника про те, що суди не вирішили подані позивачем клопотання про допит свідків є неприйнятними, оскільки місцевий суд задовольнив клопотання позивача про допит свідка ОСОБА_7, яка на виклик суду з`явилася.

Відмовляючи у виклику інших свідків, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, що стосуються справи, про які можуть надати показання наведені в клопотанні свідки.

Таким чином, доводи касаційної скарги про застосування статей 189 та 365 ЦПК України у подібних правовідносинах, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та постановах Верховного Суду: від 12 серпня 2020 року у справі № 372/1729/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17 та від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17 не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Щодо неврахування висновків про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України

У частині 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частини 8 статті 141 ЦПК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 645/5927/18.

Велика Палата Верховного Суду к постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 зазначила, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 645/5927/18 Верховний Суд також зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також того, що заявлений позивачем позов та подана апеляційна скарга до задоволення не підлягають, дійшов правильного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 11 800,00 грн.

Доводи скарги про ненадання відповідачем документу на підтвердження оплати правничої допомоги є неприйнятними, оскількивиходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_1 та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.