розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року у складі судді Капітонова В. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Баркова В. М., Принцевської В. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Позов мотивований тим, що рішенням Селидівської міської ради Донецької області від 25 вересня 2019 року № 7/48-1473 було надано дозвіл на установку групи тимчасових споруд в місті Селидове біля міського ринку ФОП ОСОБА_3 та зобов`язано його у 10-денний строк укласти договір особистого строкового сервітуту строком на 2 роки 11 місяців з оплатою у розмірі 2 483,85 грн щомісяця та після установки групи тимчасових споруд подати до виконкому міської ради заяву за визначеною формою.

Крім того, рішенням Селидівської міської ради від 25 вересня 2019 року № 7/48-1474 було надано дозвіл на установку групи тимчасових споруд в місті Селидове біля міського ринку ФОП ОСОБА_2 та зобов`язано його в 10-денний строк укласти договір особистого строкового сервітуту строком на 2 роки 11 місяців з оплатою у розмірі 2 483,85 грн щомісяця та після установки групи тимчасових споруд подати до виконкому міської ради заяву за визначеною формою.

Зазначені земельні ділянки у власність чи користування третім особам по справі не надавались. Позивач вважає, що ухвалені відповідачем рішення від 25 вересня 2019 року не можна вважати законними, оскільки за відсутності рішення про надання земельної ділянки у власність або користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності.

При цьому позивач вважає, що оскаржені ним рішення Селидівської міської ради Донецької області порушують його права, оскільки він є власником земельної ділянки площею 0,1226 га, кадастровий номер 1413800000:03:010:0045, за адресою: АДРЕСА_1, яка межує з тими ділянками, на яких вищевказаними рішеннями було надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2 на розміщення тимчасових споруд і він також заінтересований в отриманні цих земельних ділянок для провадження своєї підприємницької діяльності.

Позивач просив суд:

- визнати незаконними та скасувати рішення Селидівської міської ради Донецької області від 25 вересня 2019 року № 7/48-1473 про надання дозволу на установку групи тимчасових споруд в місті Селидове біля міського ринку ФОП ОСОБА_3 та від 25 вересня 2019 року № 7/48-1474 про надання дозволу на установку групи тимчасових споруд в місті Селидове біля міського ринку ФОП ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав відповідачем. Крім того, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 спірні земельні ділянки у користування не передавались, оскільки рішення про надання дозволу на установку групи тимчасових споруд не породжує таке право, а позивач, в свою чергу, із заявами, пов`язаними із виділенням у користування йому цих земельних ділянок до Селидівської міської ради Донецької області не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Селидівського міського суду Донецької області.

21 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 918/633/16.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що оскарженими рішеннями органу місцевого самоврядування порушені права позивача. Суди дійшли помилкового висновку стосовно правомірності встановлення тимчасових споруд.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У квітні 2021 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі договору дарування земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Донецької області 24 квітня 2019 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1226 га, кадастровий номер: 1413800000:03:010:0045. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який сформований 25 квітня 2019 року (а. с. 13, 14).

Рішенням Селидівської міської ради від 25 вересня 2019 року № 7/48-1473 надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 на установку групи тимчасових споруд (торговельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності в місті Селидове біля міського ринку. Зобов`язано ОСОБА_3 у 10-денний строк укласти договір особистого строкового сервітуту строком на 2 роки 11 місяців з оплатою у розмірі 2 483,85 грн щомісячно. Після установки групи тимчасових споруд (торговельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності в місті Селидове біля міського ринку подати до виконкому міської ради заяву за визначеною формою (а. с. 8, 9).

Рішенням Селидівської міської ради від 25 вересня 2019 року № 7/48-1474 надано дозвіл ФОП ОСОБА_2 на установку групи тимчасових споруд (торговельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності в місті Селидове, біля міського ринку. Зобов`язано ОСОБА_2 у 10-денний строк укласти договір особистого строкового сервітуту строком на 2 роки 11 місяців з оплатою у розмірі 2 483,85 грн щомісячно. Після установки групи тимчасових споруд (торговельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності в місті Селидове біля міського ринку подати до виконкому міської ради заяву за визначеною формою (а. с. 10, 11).

Згідно листа Селидівської міської ради Донецької області від 15 жовтня 2019 року за № 02-16/4-1372 ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 земельні ділянки у місті Селидове біля міського ринку у власність чи користування не надавалися (а. с. 12).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міста належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з частиною другою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною четвертою статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Також, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Суд установив, що Селидівська міська рада Донецької області спірні земельні ділянки ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 у власність або користування не передавала, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на установку групи тимчасових споруд не породжує таке право.

Крім того, позивач з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок до органу місцевого самоврядування не звертався.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи спір по суті суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Суд установив, що у ОСОБА_1 відсутнє суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано цей позов.

Враховуючи зазначене, а також аналізуючи матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про те, що права позивача оскарженими рішеннями Селидівської міської ради Донецької області про надання дозволу на установку групи тимчасових споруд не порушені, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 918/633/16 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.