розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Кутровською Наталією Михайлівною, на постанову Чернівецького апеляційного суду в складі колегії суддів: Владичан А. І., Литвинюк І. М., Височанської Н. К. від 13 липня 2021 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Заставнівської міської ради та ОСОБА_3 про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 03 травня 1998 року між її сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано 22 березня 2016 року. Під час цього шлюбу відповідно до рішення виконавчого комітету Заставніської міської Ради № 26 від 24 лютого 2010 року на ім`я її сина ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності від 24 березня 2010 року на будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво зазначеного житлового будинку було розпочато нею разом із її чоловіком ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 0,10 га, яка була виділена останньому відповідно до рішення дев`ятої сесії Заставнівської міської Ради народних депутатів від 05 листопада 1991 року. Будівництво зазначеного будинку завершено в 1996 році. Доказом цього слугує акт від 30 червня 2018 року, в якому сусіди ОСОБА_2 засвідчують, що будівництво вказаного будинку було розпочато в 1991 році, а завершено в 1996 році. На той час їхньому сину було лише 13 років і він не міг брати участі у будівництві даного житлового будинку. Вважає, що її син ОСОБА_2 не мав жодного права одноосібно звертатися до органу місцевого самоврядування та просити визнання права власності на спірний будинок, оскільки це майно є спільним майном подружжя, а саме позивача ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2, який помер у 2015 році.

У зв`язку з наведеним, а також враховуючи, що при постановленні оскаржуваного рішення виконавчого комітету Заставнівської міської Ради було допущено ряд порушень законодавства, які діяли на той час, просила рішення № 26 від 24 лютого 2010 року в частині оформлення права власності на ОСОБА_2 - визнати незаконним, а свідоцтво про право власності від 24 березня 2010 року на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 186,7 кв.м., в тому числі житловою 108,80 кв.м., визнати недійсним.

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, Заставнівської міської ради про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивачка за зустрічним позовом мотивувала тим, що 03 травня 1998 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . Рішенням Заставніського районного суду Чернівецької області від 22 березня 2016 року шлюб між ними розірвано. За період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства ними був побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 24 березня 2010 року на підставі рішення виконкому Заставніської міської ради від 24 лютого 2010 року видано свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок на ім`я її чоловіка ОСОБА_2 . У зв`язку з цим, ОСОБА_3 просила суд визнати спірне будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ ідеальну частку вказаного житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями, а також застосувати строк позовної давності відносно первісного позову та викладених в ньому вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на житловий будинок, задоволено. Рішення виконавчого комітету Заставнівської міської ради № 26 від 24 лютого 2010 року в частині оформлення права власності на ОСОБА_2 визнано незаконним. Свідоцтво про право власності від 24 березня 2010 року видане на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 186,70 кв.м., житловою площею 180,80 кв.м. визнано недійсним. Провадження за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Заставнівської міської ради про поділ спільного майна подружжя - закрито.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні про визнання незаконним рішення Заставнівської міської ради від 24 лютого 2010 року за № 26, та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2010 року видане на його підставі, виходив з того, що рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом спору, прийнято з порушенням прав та законних інтересів позивача ОСОБА_1, яка фактично спільно із своїм чоловіком ОСОБА_2 були забудовниками спірного житлового будинку, на підставі рішення Заставнівської міської ради від 05 листопада 1991 року, яким ОСОБА_2 виділено земельну ділянку розміром 0,10 га для будівництва житлового будинку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 березня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Заставнівської міської ради та ОСОБА_3 про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на житловий будинок скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою не доведено, що забудовником спірного житлового будинку є батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Кутровська Н. М. звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову в частині відмови в задоволенні первісного позову, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 214/1520/15-ц та постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2641цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 716/1944/19 з Заставнівського районного суду Чернівецької області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням 9 сесії Заставнівської міської Ради народних депутатів від 05 листопада 1991 року ОСОБА_2 виділено під будівництво земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення виконавчого комітету Заставнівської міської Ради № 26 від 24 лютого 2010 року вирішено: оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та видати свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2010 року власником будинку з погосподарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (син позивачки).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Установлено, що право власності на спірний будинок було оформлено за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Заставнівської міської Ради № 26 від 24 лютого 2010 року. ОСОБА_3 набув право власності на спірний будинок під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила визнати частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтво про право власності на житловий будинок, оскільки вважала, що набуттям права власності її сином на будинок, порушуються її права та інтереси, так як спірний будинок побудований у 1991-1996 роках нею та її чоловіком, до реєстрації шлюбу їхнього сина з ОСОБА_3, тому має право на судовий захист.

Судом встановлено, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року (цивільна справа № 716/234/18), спірне домоволодіння визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та визнано право власності за кожною із сторін по Ѕ цього майна.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою матері відповідача ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року - закрито. Апеляційний суд закриваючи апеляційне провадження у справі, виходив із того, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів про вирішення питання про її права та обов`язки рішенням суду першої інстанції.

Тобто, рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, встановлено, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки збудований за спільні кошти сторін під час перебування їх у шлюбі. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином встановлено, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Матеріали справи не містять та судами попередніх інстанцій не здобуто доказів, які б свідчили про те, що забудовниками спірного житлового будинку є батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, а це є її процесуальним обов`язком, що рішенням Заставнівської міської ради № 26 від 24 лютого 2010 року в частині оформлення права власності за відповідачем ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, порушує якимось чином права та інтереси позивачки.

Доказів того, що позивачка приймала участь у будівництві спірного житлового будинку матеріали справи не містять, не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.