розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Славутського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2020 року у складі судді Маршал І. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання житлового будинку з надвірними будівлями спільною сумісною власністю та поділ житлового будинку з надвірними будівлями.

На обґрунтування позову посилалася на таке. З червня 1989 року вона без реєстрації шлюбу проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 . У сторін під час спільного проживання народилася дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якої є відповідач. Після народження дочки сторони продовжували проживати разом та вести спільне господарство, мали спільний бюджет та побут.

У 1993 році вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було оформлено на її ім`я.

У 2000 році вони продали зазначену квартиру та спільно придбали будинок

АДРЕСА_2, право власності на який оформлено на відповідача. Вони разом з дочкою вселилися у зазначений будинок та зареєструвалися у ньому як члени сім`ї власника, оскільки продовжували проживати однією сім`єю з ОСОБА_2 .

У 2009 році сторони придбали земельну ділянка площею 0,0303 га з кадастровим номером 6810600000:01:003:0430, на якій розташовано спірний будинок, право власності на яку також зареєстровано на відповідача.

У 2012 році вона разом з ОСОБА_2 провели реконструкцію будинку та добудували другий поверх.

Надалі між сторонами склались неприязні відносини, у зв`язку з чим з травня 2018 року сімейне життя та ведення спільного господарства між ними припинено.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_2, але в позові було відмовлено.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до травня 2018 року, визнати житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку на АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на 1/2 частини зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,0303 га, кадастровий номер 6810600000:01:003:0430, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 січня 2017 року .

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташований цей житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0, 0303 га (кадастровий номер 6810600000:01:003:0430) для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель на АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 січня 2017 року, були пов`язані спільним побутом, мають спільну дочку та набули майно, зокрема, житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку на АДРЕСА_2 . Оскільки згідно з показаннями свідків на 2016 рік сторони проживали спільно, суд визначив дату їхнього спільного проживання до 01 січня 2017 року.

Відмовляючи відповідачу в його заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначив, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення її прав з часу коли ОСОБА_2 звернувся з позовом до неї про визнання її такою, що втратила право користування спірним житловим будинком шляхом зняття її з реєстрації, тобто з квітня 2019 року.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 року рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2020 року змінено в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 січня 2015 року . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка надала належні докази на підтвердження її вимог, а ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності придбаного під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 майна, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про належність спірного майна сторонам на праві спільної сумісної власності.

Сукупність усіх доказів у справі підтверджує факт проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були допитані судом першої інстанції як свідки, зокрема немає підписаних свідками текстів присяги та попередження їх про кримінальну відповідальність, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пояснення свідків є недопустимими, у зв`язку з чим посилання на них у рішенні суду першої інстанції є помилковим.

Тому суд, врахувавши пояснення сторін, дійшов висновку про підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до 01 січня 2015 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а не з 01 січня 2004 року до 01 січня 2017 року як помилково встановив суд першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, справу в цій частині передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що якщо спірне майно набуте чоловіком та жінкою за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року, то право спільної сумісної власності на це майно за статтею 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) у сторін не виникає.

Відповідач придбав спірний будинок у грудні 2001 року, тому сам факт проживання сторін сім`єю у цей період не створює правових наслідків щодо набуття спільної сумісної власності на це майно.

Суди не врахували, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження внесення позивачкою коштів на придбання спірного житлового будинку з надвірними будівлями або доказів на підтвердження, що будинок був придбаний внаслідок її спільної праці з відповідачем і це було обумовлено угодою між ними.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, у 1989 році сторони почали проживати спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_9, батьком якої є відповідач ОСОБА_2, а матір`ю - позивачка ОСОБА_1 .

Після народження дочки сторони продовжували проживати разом та вести спільне господарство, мали спільний бюджет та вели спільне господарство у квартирі АДРЕСА_3 .

19 грудня 2001 року згідно з договором купівлі-продажу АЕЕ № 752417 ОСОБА_2 придбав будинок за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Після придбання будинку ОСОБА_1 разом із дочкою ОСОБА_9 вселилися у будинок та зареєструвалися в ньому як члени сім`ї ОСОБА_2, продовжували проживати у будинку однією сім`єю разом із відповідачем (а. с. 30-31).

10 серпня 2009 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки ВМ № 871020 ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 303 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований спірний будинок (а. с. 24).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві положення" СК України (2947-14) цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Кодекс про шлюб та сім`ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ), який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Суд апеляційної інстанції встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 січня 2015 року.

Касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження заявника із постановою суду апеляційної інстанції в цій частині.

Суди встановили, що ОСОБА_2 набув право власності на спірний будинок 19 грудня 2001 року згідно з договором купівлі-продажу АЕЕ № 752417, а на спірну земельну ділянку - 10 серпня 2009 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки ВМ № 871020.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України дає підстави стверджувати, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час набуття ОСОБА_2 у власність спірного будинку, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 КпШС України), який був чинним до 01 січня 2004 року), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (стаття 17 "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Задовольняючи позов в частині визнання за ОСОБА_10 права власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та права власності на 1/2 частини земельної ділянки, суди попередніх інстанції встановили фактичний внесок ОСОБА_1 у придбанні спірного будинку та його подальшу реконструкцію за рахунок коштів від продажу власної квартири та зазначили, що відповідач не спростував презумпції спільності придбаного під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 майна, а саме земельної ділянки.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанції висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц.

У справі № 546/912/16-ц позивачка звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року зазначив, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з безпідставності позовних вимог позивачки щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини житлового будинку і земельної ділянки, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте сторонами внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Верховний Суд не бере до уваги зазначеного висновку, оскільки у наведеній справі суди дійшли висновку про ненадання позивачкою належних доказів на підтвердження її позовних вимог, водночас у цій справі суди встановили, що позивачка довела належними та допустимими доказами, що за рахунок її коштів від продажу власної квартири було проведено добудову та реконструкцію спірного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.