розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що позивач безпідставно був обвинувачуваний у скоєнні тяжких злочинів, передбачених частиною другою статті 209, частиною другою статті 366, частиною п`ятою статті 191 КК України протягом 138 місяців, в період з 12 січня 2009 року (день ухвалення постанови про притягнення його, як обвинуваченого у кримінальній справі № 65059100) до 17 липня 2020 року (день ухвалення постанови про закриття кримінального провадження).

Йому завдано моральну шкоду, оскільки за час його перебування під слідством та судовим розглядом справи він зазнав фізичних та душевних страждань, які були викликані зміною нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, що призвело до припинення виплати йому заробітної плати, звільнення з посади та порушення ділової репутації, позбавлення професійних зв`язків, тому йому необхідний був тривалий час та великі зусилля для відновлення попереднього стану і очевидна неможливість такого відновлення в повному обсязі.

Просив суд стягнути з Державної казначейської служби України 651 774,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 651 774,00 грн на відшкодування моральної шкоди

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року становив 4 723,00 грн, враховуючи перебування позивача під слідством та судовим розглядом справи повних 138 місяців (з 12 січня 2009 року до 17 липня 2020 року), дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 651 774,00 грн (138 місяців Х 4 723,00 грн).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 рокувиправлено помилку в рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року, зазначивши "у вступній та резолютивній частинах та у повному тексті рішення РНОКПП позивача та місяць його народження " ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 )", замість помилково вказаного " ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2 )".

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року змінено в частині визначення розміру моральної шкоди. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 270 293,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що перебування позивача тривалий час під слідством та судом порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило стосунки з оточуючими людьми і їх ставлення до нього.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції помилково виходив з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого з 01 січня 2020 року. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон), розмір відшкодування моральної шкоди визначається за час перебування позивача під слідством та судом з 12 січня 2009 року до 17 липня 2020 року, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, чинного на період перебування особи під слідством та судом, який в загальній сумі становить 270 293,00 грн.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення суми на відшкодування моральної шкоди з 651 774,00 грн до 270 293,00 грн, що буде достатньою та справедливою компенсацією втрат, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2021 року виправлено у вступній та резолютивній частинах постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року описку, зазначивши у вступній та резолютивній частинах РНОКПП позивача та місяць його народження " ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 )", замість помилково вказаного " ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2 )".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції змінивши рішення суду першої інстанції та зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди, дійшов помилково висновку, що рахувати її потрібно виходячи з розміру мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, чинного на період перебування особи під слідством та судом, а не на дату ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, провадження № 61-8587св19.

Суд першої інстанції правильно розрахував розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної заробітної плати на час звернення позивача до суду.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що рахувати розмір відшкодування моральної шкоди потрібно виходячи з розміру мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, чинного на період перебування особи під слідством та судом.

Суд апеляційної інстанції дослідив усі обставини справи та надав оцінку зібраним доказам та обґрунтовано встановив відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 651 774,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою старшого слідчого прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська від 12 січня 2009 року позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України у кримінальній справі № 65059100.

Постановою слідчого від 24 лютого 2009 року щодо позивачу обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою від 28 квітня 2009 року позивачу пред`явлені обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 КК України, частиною другої статті 209 КК України, частиною другої статті 366 КК України.

Під час проведення у вказаній кримінальній справі досудового розслідування (до направлення справи на додаткове розслідування) постановою слідчого від 12 січня 2009 року накладено арешт на все майно позивача, де б воно не знаходилося. Згідно з мотивувальною частиною цієї постанови підставами для накладення арешту на майно зазначено, що 12 січня 2009 року пред`явлено обвинувачення за частиною п`ятою статті 191 КК України, яка передбачає конфіскацію майна з метою відшкодування завданої шкоди.

Постановою старшого слідчого прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року позивача відсторонено від посади директора Комунального підприємства культури "Центральний міський дитячий парк ім. Лазаря Глоби".

