Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 761/45802/18

провадження № 61-19870св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека НЦ",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви, відзиву та уточненої позовної заяви

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека НЦ" (далі - ТОВ "Аптека НЦ") про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 06 червня 2018 року її прийнято на роботу у ТОВ "Аптека НЦ" на посаду санітарки аптеки № 3, про що видано наказ від 05 червня 2018 року № 27-к/тр.

У зв`язку з тим, що роботодавцем під час її роботи неодноразово порушувалися її трудові права, вона вирішила звільнитися за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, про що нею направлено відповідну заяву про звільнення, яка була отримана товариством 23 серпня 2018 року.

Разом з тим роботодавець не здійснив передбачені законом дії і у визначений строк не розірвав трудовий договір.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила:

- визнати трудовий договір, укладений між ТОВ "Аптека НЦ" та нею, розірваним із 23 серпня 2018 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору;

- зобов`язати ТОВ "Аптека НЦ" видати наказ про її звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України 23 серпня 2018 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору;

- стягнути з ТОВ "Аптека НЦ" на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

ТОВ "Аптека НЦ" надало відзив на позов, у якому зазначило, що трудові відносини з ОСОБА_1 припинені на підставі наказу від 30 січня 2019 року № 4-к/тр. Позивач була відсутня на робочому місці, порушувала трудову дисципліну і була звільнена на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Після цього ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій зазначила, що роботодавець порушував її трудові права, не здійснив інструктаж про охорону правці. Відомості, надані відповідачем щодо її відсутності на робочому місці, не відповідають дійсності, оскільки не зважаючи на те, що факт відсутності на роботі було зафіксовано у серпні 2018 року, звільнення позивача відбулось лише у січні 2019 року після її звернення до суду.

Звільнення за відсутності правових підстав завдало їй моральної шкоди.

Вона тривалий час була позбавлена права отримати належні їй кошти при звільненні.

З урахуванням зміни фактичних обставин справи, ОСОБА_1 просила:

- визнати її звільнення з посади санітарки аптеки № 3 на підставі наказу від 30 січня 2019 року № 4-к/тр "Про звільнення", виданого ТОВ "Аптека НЦ", незаконним;

- змінити дату та формулювання причин її звільнення, зазначених у наказі від 30 січня 2019 року № 4-к/тр зі "звільнено за прогул без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України" з 30 січня 2019 року на запис "звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 23 серпня 2018 року", зобов`язавши ТОВ "Аптека НЦ" внести відповідні зміни до її трудової книжки в запис щодо дати та формулювання причин звільнення з роботи ТОВ "Аптека НЦ";

- стягнути з ТОВ "Аптека НЦ" на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року заяву представника ОСОБА_1 задоволено.

Прийнято відмову представника ОСОБА_1 від позову в частині вимог щодо змінення дати та формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі № 4-к/тр від 30 січня 2019 року з "звільнено за прогул без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України" з 30 січня 2019 року на запис "звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавця про працю, умови колективного чи трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України 23 серпня 2018 року, зобов`язавши ТОВ "Аптека НЦ" внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в запис щодо дати та формулювання причин звільнення з роботи ТОВ "Аптека НЦ" та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади санітарки аптеки № 3 на підставі наказу ТОВ "Аптека НЦ`від 30 січня 2019 року № 4-к/тр незаконним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді санітарки аптеки № 3 ТОВ "Аптека НЦ" з 30 січня 2019 року.

Стягнуто з ТОВ "Аптека НЦ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 127 759,88 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що:

- 23 вересня 2018 року завідуючою аптеки № 3 на ім`я директора ТОВ "Аптека НЦ" подано доповідну записку про те, що санітарка аптеки ОСОБА_1 не з`явилась на роботі 23 серпня 2018 року. Ця обставина була зафіксована 23 серпня 2018 року актом про відсутність на роботі, складеним завідувачем аптеки № 3, бухгалтером ТОВ "Аптека НЦ" та менеджером з персоналу ТОВ "Аптека НЦ". В акті зазначено про відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин. Про відсутність ОСОБА_1 на роботі 27 серпня 2018 року з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. свідчить відповідний акт, складений працівниками відповідача 27 серпня 2018 року. За наданими представником відповідача доказами ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 31 серпня 2018 року без поважних причин з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. протягом робочого дня. Службова записка завідуючої аптеки № 3 та менеджера по персоналу від 28 січня 2019 року відсутня в матеріалах справи;

