розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Бердянські жниварки" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 травня 2021 року у складі судді Полянчука Б. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Бердянські жниварки" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст позовних вимог

31 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ "Бердянські жниварки" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з 21 травня 2015 року працював у ПрАТ "Бердянські жниварки" на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механозбирального виробництва.

27 лютого 2016 року призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом на посаду курсанта навчального взводу навчальної батареї навчального дивізіону. Контракт строком на три роки було укладено 27 лютого 2016 року.

З 13 травня 2018 року по час звернення з позовом до суду позивач брав участь у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в с. Калинове Донецької області.

02 липня 2018 року з довідки ОК-5 Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України позивачу стало відомо, що у березні 2016 року його звільнено з займаної посади з ПрАТ "Бердянські жниварки" на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України в зв`язку з призом на військову службу.

23 липня 2018 року позивач направив відповідачу заяву, в якій просив надати копію наказу про звільнення, довідку про заробітну плату за останні 6 місяців, а також трудову книжку, але відповіді не отримав.

Позивач вказував, що прийнятий на військову службу за контрактом в особливий період і на нього розповсюджуються гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, а саме на час військової служби за ним зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач належним чином не повідомив його про звільнення, не направив повідомлення про отримання трудової книжки та не надав можливості отримати наказ про звільнення.

Враховуючи викладене, позивач просив поновити йому строк для звернення до суду з цим позовом, визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення з ПрАТ "Бердянські жниварки", поновити його на роботі в ПрАТ "Бердянські жниварки" на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механозбирального виробництва та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з для звільнення до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПрАТ "Бердянські жниварки" від 25 березня 2016 року № 168-к про звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механоскладального виробництва з 25 березня 2016 року, в зв`язку з призовом на військову службу в армію України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПрАТ "Бердянські жниварки" на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механоскладального виробництва з 25 березня 2016 року.

Стягнено з ПрАТ "Бердянські жниварки" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 88 570,50 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнено з ПрАТ "Бердянські жниварки" в дохід держави судовий збір у розмірі 2 295,30 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивача було неправомірно звільнено з роботи наказом від 25 березня 2016 року № 168-к у зв`язку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 мав право користуватись гарантіями, передбаченими частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України. Також суд прийшов до висновку що ОСОБА_1 пропустив місячний строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України з поважних причин, а тому цей строк підлягає поновленню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ПрАТ "Бердянські жниварки", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

07 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1033цс17, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 463/952/15, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17, від 20 березня 2019 року у справі № 292/449/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 336/4364/17.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи. Позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_1, від імені якого діяла представник ОСОБА_2, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що з 21 травня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у ПрАТ "Бердянські жниварки" на посаду слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механозбирального виробництва на підставі наказу від 21 травня 2015 року № 144К.

27 лютого 2016 року ОСОБА_1 уклав контракт строком на три роки на проходження військової служби у Збройних Силах України (т. 1 а. с. 11, 12).

Згідно із наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 27 лютого 2016 року № 49 ОСОБА_1 з 27 лютого 2016 року зараховано до списків особового складу частини польова пошта НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 189).

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 102 від 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 вибув до нового місця служби, а саме військової частини польова пошта НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 188).

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 28 квітня 2016 року № 118 ОСОБА_1 з 28 квітня 2016 року зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 на всі види забезпечення і з 28 квітня 2016 року ОСОБА_1 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (т. 1 а. с. 58, 59).

Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 травня 2016 року № 132 військовослужбовця військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в ІНФОРМАЦІЯ_1, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань (т. 1 а. с. 62, 63).

Відповідно до наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 жовтня 2016 року № 300 військовослужбовець військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_1 вибув зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в ІНФОРМАЦІЯ_1, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань (т. 1 а. с. 60, 61).

Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_3 від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 28 квітня 2016 року у військовій частині НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 14).

Довідка, видана військовою частиною НОМЕР_3 від 03 липня 2018 року № 654 підтверджує участь ОСОБА_1 з 13 травня 2018 року в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, з перебуванням безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в с. Калинове Донецької області (т. 1 а. с. 15).

