розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2019 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб ОСОБА_4, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петелька Ігоря Васильовича, про визнання заповіту та договору купівлі-продажу квартири недійсним,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Петелькою І. В. від імені ОСОБА_5 25 лютого 2013 року на користь ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Петелькою І. В., між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_2 - недійсними.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_5 .

Тітка була літньою особою, 86-річного віку, хворіла, потребувала догляду. ОСОБА_1 постійно нею опікувалась.

Позивач вважає, що коли останні місяці захворіла сама і не могла приходити до тітки, невідомі особи - відповідачі у справі, скористались цим і незаконним шляхом привласнили квартиру тітки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом підробки заповіту та договору купівлі-продажу квартири. Про це вона дізналася під час похорону та звернулась до правоохоронних органів з відповідною заявою, однак відповіді не надійшло.

Зазначала, що тітка не могла заповісти чи продати квартиру чужим людям. Підписи на заповіті та договорі купівлі-продажу їй не належать, а підроблені.

У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не надано до суду жодних доказів того, що підписи на посвідчених від імені ОСОБА_5 заповіті і договорі купівлі-продажу виконані не ОСОБА_5 .

Призначена посмертна судово-почеркознавча експертиза не була проведена, оскільки, згідно листа директора Львівського НДІСЕ від 30.07.2017 року матеріали цивільної справи повернені суду без висновку експертизи через ненадання вільних зразків підписів та документів, які вимагались експертом, та через неоплату експертизи самою ОСОБА_1 .

Крім того, допитавши у судовому засіданні як свідка приватного нотаріуса Петельку І. В., суд дійшов висновку, що позивачем не доведено те, що у ОСОБА_5 не було волевиявлення на укладення заповіту та договору купівлі-продажу квартири.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою у якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий судовий розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказувала на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/14, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції є неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку експертизи щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема ОСОБА_1 вказувала, що за її клопотанням, ухвалою суду першої інстанції призначалась посмертна судово-почеркознавча експертиза, однак така не була проведена. У зв`язку з чим суд був позбавлений можливості встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 466/5147/16 з Шевченківського районного суду м. Львова.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла цивільна справа № 761/2536/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1, виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЛМНО 09 квітня 2013 року (т. 1 а. с. 6).

При житті 25 лютого 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона матиме право на законних підставах, заповіла ОСОБА_2 .

Заповіт посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Петелькою І. В. (т. 1 а. с. 99).

В той же день нотаріусом була посвідчена довіреність на ім'я ОСОБА_3 на представництво інтересів ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 13).

22 березня 2013 року приватним нотаріусом ЛМНО Петелькою І. В. посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка складається із двох житлових кімнат, кухні та вигод загальною площею 38,7 кв. м, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купила зазначену квартиру (т. 1 а. с. 80).

Під час розгляду справи ухвалою суду першої інстанції, за клопотанням позивача 16 серпня 2017 року призначалась посмертна судово-почеркознавча експертиза, яку було доручено провести експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (т. 1 а. с. 170).

Листом директора Львівського НДІСЕ від 30.10.2017 року матеріали цивільної справи повернуті суду без висновку експертизи через ненадання вільних зразків підписів та документів, які вимагались експертом, та через неоплату експертизи самою ОСОБА_1 (т.1. а.с. 193)

Допитаний в якості свідка у судовому засіданні суду першої інстанції приватний нотаріус Петелька І. В. категорично ствердив, що і заповіт, і договір посвідчувались ним за місцем проживання ОСОБА_5, яка була при здоровому розумі і пам`яті, усвідомлювала значення своїх дій, бажала посвідчення таких правочинів і усвідомлювала настання наслідків після їх посвідчення,власноручно підписала ці оспорювані документи без будь-якого примусу.

За клопотанням позивачки ухвалою суду призначалась посмертна судово-почеркознавча експертиза, однак така не була проведена через відсутність письмових доказів (вільних зразків підписів ОСОБА_5 ), які не були надані позивачкою на вимогу експерта.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона є племінницею померлої ОСОБА_5, тому могла би претендувати на спадщину після смерті тітки, однак дізналась про існування заповіту від 25 лютого 2013 року та договору купівлі-продажу від 22 березня 2013 року. Вважає, що вказані заповіт та договір купівлі-продажу підписані не ОСОБА_5 .

Відповідно до частини другої статті 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів.

Згідно із статтею 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Вказана експертиза проведена не була, оскільки позивачем на вимогу експерта не надано вільних зразків підписів ОСОБА_5 та не проведено оплату експертизи.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилалась на те, що ухвала суду не виконана, посмертна судово-почеркознавча експертиза не проведена. Однак слід зазначити, що експертиза не проведена саме з вини позивача, оскільки нею не надано вільних зразків підписів ОСОБА_5 та не здійснено оплату проведення експертизи.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати складені ОСОБА_5 заповіт та договір купівлі-продажу недійсними, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при їх складанні чи посвідченні, та не довела відсутність волевиявлення ОСОБА_5 на розпорядження своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/14, є безпідставними, оскільки у вказаних справах та у справі, що розглядається різні правовідносини.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Порушень судами цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.