треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Тетяна Володимирівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального кругу Бадер Лілія Володимирівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Талан Тер",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 січня

2022 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т. В., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального кругу Бадер Л. В., товариство з обмеженою відповідальністю "Талан Тер" (далі - ТОВ "Талан Тер"), про визнання договорів дарування недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивака будучи людиною похилого віку та юридично необізнаною, тобто не розуміючи значення своїх дій, під психологічним тиском дочки - ОСОБА_2, уклала оспорювані договори дарування.

ОСОБА_1, посилаючи на статі 225, 231 ЦК України (435-15) просила визнати недійсними: договір дарування житлового будинку від 29 березня 2017 року за

№ 434; договір дарування земельної ділянки від 29 березня 2017 року за № 436; договір дарування магазину від 31 травня 2017 року за № 482; договір дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року за № 485; договір дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року за № 491; договір дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року за № 488; договір дарування садового будинку від 11 травня 2017 року № 702, загальною площею 95,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; договір дарування земельної ділянки

від 11 травня 2017 року № 703, загальною площею 0,064 га, кадастровий номер 6125282500:01:001:0995, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

08 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 в момент підписання спірних договорів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Також позивачем не доведено та судом не встановлено обставин, які свідчать про психічний тиск, що чинився відповідачкою відносно ОСОБА_1 при укладанні оспорюваних договорів 29 березня, 11 та 31 травня 2017 року, чи передував за часом до їх укладення, а так само того, в чому ж виразилося насильство.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

08 вересня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 лютого 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня

2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсні обставини справи. Застосовуючи статтю 231 ЦК України, суди неправильно її трактували та прийшли до помилкового висновку, що наслідком психологічного тиску має бути абсолютна неспроможність позивача усвідомлювати значення своїх дій, стаття 231 ЦК України передбачає наявність в діях відповідача лише тиску на позивача, але зазначена норма не містить обов?язкової умови про те, що тиск має бути такий, щоб потерпіла особа абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними при укладенні правочину.

Доводи інших учасників справи

18 червня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2022 року - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

15 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Позивачка ОСОБА_1 є матір?ю відповідачки ОСОБА_2

29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 434.

В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений (зареєстрований в реєстрі за № 436) договір дарування земельної ділянки площею 0,1120 га, кадастровий номер 6125255200:02:002:0411, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в

11 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування садового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 702.

В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0640 га, кадастровий номер 6125282500:01:001:0995, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Довжанської сільської ради. Договір зареєстрований в реєстрі за № 703, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т. В.

31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування магазину, зареєстрований в реєстрі за № 482, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено ще три договори дарування земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В.

За умовами цих договорів ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 наступні земельні ділянки:

площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, для іншої комерційної діяльності, за адресою АДРЕСА_3 (договір зареєстрований у реєстрі за № 485);

площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою

АДРЕСА_3 (договір зареєстрований у реєстрі за № 488);

площею 0,0300 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (договір зареєстрований у реєстрі за № 491).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала на те, що під час укладення спірних правочинів вона не розуміла реальних наслідків, їх значення та юридичної природи своїх дій, її волевиявлення не було вільним. Спірні правочини було вчинено в результаті психологічного впливу відповідачки, що полягали у систематичному навіюванні про неминуче настання смерті сина позивачки.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд враховує таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня

2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від

02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.

Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз?яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Верховний Суд зазначає, що для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

З`ясувавши всі обставини справи та дослідивши всі докази, надані

ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).