Під час розгляду кримінальної справи в Кіровському районному суді м. Дніпропетровська прокурор, який брав участь у розгляді справи, постановою від 05 листопада 2012 року від обвинувачення за частиною другої статті 209 КК України відмовився в порядку частини третьої статті 264 КПК України, а в частині обвинувачення за частиною п`ятою статті 191 КК України змінив обвинувачення на частину другу статті 364 КК України.

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2013 року, який залишенений без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, позивача визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364 КК України і частиною другою статті 366 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року зазначені судові рішення скасовані, як незаконні, і справу направлено на новий судовий розгляд.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, кримінальну справу № 203/451/14-к щодо позивача, обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 КК України, частиною другою статті 366 КК України, частиною другою статті 209 КК України, повернено прокурору для проведення додаткового досудового розслідування у зв`язку із суттєвими порушеннями норм кримінального процесуального закону, а саме: відсутність порушеної кримінальної справи за частиною п`ятою статті 191 КК України щодо позивача, незаконність пред`явлення обвинувачення за частиною п`ятою статті 191 КК України без порушення кримінальної справи щодо позивача і порушення права на захист при виконанні вимог статей 218- 220 КПК України.

Після набрання законної сили постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 лютого 2017 року внесені відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 209 КК України, частиною другою статті 366 КК України, частиною п`ятою статті 191 КК України, і присвоєно номер кримінального провадження 12017040030000361.

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 від 17 липня 2017 року щодо позивача закрито кримінальне провадження № 12017040030000361 від 18 лютого 2017 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 209 КК України, частиною другою статті 366 КК України, частиною п`ятою статті 191 КК України.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 скасована постанова прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 від 17 липня 2017 року про закриття кримінального провадження і досудове розслідування відновлено.

17 липня 2020 року слідчий СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Коляндра С. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження, якою вирішено: "Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040030000361 від 16 лютого 2017 року закрити у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення".

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, провадження № 61-8587св19.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду") ( далі -Закон).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Верховний Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до статті 12 Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно зі статтею 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19, Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, провадження № 61-9673св20, від 03 березня 2021 року у справі№ 638/509/19, провадження № 61-7643св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, провадження № 61-20656св21.

З огляду на викладене є обґрунтованими доводи касаційної скарги про нехзастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, провадження № 61-8587св19.

Суди встановили, що кримінальне провадження щодо позивача закрито слідчим СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Коляндрою С. В. у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

Позивач довів його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, у зв`язку з постановленням щодо нього постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях позивача складу кримінального правопорушення.

Вирішивши спір, суди належним чином оцінили докази у справі та встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством та судом, дійшли правильного висновку про те, що перебування позивача під слідством та судом тривалий час порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя.

Водночас суди попередніх інстанцій по різному визначили розмір відшкодування моральної шкоди, застосувавши частину третю статті 13 Закону.

Суд першої інстанції, стягнувши на відшкодування моральної шкоди 651 774,00 грн, виходив з того, що її відшкодування за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати, встановленого відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, суд першої інстанції визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2020 рік. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, визначеним Законом.

Змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, зазначив, що розмір моральної шкоди необхідно рахувати за час перебування позивача під слідством та судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, чинного на період перебування особи під слідством та судом.

Суд апеляційної інстанції помилково витлумачив норми матеріального права щодо визначення розміру моральної шкоди ОСОБА_1, не врахував правові висновки суду касаційної інстанції, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Суд першої інстанції правильно застосувавши правило частини третьої статті 13 Закону та визначивши розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом, помилково зазначиву резолютивній частині рішення відомості про суб`єкта його виконання.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, провадження № 61-8385св20.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року необхідно змінити, виклавши в іншій редакції, в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Верховний Суд відхилив клопотання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, викладене у відзиві на касаційну скаргу, про участь уповноваженого представника в суді касаційної інстанції, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року змінити, викласти другий абзац резолютивної частини у такій редакції: "Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 651 774,00 (шістсот п`ятдесят одну тисячу сімсот сімдесят чотири) гривні 00 копійок на відшкодування моральної шкоди".