Наказом ПрАТ "Бердянські жниварки" від 25 березня 2016 року № 168-к ОСОБА_1, слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду механозбирального виробництва, звільнено з 25 березня 2016 року в зв`язку з призивом на військову службу в армію України, пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою для звільнення є припис ОМВК м. Бердянськ (т. 1 а. с. 37).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про проведення судової експертизи, виконання якої доручено експерту Запорізького НДЕКЦ МВС України.

За результатами експертизи від 12 червня 2019 року № 4-51 експерт прийшов до наступних висновків: "Рукописний текст "С приказом ознакомлен ОСОБА_1 " в оригіналі наказу про звільнення від 23 березня 2016 року № 168-к виконаний ОСОБА_1 .

Підпис в наказі про звільнення від 25 березня 2016 року № 168-к після напису "С приказом ознакомлен ОСОБА_1" виконаний, ймовірно, ОСОБА_1 .

Підпис в журналі "Уволенные с предприятия", а саме на сторінках де міститься інформація про звільнених за березень місяць 2016 року, що позначені записом "Март м-ц 2016 год" в рядку порядкового номеру № 16 після напису "Пр № 168 к от 25.03.2016" в колонці з написом "Дата и роспись о получении трудовой книжки", виконаний, ймовірно, ОСОБА_1 .

Підпис в "Журнале учета трудовых книжек работников ОАО "Бердянские жатки" на аркуші № 53 в рядку порядкового номера № 1799 після напису "Пр № 168к от 25.03.2016" в колонці "Расписка в получении т/к", виконаний, ймовірно, ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 146-184).

Відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_3 (до перейменування військова частина польова пошта НОМЕР_2) від 10 грудня 2019 року № 2267 солдат ОСОБА_1 військову частину у період з 28 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року, в тому числі 03 червня 2016 року самовільно не залишав.

У період з 28 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року, в тому числі 03 червня 2016 року відповідно до наказу командира військової частини або іншої особи, яка уповноважена приймати відповідні накази, ОСОБА_1 місце служби - військову частину не залишав, на лікування до медичної установи, військового госпіталю не направлявся, у відрядженні в даний період не перебував, вихідні дні не отримував (т. 1 а. с. 202).

Згідно із листом ТВО командира військової частини НОМЕР_3 від 29 листопада 2019 року № 2233 солдату ОСОБА_1 у період з 28 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року щорічна основна відпустка не надавалась і військову частину у вказаний період ОСОБА_1 самовільно не залишав. Відповідно до нормативних документів, які регулювали порядок проходження служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 у період з 28 квітня 2016 року до 30 червня 2016 року, ні за яких умов військовослужбовець не мав право покинути місце проходження служби (т. 1 а. с. 203).

Відповідно до показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що були допитані в судовому засіданні, ОСОБА_1 з 28 квітня 2016 року по 27 жовтня 2016 року проходив службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 і місце служби не покидав. ОСОБА_1 не мав об`єктивної можливості покинути місце служби, зокрема, 03 червня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) , "Про альтернативну (невійськову) службу" (1975-12) , "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

На час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 (189/2014) , яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Відповідно до примітки до статті 4 Закону України "Про Раду Національної безпеки та оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері, діяльності, регіоні, країні.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення щодо поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України (322-08) .

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

З урахуванням специфіки розгляду трудових спорів, строк звернення до суду за захистом трудового права є спеціальним строком для судового захисту трудових прав, встановленим положеннями статті 233 КЗпП України.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника.

У цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Вказана правова норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, визначених статтею 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Отже, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що факт отримання позивачем 03 червня 2016 року копії наказу про звільнення і трудової книжки спростовуються сукупністю наявних доказів.

За обставин, коли роботодавець в суді першої інстанції не надав доказів, з яких можна було б достовірно встановити дату вручення працівнику копії наказу про звільнення, Верховний Суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1033цс17, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 463/952/15, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17, від 20 березня 2019 року у справі № 292/449/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 336/4364/17 є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного по суті спору висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.