розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана через адвоката Байгуша Олексія Юрійовича, на постанову Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В.,Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" (далі - ПрАТ "АПК-Інвест") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання права оренди.

Позов обґрунтований тим, що 22 березня 2012 року між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 30 березня 2012 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради № 996, згідно з яким в оренду зі строком на 20 років передається земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,86 умовних кадастрових гектарів. ПрАТ "АПК-Інвест" прийняв у володіння та користування (оренду) цю земельну частку (пай) (рілля) відповідно до акта приймання-передачі від 22 березня 2012 року та сумлінно виконував свої обов`язки згідно з договором, зокрема зі сплати орендної плати.

Позивач дізнався про факт виділення в натурі земельної ділянки площею 4,8352 га, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, яку на момент подання позову використовує позивач на підставі укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року.

14 листопада 2018 року позивач дізнався про зміну власника земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, з відповідача на ОСОБА_2 .

З урахуванням заяви про зміну предмета позову просило визнати право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, площа 4,8352 га, за орендарем ПрАТ "АПК-Інвест" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позовних вимог до нового власника спірної земельної ділянки ОСОБА_2 позивач не пред`являв, тому суд не може вирішувати питання про права та обов`язки ОСОБА_2 . Право оренди є похідним від права власності, тому на ОСОБА_2, до якого перейшло право власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_1, не можуть були покладені матеріально-правові наслідки ухваленого судового рішення у цій справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПрАТ "АПК-Інвест" задоволено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, площа 4,8352 га за орендарем ПрАТ "АПК-Інвест" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПрАТ "АПК-Інвест", зареєстрований у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради від 30 березня 2012 року № 996.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт оформлення державного акта на право власності на землю не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично, а такі договори підлягають переукладенню.

Укладення договору оренди паю на 20 років свідчить про намір сторін на момент його укладення забезпечити тривалу стабільність свого становища в цих правовідносинах і в такому випадку відмова орендодавця від переукладення та намагання розірвати договір вже через 5 років від початку строку оренди не є добросовісним.

Крім того, зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Отже, ОСОБА_1 своїми діями виявила намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від переукладання договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, так і законодавству, зокрема, Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 через адвоката Байгуша О. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-11168св21, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, провадження № 14-83цс20, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 233/1650/19, провадження № 61-6339св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 233/2210/19, провадження № 61-6484св20, від 09 червня 2020 року у справі № 912/1860/19.

Визнання права оренди земельної ділянки є неналежним способом захисту порушеного права. Способом захисту має бути визнання договору переукладеним, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 912/1860/19.

Заявлена позовна вимога не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, тому не може розглядатися як спосіб захисту відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, провадження № 14-83цс20.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "АПК-Інвест" зазначає, що пунктом 2.3 договору оренди передбачено, що в разі переходу права власності до інших осіб цей договір зберігає чинність для нового власника на тих же умовах. Стаття 148-1 ЗК України вирішує питання про права та обов`язки нового власника земельної ділянки, покладає на нього матеріально-правові наслідки дії чинних договорів оренди щодо такої земельної ділянки, укладених попереднім власником із третіми особами.

ОСОБА_2 обґрунтовано залучений до участі у справі як третя особа, оскільки права товариства порушено первісним власником землі. Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України визнання прав належить до способів захисту порушеного права. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, таким способом у спірних правовідносинах є визнання права оренди. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19.

Постанови Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 912/1860/19 та Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, провадження № 14-83цс20, ухвалені у справах з відмінними від цієї справи правовідносинами.

У липні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Байгуша О. Ю. звернувся до Верховного Суду з заявою, в якій просить застосувати при розгляді касаційної скарги постанову Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20, провадження № 61-4078св21

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ПрАТ "АПК-Інвест" укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до пунктів 1.1, 2.2, 2.3 якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), розміром 4,86 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на 20 років.

Відповідно до пункту 3.1. договору ОСОБА_1 зобов`язалася протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря.

Згідно з пунктом 2.3. договору за орендарем зберігаються всі права розпорядження земельною часткою (паєм). У разі переходу права власності до інших осіб, цей договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих же умовах. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Договір зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської с/р від 30 березня 2012 року № 996 за підписом посадової особи ОСОБА_4, скріплено печаткою Миколайпільської с/р, що відповідає Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119 (119-2000-п) .

22 березня 2012 року сторони підписали акт приймання - передання земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди від 22 березня 2012 року.

ОСОБА_1 здійснила виділ земельної ділянки в натурі та 22 листопада 2012 року одержала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 081524, згідно з яким вона стала власником земельної ділянки площею 4,8352 га, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, що розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

14 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни, згідно з яким ОСОБА_1 обміняла належну їй земельну ділянку площею 4,8352 га, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, що розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, на земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер 1422483900:40:000:0058, що розташована на території Миколайпільської сільської ради, та належить ОСОБА_2

14 листопада 2018 року право власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі договору міни від 14 листопада 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Другої костянтинівської державної нотаріальної контори, зареєстровано за Гуторовим О. М.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-11168св21, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, провадження № 14-83цс20, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 233/1650/19, провадження № 61-6339св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 233/2210/19, провадження № 61-6484св20, від 09 червня 2020 року у справі № 912/1860/19.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є продовження дії договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції).

Верховний Суд зазначає, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ухвалення законного і справедливого судового рішення передбачає правильне визначення сторін у справі.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Верховний Суд зазначає, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18, зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суди встановили, що 14 листопада 2018 року між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни, згідно із яким ОСОБА_1 обміняла належну їй земельну ділянку площею 4,8352 га, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, що розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, на земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер 1422483900:40:000:0058, що розташована на території Миколайпільської сільської ради, та належить ОСОБА_2

ПрАТ "АПК-Інвест" захищає у суді право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:25:000:0042, площа 4,8352 га, новим власником якої став ОСОБА_2

ОСОБА_2 до участі у справі залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до частини першої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2, не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та яка в такій ситуації має бути залучена відповідачем, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Суд першої інстанції, відмовивши в позові, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 до участі в справі як відповідач не залучений, клопотань про його залучення відповідачем за цим позовом позивач не заявляв, що є підставою для відмови в позові.

Проте, суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, не звернув на вказане уваги.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-11168св21, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 233/1650/19, провадження № 61-6339св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 233/2210/19, провадження № 61-6484св20, викладений узагальнюючий правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 233/1650/19, провадження № 61-6339св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 233/2210/19, провадження № 61-6484св20, стосуються подібних до цієї справи правовідносин, за наслідками розгляду справ за позовом ПрАТ "АПК-Інвест" про переукладення договору оренди земельної ділянки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку з незалученням останнього набувача землі до участі у справі як співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-11168св21, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 233/1650/19, провадження № 61-6339св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 233/2210/19, провадження № 61-6484св20, та не врахував неналежність складу сторін.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.