- згідно з листком непрацездатності, виданим КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3" ОСОБА_1 з 23 серпня 2018 року до 28 серпня 2018 року перебувала у стані тимчасової непрацездатності. Дисциплінарне стягнення за відсутність позивачки на робочому місці 31 серпня 2018 року відповідно до статті 148 КЗпП України не може бути накладене 30 січня 2019 року. Інших доказів відсутності ОСОБА_1 на роботі ТОВ "Аптека НЦ" не надано. При цьому на адресу позивачки направлялись повідомлення про необхідність з`явитися у товариство та надати пояснення із документальним підтвердженням (у випадку наявності) щодо причин відсутності на робочому місті 23 та 27 серпня 2018 року;

- разом із тим 21 серпня 2018 року ОСОБА_1 направлено на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням з підстав, визначених частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору в день отримання заяви. Ця заява отримана роботодавцем 23 серпня 2018 року. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18). Відповідачем заява позивачки не розглянута, відповідне рішення не прийнято;

- за відсутності рішення щодо заяви ОСОБА_1 про звільнення, отриманої 23 серпня 2018 року, зміст якої свідчить про відсутність намірів продовжувати трудові відносини, за відсутності відповідних доказів відсутності позивачки на робочому місці без поважних причин, наявні підстави вважати її звільнення з підстав, визначених пнктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, незаконним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Аптека НЦ" задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- ОСОБА_1, якій було достеменно відомо про прохання відповідача з`явитися для з`ясування причин її відсутності на робочому місці та наміру звільнитися, на пропозиції відповідача не відреагувала та не з`явилася на роботу для надання пояснень з приводу написаної останньою заяви. Представник позивачки у судовому засіданні не змогла пояснити суду причини нез`явлення ОСОБА_1 до роботодавця з метою надання пояснень щодо її звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Таким чином, трудовий договір у серпні 2018 року сторонами розірвано не було, а заява ОСОБА_1 фактично не вирішена;

- оскільки позивачка жодних пояснень щодо поданої нею заяви про звільнення роботодавцеві не надала, не відреагувала на листи ТОВ "Аптека НЦ" та була відсутня на робочому місці починаючи з 23 серпня 2018 року, відповідач прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1, видавши 30 січня 2019 року наказ № 4-к/тр "Про звільнення" у зв`язку з прогулом без поважних причин. ТОВ "Аптека НЦ" не змінювало підставу звільнення, зазначену у заяві ОСОБА_1 від 23 серпня 2018 року, а саме: частина третя статті 38 КЗпП України, а звільнило позивачку за прогул 30 січня 2019 року, про що видало відповідний наказ. Тому суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 38 КЗпП України, оскільки ТОВ "Аптека НЦ" не вирішило заяву ОСОБА_1 про звільнення від 23 серпня 2018 року з огляду на відмову останньої з`явитися, надати пояснення з приводу поданої заяви та підтвердити свій намір звільнитися;

- вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд виходить з конкретних обставин і враховує наявні у справі докази. Наказом відповідача "Про звільнення" від 30 січня 2019 року № 4-к/тр позивачку звільнено із займаної посади у зв`язку з прогулом без поважних причин. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади стали: доповідна записка завідувача аптеки від 23 серпня 2018 року № 3, службова записка завідуючої аптеки № 3 та менеджера по персоналу від 28 січня 2019 року та акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі. Відповідно до матеріалів справи 23 серпня 2018 року завідуючою аптеки № 3 на ім`я директора ТОВ "Аптека НЦ" подано доповідну записку про те, що санітарка аптеки ОСОБА_1 не з`явилась на роботі 23 серпня 2018 року. Ця обставина була зафіксована 23 серпня 2018 року актом про відсутність на роботі, складеним завідувачем аптеки № 3, бухгалтером ТОВ "Аптека НЦ" та менеджером з персоналу ТОВ "Аптека НЦ". В акті зазначено про відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин. Про відсутність ОСОБА_1 на роботі 27 серпня 2018 року з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. свідчить відповідний акт, складений працівниками відповідача 27 серпня 2018 року. За наданими представником відповідача доказами ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 31 серпня 2018 року без поважних причин з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. протягом робочого дня. Службова записка завідуючої аптеки № 3 та менеджера по персоналу від 28 січня 2019 року в матеріалах справи відсутня. У судовому засіданні представник позивачки підтвердила, що ОСОБА_1 отримувала листи від відповідача з пропозицією з`явитися та надати пояснення стосовно її звільнення та відсутності на робочому місці, проте на роботу з 23 серпня 2018 року не виходила. Таким чином, відсутність у справі вказаної службової записки не спростовує факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 23 серпня 2018 року до 30 січня 2019 року з урахуванням, зокрема, того, що представник позивачки не заперечувала цього факту;

