розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст позовних вимог

19 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа - АТ КБ "ПриватБанк", про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позивач зазначає, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 з березня 2008 року по 24 квітня 2018 року. Мали спільний бюджет, купували побутову техніку, меблі та робили ремонт в квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Спадкоємців, окрім позивача, померлий не мав.

07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, проте постановою від 22 листопада 2018 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини відсутності документів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим.

Враховуючи викладене, позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю з березня 2008 року і до часу відкриття спадщини, визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року у складі судді Приходченко О. С. позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, з березня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживали однією сім`єю з березня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто по день відкриття спадщини, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Оформити спадщину на спірне майно, окрім, як в судовому порядку позивач не має можливості, оскільки у неї відсутнє документальне підтвердження спільного проживання однією сім`єю з померлим спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щоматеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю щонайменше п`ять років, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після його смерті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

18 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує,

на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанцій не повно з`ясував обставини справи та дослідив докази.

Заявник зазначає, що вони із ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом та мали спільний бюджет, вели спільне господарство.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У червні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало пояснення на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 12 серпня 1995 року, який рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2005 року у справі № 2-2176/05 було розірвано (а. с. 182).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а. с. 19).

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 вересня 2008 року ВАТ "Дніпроважмаш", квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, право власності на яку 21 листопада 2008 року у встановленому законом порядку зареєстровано в КП "ДМБТІ" Дніпропетровської обласної ради (а. с. 15, 16).

Згідно із свідоцтвом про поховання серії НОМЕР_1, виданим 25 квітня 2018 року КП "Ритуальна служба" ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 22).

07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л. Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 (а. с. 23).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л. Г. від 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 (а. с. 25).

Відповідно до акта від 29 листопада 2018 року, який затверджений начальником ЖЕУ АТ "Дніпроважмаш", ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією родиною з березня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, мали спільний бюджет, придбавали меблі та побутову техніку, робили ремонт (а. с. 26).

04 грудня 2018 року до Другої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся АТ КБ "ПриватБанк" із претензією кредитора, яку було направлено до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л. Г., якою було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інші особи із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 не зверталися.

ОСОБА_4 у своїй заяві від 09 липня 2020 року, посвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрованій в реєстрі за № 1940, пояснив, що він з 1959 року проживає по сусідству з ОСОБА_1, яку знає з її народження, а також її батьків. Також він знав померлого ОСОБА_2, який проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Навесні 2008 року позивач та ОСОБА_2 почали проживати однією сім`єю, ОСОБА_1 переїхала до нього в квартиру, де вони і проживали по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . У них був спільний бюджет, з якого вони сплачували комунальні платежі, робили ремонт. ОСОБА_1 поховала ОСОБА_2 . Позивач продовжує проживати в квартирі, сплачує комунальні платежі та підтримує її в належному стані (а. с. 173).

У заяві від 09 липня 2020 року, посвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрованій в реєстрі за № 1951, ОСОБА_5 зазначила, що ОСОБА_1 у березні 2008 року почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. За час сумісного проживання вони отримали два кредити на придбання комп`ютера та телевізора, які сплачували разом, придбали побутову техніку: холодильник, пральну машинку, мікрохвильову піч та інше. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. ОСОБА_1 поховала його (а. с. 174).

ОСОБА_6 у своїй заяві, посвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрованій в реєстрі за № 1954, зазначила, що вона є матір`ю позивача ОСОБА_1, яка проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з березня 2008 року і по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач здійснила поховання ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвала факт смерті померлого в органах РАЦС, отримала свідоцтво про смерть ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали в квартирі, належній ОСОБА_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . За час спільного сумісного проживання зробили ремонт у квартирі, сплачували комунальні послуги, за спільні кошти було придбано предмети побуту та домашнього вжитку: меблі, побутову техніку, газовий котел; мали спільний бюджет та вели домашнє господарство (а. с. 175).

Відповідно до копій з виписок з історії хвороби ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, останній мав серцево-судинне захворювання, гіпертонічну хворобу ІІІ ступеня, переніс інфаркт міокарда у 2010 році (а. с. 80-91).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту її спільного проживання з ОСОБА_2, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц, який був застосований апеляційним судом у цій справі.

Крім того, вказаний висновок застосований Верховним Судом також у постановах від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17.

Суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.

Отже, підстав відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц Верховний Суд у цій справі не установив.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.