розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року у складі судді Шокот С. Т. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділ.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 13 липня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2016 року. У період шлюбу позивачі прийняли рішення побудувати будинок. З цією метою у 2008 році за кошти ОСОБА_1 придбано земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1, однак за домовленістю між подружжям таку земельну ділянку оформлено на праві власності на матір ОСОБА_5 - ОСОБА_4 . Того ж року зведено фундамент майбутнього будинку і надалі протягом 5 років спільною працею на цій земельній ділянці побудовано житловий будинок, господарські будівлі та споруди, а також придбано будівельні матеріали та обладнання для облаштування опалення, підлоги та інших внутрішніх робіт.

У 2009 році ОСОБА_1 придбав на потреби будівництва мікроавтобус марки "Фольксваген LT-5".

Зазначали, що будівництво спірного домоволодіння проводилося спільною працею усіх членів сім`ї - учасників справи, однак повністю за рахунок коштів позивача ОСОБА_1 та його батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . За рахунок власних коштів вони також здійснювали оплату праці будівельників, тоді як відповідач ОСОБА_4 на час будівництва не мала власних коштів, отримувала державну допомогу як малозабезпечена особа, мала борги з оплати за житлово-комунальні послуги, а тому не могла побудувати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами. Між сторонами існувала домовленість про те, що після завершення будівництва спірного домоволодіння право власності на земельну ділянку та зведене на ній нерухоме майно буде перереєстровано на ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_5 .

У січні 2014 року між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_8 виник конфлікт, унаслідок якого шлюбні відносини між ними припинено. При вирішенні питання про поділ набутого подружжям майна, ОСОБА_5 пообіцяла повернути грошові кошти, витрачені на будівництво спірного домоволодіння, однак обіцянку не виконала.

Посилаючись на наведене, позивачі просили:

- визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, а також земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ;

- припинити право власності на них ОСОБА_4, здійснити поділ нерухомого майна шляхом визнання права власності: за ОСОБА_1 - на 5/10 часток домоволодіння та земельної ділянки; за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - право власності на 1/10 частку за кожним зазначеного домоволодіння та земельної ділянки;

-припинити право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року, залишеного без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року, у задоволені позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені згідно з ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачами не доведено, що сторони у справі були членами однієї сім`ї, як і не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка придбана, а спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами збудовано за спільні кошти і спільною працею учасників справи, договір про спільне будівництво сторонами спірного домоволодіння не укладався, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 368 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року і постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України)та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного - провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

- суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження того, що будівництво спірного домоволодіння здійснювалося його працею та за спільні грошові кошти членів сім`ї, зокрема: акт від 12 жовтня 2011 року № 17/11, згідно з яким він є замовником монтажу охоронної системи у будинку АДРЕСА_1 ; договір від 08 листопада 2012 року № 2-7474, укладений між ОСОБА_4 та ПТМ "Ковельтепло", у якому суб'єктами користування комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2, зазначений він та його дружина ОСОБА_5 ; декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - житлового будинку та господарських споруд у с. Вербка Ковельського району Волинської області, зареєстрованій у ДАБІ у Волинській області 31 січня 2015 року;

- суди не надали належної оцінки поясненням свідків, які підтвердили, що саме він шукав будівельників для виконання робіт з будівництва спірного домоволодіння, наймав їх на роботу та розрахувався з ними, в тому числі за рахунок коштів, які перераховувала йому матір ОСОБА_3

- висновки судів про те, що він, як член сім'ї, не міг брати участі в будівництві спірного домоволодіння після 2013 року, оскільки на той час фактично припинив подружні відносини із ОСОБА_5, ґрунтуються на недопустимих доказах. Зокрема апеляційний суд помилково взяв до уваги як преюдиційні, обставини встановлені заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 року, згідно з яким його визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3, оскільки він не брав участі у розгляді зазначеної справі, а тому має право спростувати зазначені обставини в загальному порядку. Зазначав, що у 2013 році його відносини з дружиною дійсно погіршилися, але вони продовжували проживати разом, до того ж, станом на 2013 рік готовність спірного житлового будинку становила вже 54 проценти;

- суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення ринкової (дійсної) вартості спірного нерухомого майна та земельної ділянки.

У жовтні 2021 року від ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони зазначали, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, суди повно встановили обставини справи, надали належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, а тому наведені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у листопаді 2021 року.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 13 липня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2016 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року, ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0583 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

28 листопада 2007 року Дубівська сільська рада Ковельського району Волинської області надала дозвіл ОСОБА_4 на будівництво будинку, зобов`язала її замовити в архітектурному бюро Ковельського району та отримати будівельний паспорт на будівництво житлового будинку.

18 серпня 2008 року архітектурним бюро Ковельського району на ім`я ОСОБА_4 виготовлено проект забудови земельної ділянки.

14 листопада 2008 рокуІнспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Завадській І. І. надано дозвіл на виконання будівельних робіт - будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 18 березня 2014 року, підтверджено відомості про об`єкт нерухомого майна, а саме незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, готовністю 54 відсотки.

31 січня 2015 року зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (нове будівництво житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 ) на ім`я ОСОБА_4 .

03 березня 2015 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-283цс18 (провадження

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, за відсутності доказів на підтвердження того, що створення спірного домоволодіння відбувалося в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, та наявності письмової угоди про створення об`єкта спільної сумісної власності.

Факт безпосередньої участі ОСОБА_1 та його батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будівництві ОСОБА_4 спірного домоволодіння, а також фінансування ними такого будівництва, як правильно зазначили суди, не є підставою для визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майно, зважаючи на недоведеність того, що сторони у справі були членами однієї сім`ї на час створення майна, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки. За доведеності своєї участі у будівництві спірного об`єкта, позивачі мають право вимагати відшкодування понесених ними витрат на його будівництво.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суди не надали належної оцінки наявним у справі письмовим доказам, а також показанням свідків не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів, що відповідають встановленим обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, надані позивачами докази не підтверджують, що позивачі та відповідачі на час придбання спірної земельної ділянки та будівництва на ній спірного домоволодіння були членами однієї сім`ї (спільно вели побут, мали взаємні права і обов`язки), уклали між собою письмовий договір про спільне будівництво.

Верховний Суд зауважує, що посилання на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (невстановлення судом фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, тоді як у справі, яка переглядається, касаційне провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не відкривалося.

Зважаючи на наведене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги заявника про неналежне дослідження судами доказів.

Аргументи заявника про те, що суди встановили факт припинення шлюбних відносин між ним та ОСОБА_5 (після 2013 року), на підставі недопустимого доказу - заочного рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 року, яким його визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3, то зазначені обставини, як вказав апеляційний суд, також підтверджуються рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2016 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . На спростування встановленого, заявник не навів доказів на підтвердження відмінної дати фактичного припинення шлюбних відносин між ним та ОСОБА_5, і не заперечував, що станом на 2013 рік готовність спірного домоволодіння становила лише 54 проценти.

Не спростовують висновків судів попередніх інстанцій також посилання ОСОБА_1 на необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи з метою визнання ринкової вартості спірного домоволодіння, оскільки зазначене не виплинуло на правильність вирішення судами спору про визнання права власності на спірне нерухоме майно, з огляду на недоведеність факту його створення в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї та наявностіписьмової угоди про створення об`єкта спільної сумісної власності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Оскільки касаційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.