розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Данила Руслановича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Нікітіна В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., Полякова О.З.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2019 року у справі № 336/1283/19.

У шлюбі у них народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2019 року у справі № 336/1282/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 лютого 2019 року до досягнення старшою дитиною повноліття. У задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей відмовлено.

Вказував, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вивезла дітей до своїх батьків, які проживають у Веселівському районі Запорізької області, який був окупований російськими військами на початку 2022 року. Сама відповідачка проживає і працює в місті Запоріжжі, а дітьми опікувались її батьки.

Зазначав, що ОСОБА_2 фактично дітьми не опікується, а перебування дітей на окупованій території створює загрозу їх життю та здоров`ю.

Вказував на те, що його доходи та умови його проживання повністю здатні задовольнити всі потреби дітей.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей із ним, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних доказів, які слугували б підставою для зміни місця проживання дітей.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Д. Р. залишено без задоволення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин, які б вказували на необхідність та доцільність визначення місця проживання дітей з батьком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тивоненко Д. Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами вже виникав спір про визначення місця проживання дітей, який вирішений судом на користь матері у справі № 336/1282/19, не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 у тій справі не порушувала питання про визначення місця проживання дітей із нею, а у задоволенні його зустрічних вимог про визначення місця проживання дітей із ним суд у справі № 336/1282/19 відмовив.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на думку дітей, заслухану у судовому засіданні, не врахували, що озвучена у судовому засіданні думка дітей не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дітей, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів.

Посилаючись на наявність заборгованості зі сплати аліментів, суди не врахували, що наявність чи відсутність боргу не відноситься до цієї справи.

Суди не врахували, що до вересня 2022 року діти з ОСОБА_2 не проживали.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20); від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Журавльов Д. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2019 року у справі № 336/1283/19.

У шлюбі у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2019 року у справі № 336/1282/19, яке залишено без змін постановоюЗапорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 лютого 2019 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено.

Відповідно до актів обстеження умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20 вересня 2022 року та 15 вересня 2022 року відповідно, встановлено, що і мати, і батько створили належні умови для проживання, навчання та відпочинку дітей.

Згідно з висновком Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 25 листопада 2022 року № 22.04/01-34/688 про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 .

У вказаному висновку зазначено, що діти зареєстровані разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, з вересня 2022 року проживають разом із матір`ю у м. Запоріжжі. З 27 жовтня 2022 року діти навчаються в Запорізькій гімназії № 101 Запорізької міської ради. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 працюють в АТ "Мотор Січ". Згідно з довідкою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі від 20 червня 2022 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідно до розрахунків, які надані Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі, заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за аліментами на дітей, що стягнуті рішенням суду у справі № 336/1282/19, станом на 09 серпня 2022 року становить 115 173,92 грн, а станом на 14 березня 2023 року - 117 173,99 грн.

У судовому засіданні 12 травня 2023 року, проведеному за участю психолога ОСОБА_6 та без присутності сторін, суд першої інстанції вислухав думку дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які повідомили суд, що проживають разом з матір`ю і їм добре з нею, переїжджати до батька вони не хочуть, хоча і люблять його. Мати забезпечує їх всім необхідним і їм дуже добре жити з мамою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, § 54, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що "міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16-ц (провадження № 61-29090св18) вказано, що "відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку має, бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси".

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У статті 12 Конвенції про права дитини зазначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Так, заслухані у суді першої інстанції ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у присутності психолога суду пояснили, що проживають разом з матір`ю і їм добре з нею, переїжджати до батька вони не хочуть, хоча і люблять його. Мати забезпечує їх всім необхідним і їм дуже добре жити з мамою.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності проживання дітей з батьком, оскільки такий висновок є необґрунтованим та містить відомості, які не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та дійшли правильного висновку про те, що найкращим інтересам дітей відповідає проживання з матір`ю.

При цьому проживання дітей разом із матір`ю не позбавляє батька дітей батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20); від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували найкращі інтереси дітей з урахуванням встановлених судами обставин справи.

Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи № 336/1282/19 суд не вирішував питання про визначення місця проживання дітей, висновків судів не спростовують, оскільки офіційним місцем проживання дітей є місце проживання їх матері, а рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2019 року у справі № 336/1282/19, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей з батьком, тобто суди визначили місце проживання дітей із матір`ю.

Питання встановлення спільної фізичної опіки над дітьми сторонами справи не ініціювалося та судами попередніх інстанцій не вирішувалося.

За загальним правилом батьки не позбавлені права на пред`явлення нового позову про зміну місця проживання дітей після ухвалення судом рішення з тотожнім предметом позову, за умови істотної зміни обставин.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що

після ухвалення рішення у справі№ 336/1282/19 істотно змінилися обставини, а також того, що визначене місце проживання з матір`ю поставить дітей під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дітей нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей із ним, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.