- відповідно до матеріалів справи та пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, ОСОБА_1 застосовано механізм звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України за порушення трудового законодавства до всіх роботодавців, з якими остання працювала. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Українського державного фонду підтримки фермерських господарств про визнання дій незаконними, зміни формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди було встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до роботодавця із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Печерським районним судом міста Києва розглянуто справу № 761/17325/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Адмітад" про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду стало незадоволення товариством заяви ОСОБА_1 про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Вказана заява про звільнення є повністю ідентичною заяві про звільнення, наданій ОСОБА_1 у цій справі;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням відповідачем трудового законодавства, оскільки позивачка була правомірно звільнена саме за вчинення дисциплінарного проступку, яке мало триваючий характер;

- колегія суддів звернула увагу, що, подаючи заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, ОСОБА_1 будь-яких дій для з`ясування питання щодо її заяви про звільнення не вчиняла, умисно не з`являлася для вирішення питання про звільнення та надання відповідних пояснень, тривалий час не цікавилася вирішенням питання за її заявою, отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку, що свідчить про умисний та системний характер її дій і недобросовісну поведінку з метою отримання розрахунку. При цьому, не будучи звільненою з місця попередньої роботи, ОСОБА_1 влаштувалася та працювала з грудня 2018 року за іншим місцем роботи у ТОВ "Адмітат", де вже 18 січня 2019 року нею подано аналогічну заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та у подальшому ініційовано позов до ТОВ "Адмітат".

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- апеляційний суд не повідомив її про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості брати безпосередню участь у судовому засіданні;

- суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів прийняття чи відхилення доводів, зазначених у її відзиві на апеляційну скаргу, не зазначив мотивів скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення компенсації моральної шкоди;

- відсутність проведеного інструктажу, навчань або перевірки знань з питань охорони праці з вини роботодавця є підставою для відмови працівника від виконання роботи у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства (постанови Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 459/7444/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц). При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, оскільки відповідно до посадової інструкції позивачка працює згідно з графіком, який затверджує для неї директор. Вона не була обізнана з графіком роботи, зазначений графік роботи для неї роботодавцем не затверджувався взагалі, до її відома не доводився;

- саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності;

- суд першої інстанції, установивши відсутність в матеріалах справи графіку її роботи, затвердженого для неї роботодавцем, дійшов обґрунтованого висновку, що вона була відсутня на роботі з поважних причин, а в її діях відсутній дисциплінарний проступок, оскільки роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягувати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином;

- відсутність її на роботі була спричинена поважними причинами, що не можна кваліфікувати як прогул, оскільки не можна ставити у вину працівнику відсутність на роботі у дні, які не визначені для неї графіком, як робочі, відсутність на роботі у не робочі дні не є прогулом, у розумінні вимог чинного законодавства;

- наказ про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема, у ньому не зазначено, коли мав місце дисциплінарний проступок та за який саме прогул її притягнуто до дисциплінарної відповідальності;

- роботодавець виявив її відсутність на роботі без поважних причин 23, 28 та 31 серпня 2018 року, про що свідчить зміст актів та службових записок, досліджуваних судами та наданими роботодавцем. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дисциплінарне стягнення за указані порушення накладено поза межами місячного строку, який визначений частиною першою статті 148 КЗпП України. Апеляційний суд, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції в цій частині, помилково виходив з того, що вона звільнена за порушення трудової дисципліни, що є триваючим, оскільки підтвердження зазначеного не міститься в наказі про звільнення та не підтверджено доказами, наданими відповідачем, які зазначені підставою для видачі цього наказу;

- її відсутність на роботі була спричинена поважними причинами, що не можна кваліфікувати як прогул, тобто відсутність на роботі без поважних причин у розумінні пункту четвертого статті 40 КЗпП України, оскільки не є прогулом відмова від роботи в умовах, небезпечних для життя і здоров`я.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 369/9465/20, від 30 січня 2019 року у справі № 459/7444/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 457/748/20, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17, від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 484/2962/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/28453/14-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 185/4195/19, від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18, постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТОВ "Аптека НЦ", а саме з 05 червня 2018 року обіймала посаду санітарки аптеки № 3.

30 січня 2019 року відповідачем видано наказ № 4-к/тр "Про звільнення", відповідно до якого позивачку звільнено із займаної посади у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади стали: доповідна записка завідувача аптеки від 23 серпня 2018 року № 3, службова записка завідувача аптеки № 3 і менеджера по персоналу від 28 січня 2019 року та акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі.

23 серпня 2018 року ТОВ "Аптека НЦ" отримано заяву ОСОБА_1 про звільнення її на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.

У зв`язку з незгодою відповідача із заявою ОСОБА_1 щодо порушення ТОВ "Аптека НЦ" трудового законодавства 28 серпня 2018 року товариство звернулося з листом до позивачки з проханням прибути та надати пояснення щодо своєї заяви та відсутності на робочому місці.

ТОВ "Аптека НЦ" повторно направлялись позивачці аналогічні листи з проханням прибути і надати пояснення 03 вересня 2018 року та 12 жовтня 2018 року.

У справі наявні підтвердження факту отримання ОСОБА_1 листів ТОВ "Аптека НЦ" (т. 1, а. с. 104, 107, 112).

23 серпня 2018 року завідувачем аптеки № 3 на ім`я директора ТОВ "Аптека НЦ" подано доповідну записку про те, що санітарка аптеки ОСОБА_1 не з`явилась на роботу 23 серпня 2018 року.

Ця обставина зафіксована 23 серпня 2018 року актом про відсутність на роботі, складеним завідувачем аптеки № 3, бухгалтером ТОВ "Аптека НЦ" та менеджером з персоналу ТОВ "Аптека НЦ".

В акті зазначено про відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин.

Про відсутність ОСОБА_1 на роботі 27 серпня 2018 року з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. свідчить відповідний акт, складений працівниками відповідача 27 серпня 2018 року.

За наданими представником відповідача доказами ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 31 серпня 2018 року без поважних причин з 09 год 00 хв. до 13 год 00 хв. протягом робочого дня.

Службова записка завідуючої аптеки № 3 та менеджера по персоналу від 28 січня 2019 року відсутня в матеріалах справи.

Відповідно до листка непрацездатності, виданого КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3" Бачинська О. А. з 23 серпня 2018 року по 28 серпня 2018 року перебувала у стані тимчасової непрацездатності.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України (435-15) ).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) вказано, що "при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника".

У справі, що переглядається, апеляційний суд з`ясував, що позивачка була відсутня на робочому місці починаючи з 23 серпня 2018 року до 30 січня 2019 року, тому відповідач прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1, видавши 30 січня 2019 року наказ № 4-к/тр "Про звільнення" у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Установивши, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням встановленого законом порядку, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не повідомив позивачку про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим вона мала можливості брати безпосередню участь у судовому розгляді. Як свідчить аналіз матеріалів справи у судовому засіданні 13 липня 2021 року в суді апеляційної інстанції брав участь представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Аргумент касаційної скарги про те, що дисциплінарне стягнення накладено поза межами місячного строку, який визначений частиною першою статті 148 КЗпП України, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачка була відсутня на робочому місці починаючи з 23 серпня 2018 року по день її звільнення. На неодноразові листи роботодавця з вимогою прибути на робоче місце і дати пояснення з приводу причин своєї відсутності на роботі, позивачка не з'явилась на роботу, не надала пояснення з приводу причин своєї відсутності. Оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом є невихід працівника на роботу або його відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, слід вважати, що роботодавець, не маючи пояснень від позивачки про причини її відсутності на роботі у період з 23 серпня 2018 року (день першого невиходу на роботу) по 30 січня 2019 року (день звільнення з роботи), виявив вчинення позивачкою прогулу (невихід на роботу без поважних причин 31 серпня 2018 року) у день її звільнення 30 січня 2018 року. З часу вчинення прогулу і до накладення за вчинення цього дисциплінарного стягнення не пройшло більше шести місяців, у зв'язку з чим немає підстав вважати, що відповідачем (роботодавцем) пропущено встановлений статтею 148 КЗпП України строк накладення дисциплінарного стягнення. Більше того, в суді апеляційної інстанції представник позивачки визнала, що після 23 серпня 2018 року до 30 січня 2019 року остання не виходила на роботу.

Аргумент касаційної скарги про існування поважних причин невиходу на роботу у зв`язку з перебуванням позивачки на амбулаторному лікуванні з 23 серпня 2018 року до 28 серпня 2018 року (т. 1, а. с. 135) не впливає на висновки суду, оскільки щодо поважності причин відсутності її на роботі 31 серпня 2018 року доказів нею не надано.

Те, що ОСОБА_1 подала заяву на звільнення за пунктом 3 статті 38 КЗпП України, з якою відповідач не погодився, і після цього вона не виходила на роботу, належить розцінювати як прогул без поважних причин, оскільки подання такої заяви працівником не звільняє його від виконання трудових обов`язків, зокрема, виходити на роботу.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 657/1667/19 (провадження № 61-12523св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар