Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/1183/18

провадження № 61-16708св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", акціонерне товариства "Фінансова компанія "Форінт", Київський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3, приватний виконавець Бабенко Дмитро Анатолійович,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Пекареніною Орисею Миколаївною, на постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в складі колегії суддів Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивував тим, що він з 22 червня 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 січня 2015 року. Під час шлюбу вони придбали домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 8 078 210 грн, побутову техніку, а також рухоме майно вартістю 33 000 грн. Крім того вказував, що в домоволодінні за вказаною адресою зберігалось швейне обладнання на загальну суму 182 576 грн, готова продукція на загальну суму 484 060 грн, а також сировина та фурнітура, що належить йому як фізичній особі-підприємцю та використовувалось у його підприємницькій діяльності.

Посилаючись на те, що вони з відповідачкою не дійшли згоди про порядок поділу вказаного майна, ОСОБА_1 просив поділити майно таким чином:

визнати житлові будинки літ. Б-1 і літ. Я-3 з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,0381 га (кадастровий номер 6310136600:07:006:005), розташовані за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку в праві спільної власності на вказані домоволодіння та земельну ділянку;

виділити у власність ОСОБА_1 наступне рухоме майно: мікрохвильову піч Samsung вартістю 400 грн, кондиціонер Funai в кількості 2 шт. вартістю 3 000 грн, ноутбук Asus з комп`ютерною мишею вартістю 4 000 грн, монітор LG вартістю 1 200 грн, системний блок чорний вартістю 1 500 грн, клавіатуру Genious вартістю 60 грн, багатофункціональний пристрій (принтер-сканер) вартістю 1 000 грн, холодильник Electrolux вартістю 2 000 грн, стелажі металеві вартістю 1 000 грн, обігрівач UFO вартістю 1 000 грн, всього майна на суму 15 160,00 грн;

виділити ОСОБА_2 наступне рухоме майно: телевізор Samsung вартістю 1 000 грн; телевізор Panasonic вартістю 1 000 грн; зовнішню антену з посилювачем Vitek вартістю 500 грн; аудіоплеєр Sony вартістю 500 грн; телефонний апарат вартістю 50 грн; радіотелефон вартістю 200 грн; музичний центр вартістю 400 грн; праску вартістю 100 грн; пральну машину Nord вартістю 1000 грн; письмовий стіл вартістю 800 грн; крісло офісне вартістю 100 грн; стільці офісні в кількості 6 шт. вартістю 600 грн; металеву шафу для зберігання документів вартістю 90 грн; меблеву стінку вартістю 1 000 грн; крісло офісне для керівника вартістю 500 грн; холодильник "Днєпр" вартістю 200 грн; стелажі металеві вартістю 1000 грн; обігрівач UFO вартістю 1 000 грн; пилосос Rowenta вартістю 800 грн; міні мийку Керхер вартістю 5 000 грн; столовий сервіз вартістю 500 грн; електроінструменти вартістю 2 500 грн; всього майна на суму 17 840 грн.

Також просив визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця:

швейне обладнання: три преса для прасування; швейний ніж МР 05; два заклепочних верстака MIKRON; петельну машину 62501; дві швейні машини JACK 5559; швейну машину JUKI; чотири швейні машини SIRUBA; дві праски промислові (парогенераторз праскою) SILTER; три прасувальні столи EVRO; два оверлоки JUKI (стіл та головна частина); дві швейні машини TYPIKAL та MINERVA; два принтери для тканини EPSONSTYLUSPROMODELK161А та EPSONSUREtag1T3000; п`ятнадцять ламп настільних швейних; машину скорняжну TYPIKAL; чотири швейних машини TYPIKAL; десять швейних машин SIRUBA (стіл та головна частина); швейну машину ЮБМ № 2662; два електропривіда АПР № 7222070 та ЧА з вент.; одинадцять машин 1022М; розкрійний стіл металевий; швейну машину TYPIKALGP-5-11; швейну машину TYPIKALGС 6170 (стіл та головна частина); десять швейних машин TYPIKALGС 6150Н; прес для термодруку ITEM DIX - SENVO; прес для фурнітури DЕР; всього - на суму 182 576,00 грн;

готову продукцію (дитячі комплекти куртка-комбінезон - 1 161 од.; дитячі куртки - 107 од.; чоловічі куртки - 30 од.; жіночі плащі - 150 од.) на загальну суму 484 060 грн;

сировину та фурнітуру: синтепон "100" - 7 000 м, "150" - 2000 м, "200" - 3 500 м; тканина "Джордан" - 7 700 м; змійки - 7 000 шт. (довга) та 14 000 шт. (коротка); підкладка - 11 000 м; фліс - 7 000 м; кант (звичайний) - 48 000 м; кант (світловідражаючий) - 23 000 м; фурнітура в асортименті - 3 500 шт.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання житлових будинків літ. Б-1 і літ. Я-3 з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,0381 га (кадастровий номер 6310136600:07:006:005) за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін та про визнання за позивачем частки в праві спільної власності на це майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 січня 2020 року в складі судді Губської Я. В. позов задоволено частково:

в порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на мікрохвильову піч вартістю 400 грн, ноутбук з комп`ютерною мишею вартістю 4 000 грн, кондиціонер вартістю 1500 грн, монітор вартістю 1200 грн (всього на суму 7 100 грн), а за ОСОБА_2 - право власності на пральну машину Nord вартістю 1000 грн, кондиціонер вартістю 1500 грн, багатофункціональний пристрій (принтер-сканер) вартістю 1000 грн, холодильник вартістю 2000 грн, системний блок чорний вартістю 1500 грн, клавіатура вартістю 60 грн (всього на суму 7 060 грн);

визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 швейне обладнання: прес для прасування - 2 од. - 4104 грн, швейний ніж- 4500 грн, заклепочні верстаки - 2 од. - 2000 грн, петельна машина - 1 од. - 1000 грн, швейні машини - 2 од. - 8400 грн, швейна машина - 1 од - 2000 грн, швейні машини - 4 од. - 8000 грн, праска промислова (парогенератор з праскою) - 2 од. - 1800 грн, прасувальні столи - 3 од. - 4800 грн, оверлок (стіл та головна частина) - 2 од - 5600грн, швейна машина - 1 од. - 2200 грн, швейна машина - 1 од. - 2 500грн, принтер для тканини - 1 од. - 15 100 грн, принтер для тканини - 1 од. - 15 800 грн, швейна машина (стіл та головна частина) - 4 од. - 8000 грн, прес для термодруку - 1 од. - 8000 грн, готову продукцію: дитячі комплекти куртка-комбінезон - 1161 шт. - 406 350 грн, дитячі куртки - 107 од. - 24 610 грн, чоловічі куртки - 30 од. - 9600 грн, жіночі плащі 150 од. - 43 500 грн;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги про поділ між подружжям предметів побутової техніки, суд першої інстанції виходив з факту їх придбання в період перебування подружжя в шлюбі та з рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності.

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання за позивачем права особистої власності на швейне обладнання та готову продукцію, суд виходив із того, що воно було придбано та використовувалось ним у підприємницькій діяльності, а тому є його особистою приватною власністю, на яку не поширюється правовий режим майна, визначений у статтях 60- 61 СК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. При цьому колегія суддів установила, що на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції перебували виконавчі провадження № 56253808, № 56254142, а на виконанні приватного виконавця Бабенка Д. А. - виконавчі провадження № 56317611 та № 56317622, в яких боржником є ОСОБА_2 . Суд прийняв до уваги, що постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Марченко О. М. накладено арешт на майно боржника, зокрема, на швейне обладнання та готову продукцію, яке ОСОБА_1 просив визнати його особистою приватною власністю. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції вирішив питання про спосіб та порядок поділу майна подружжя за відсутності між подружжям спору з цього приводу, що вбачається із заяви представника ОСОБА_2 про визнання відповідачкою позову в повному обсязі. За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що пред`явлення позову про поділ майна подружжя спрямоване на уникнення виконання ОСОБА_2 судових рішень про стягнення з неї заборгованості.

Аргументи учасників справи

16 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що, застосувавши правовий висновок Верховного Суду про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником, апеляційний суд не звернув уваги на те, що шлюб між сторонами розірвано ще в 2015 році, що свідчить про те, що припинення сімейних відносин між ними не було спрямоване на уникнення виконання одним із подружжя зобов`язань перед кредиторами. Акцентує на тому, що він відмовився від позовних вимог про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, щоб не порушувати права кредиторів колишньої дружини. Натомість наполягає на тому, що швейне обладнання та готова продукція є його особистою приватною власністю, оскільки придбавалися та використовувалися ним у підприємницькій діяльності, а тому поділ зазначеного майна не впливає на права та інтереси кредиторів ОСОБА_2 . Зазначає також, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення суду по суті спору всі виконавчі провадження, в яких ОСОБА_2 є боржником, були закриті або завершені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 6-1327цс15.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 22 червня 2002 року по 14 січня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За період шлюбу сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2007 року № 010-2/07/1-116-07 в розмірі 97 244,80 дол. США.

На виконання вказаного рішення суду 07 листопада 2013 року Московським районним судом м. Харкова видано виконавчі листи № 643/8236/13-ц, які були пред`явлені до примусового виконання до Київського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

01 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в позику кошти в розмірі 60 000 дол. США.

ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, який задоволено рішенням Київського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2013 року в справі № 2018/17600/2012. За наслідками розгляду цієї справи Київським районним судом м. Харкова видані виконавчі листи, які також були пред`явлені до примусового виконання до Київського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, де вже перебувало зведене виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_2 за № 34885032.

17 вересня 2014 року під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 34885032 державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Марченко О. М. склав акт опису та арешту майна боржника та наклав арешт на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з двох житлових будинків літ. "Б-1" та літ. "Я-3" з надвірними будівлями, а також на швейне обладнання та готову продукцію, які ОСОБА_1 просив визнати його особистою приватною власністю в межах цього спору.

За відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження з 23 квітня 2018 року на виконанні Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції перебували виконавчі провадження № 56253808 та № 56254142; на виконанні приватного виконавця Бабенка Д.А. з 04 травня 2018 року - виконавчі провадження № 56317611 та № 56317622.

Апеляційний суд також установив, що підприємницьку діяльність позивач припинив 28 грудня 2016 року. Виконавчі дії у відкритих щодо ОСОБА_2 виконавчих провадженнях не здійснюються, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Арешт, накладений під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 34885032, не скасований.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року в справі № 346/3475/19 (провадження № 61-167св21) з посиланням на постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) зроблено висновок, що: "поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. […] Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент звернення позивачки до суду з позовом про визнання права власності на виконанні у ВПВР перебуває виконавчий лист № 2-2013/2010, виданий 30 травня 2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № LOS-KS-107 у сумі 4 796 000,08 грн, постановою державного виконавця на спірне нежитлове приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що належить ОСОБА_2 накладено арешт. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував відсутність спору між сторонами щодо спірного нерухомого майна та обізнаність позивачки про ухвалене судове рішення про стягнення заборгованості з відповідача та дійшов обґрунтованого висновку, що у разі задоволення позовних вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частини нежитлового приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" будуть порушенні права та інтереси кредитора, на користь якого підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у зв`язку із неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. […] Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки апеляційний суд встановив, що сторони діють недобросовісно та зловживають своїми правами щодо кредиторів шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на майно, при відсутності спору між собою щодо цього майна та наявності невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості".

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що:

на момент пред`явлення ОСОБА_1 позову про поділ майна подружжя відносно ОСОБА_2 вже були ухвалені судові рішення про стягнення з неї заборгованості на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 ;

17 вересня 2014 року під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 34885032 державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Марченко О. М. склав акт опису та арешту майна боржника ( ОСОБА_2 ) та наклав арешт на домоволодіння АДРЕСА_1, а також на швейне обладнання та готову продукцію, які ОСОБА_1 просив визнати його особистою приватною власністю в межах цього спору;

судові рішення про стягнення з неї заборгованості ОСОБА_2 не виконала;

між сторонами фактично відсутній спір щодо порядку поділу спільного майна подружжя та його обсягу, що вбачається із заяви представника ОСОБА_2 про визнання відповідачкою позову в повному обсязі.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що позов про поділ майна подружжя пред`явлено ОСОБА_1 з метою уникнення погашення ОСОБА_2 боргу перед кредиторами, а тому задоволенню на підставі статей 3, 13 ЦК України не підлягає.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору виконавчі провадження, в яких боржником була ОСОБА_2, вже були закінчені, оскільки апеляційний суд установив наявність невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості з відповідачки та відкритих виконавчих проваджень саме на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом. При цьому факт закінчення чи завершення виконавчих проваджень з підстав, не пов`язаних із належним та повним виконанням судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, не має правового значення для вирішення спору та не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що швейне обладнання та готова продукція є його особистою власністю, а тому поділ указаного майна не впливає на права та інтереси кредиторів ОСОБА_2, посилаючись на висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року (провадження № 6-1327цс15), а саме: "згідно з частинами 1, 2 статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Майно фізичної особи-підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України".

Системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів та використовується в інтересах сім`ї.

Положення статей 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тобто, саме по собі придбання майна фізичною особою-підприємцем та її використання в підприємницькій діяльності не свідчить про належність такого майна ФОП на праві особистої приватної власності за відсутності належного спростування такою особою презумпції придбання такого майна за спільні кошти подружжя та його використання в інтересах сім`ї.

Оскільки вказані обставини позивач в межах цього спору не спростовував, а вважав, що швейне обладнання та готова продукція є його приватною власністю виключно внаслідок їх придбання під час здійснення ним господарської діяльності, апеляційний суд зробив правильний висновок, що задоволення пред`явленого ОСОБА_1 позову призведе до порушення прав та інтересів кредиторів ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення прийняте без дотримання норм матеріального й процесуального права та без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року (провадження № 6-1327цс15).

У зв`язку з необхідністю врахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року в справі № 346/3475/19 (провадження № 61-167св21), касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 як на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Пекареніною Орисею Миколаївною, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук