розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Ванівського О. М., Шандри М. М. та касаційні скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей Михайло Михайлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Ванівського О. М., Шандри М. М.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі -ПАТ "ВіЕс Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк"), звернулося до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту (справа № 462/5484/15-ц).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 вересня 2015 року у справі № 462/5484/15-ц позовну заяву ПАТ "ВіЕс Банк" повернуто позивачу у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності.

У листопаді 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" звернулося до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту.

Позовну заяву ПАТ "ВіЕс Банк" мотивовано тим, що 15 лютого 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступник - ПАТ "ВіЕс Банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КF 47127 зі змінами та доповненнями, згідно з яким ВАТ "Електрон Банк" надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 лютого 2028 року зі сплатою 11,5 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657, згідно з умовами якого ОСОБА_4 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язання утворилась заборгованість у розмірі 70 663,07 дол. США, з яких: 63 636,35 дол. США (1 521 773,26 грн) - заборгованість за кредитом; 6 423,47 дол. США (153 608,20 грн) - заборгованість за відсотками, 603,19 дол. США (14 424,44 грн) - пеня станом на 19 листопада 2015 року.

ПАТ "ВіЕс Банк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 70 663,01 дол. США, що еквівалентно 1 689 805,90 грн.

Не погоджуючись із указаним позовом, у вересні 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до ПАТ "ВіЕс Банк" зустрічний позов про визнання договорів поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 та від 15 лютого 2008 року № РО 92657 припиненими.

Зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мотивовано тим, що 15 серпня 2008 року між ними та ВАТ "Електрон Банк" були укладені договори поруки № РО 92656 та № РО 92657.

30 березня 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник ВАТ "Електрон Банк") надіслало всім трьох відповідачам повідомлення-вимогу, якою вимагало достроково повернути кредит у повному обсязі, а саме 63 636,36 дол. США основного боргу, 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами.

Зазначають, що виходячи з положень статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням або з дня, встановленого кредитом для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Враховуючи, що кредитним договором передбачено погашення кредиту черговими платежами, останній платіж боржник ОСОБА_1 здійснив 02 квітня 2015 року у сумі 50,00 дол. США, то шестимісячний строк для пред`явлення позову до поручителів сплив 02 вересня 2015 року.

Пред`явивши вимогу 30 березня 2015 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор змінив строк виконання зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителів протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Натомість з позовом ПАТ "ВіЕс Банк" вперше звернулося до суду лише в серпні 2015 року.

З огляду на викладене ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили суд визнати договори поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 та від 15 лютого 2008 року № РО 92657 припиненими.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 також подав зустрічний позов до ПАТ "ВіЕс Банк", в якому просив визнати пункт 1.2 (валюта кредиту) кредитного договору від 15 лютого 2008 року № КF 47127 недійсним, зобов`язавши ПАТ "ВіЕс Банк" перевести валюту кредитування в гривні за курсом Національного банку України на час підписання договору.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що надання споживчих кредитів в іноземній валюті в Україні забороняється, крім того, його не було попереджено банком, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач та не надано інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 70 663,01 дол. США, що станом на 19 листопада 2015 року еквівалентно 1 689 805,90 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 70 663,01 дол. США, що станом на 19 листопада 2015 року еквівалентно1 689 805,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" судовий збір у розмірі 25 956,09 грн.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачами кредитного зобов`язання виникла заборгованість у загальній сумі 70 663,01 дол. США, що еквівалентно 1 689 805,90 грн, з яких: 63 636,35 дол. США (1 521 773,26 грн) - заборгованість за кредитом; 6 423,47 дол. США (153 608,20 грн) - заборгованість за відсотками. Згідно з пунктами 6.2 та 6.3 кредитного договору за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання. Пеня станом на 19 листопада 2015 року становить 603,19 дол. США (14 424,44 грн). У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з відповідачів указаної заборгованості, а також судових витрат у справі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо визнання договорів поруки припиненими, суди виходили з такого. Згідно з умовами кредитного договору та додатка № 1 позичальник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту шляхом сплати платежів до останнього числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше останнього числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя пізніше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

30 березня 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" було направлено повідомлення-вимоги відповідачам, в яких зазначалось про їх обов`язок погасити прострочену заборгованість протягом 30 календарних днів з моменту отримання даних повідомлень, та попереджено, що у випадку несплати боргу банк достроково визнає термін повернення кредиту таким, що настав.

Повідомлення-вимогу ОСОБА_1 отримав 24 квітня 2015 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 квітня 2015 року.

Отже, відлік шестимісячного терміну починається з 22 травня 2015 року та 24 травня 2015 року відповідно, тому позов про солідарне стягнення боргу пред`явлено до закінчення шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Також суд вважав, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Оспорюваний кредитний договір від 15 лютого 2008 року № КF 47127 укладений в письмовій формі, що відповідає статті 1055 ЦК України, особою (позичальником) із повною цивільною дієздатністю.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вказаний кредитний договір є валютним та суперечить нормам чинного законодавства України, а також те, що він, підписуючи кредитний договір, не був попереджений про ризики, які очікують його в майбутньому, є необґрунтованими. Підписавши вказаний кредитний договір, ОСОБА_1 погодився з його умовами.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року в частині вирішення позову ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 66 744,72 дол. США.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", задоволено.

Визнано поруку за договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656, укладену між ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник - ВАТ "Електрон Банк"), і ОСОБА_2, припиненою.

Визнано поруку за договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657, укладену між ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник - ВАТ "Електрон Банк") і ОСОБА_3, припиненою.

У решті рішення суду залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано доведеністю обставин прострочення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

30 березня 2015 року банк надіслав ОСОБА_1 повідомлення-вимогу вих. № 09-4/6229 про дострокове повернення кредиту, а саме 63 636,35 дол. США основного боргу та 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами та погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями. ОСОБА_1 отримав вказану вимогу 24 квітня 2015 року.

Аналогічні повідомлення-вимоги вих. № 09-4/6403 та № 09-4/6404 30 березня 2015 року банк направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які їх отримали 22 квітня 2015 року.

Відповідачі своїх зобов`язань згідно з кредитним договором та договорами поруки на дату подання позову не виконали.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 станом на 22 травня 2015 року, який подано до суду апеляційної інстанції та враховано колегією суддів, заборгованість ОСОБА_1 становила 66 744,72 дол. США та складається з 63 636,18 дол. США заборгованості за основною сумою кредиту (у тому числі прострочена), 2 794,48 дол. США - заборгованості за відсотками (у тому числі прострочені), 314,06 дол. США - пені на суму простроченої заборгованості (період нарахування пені з 22 травня 2014 року до 21 травня 2015 року).

Апеляційний суд взяв до уваги указаний розрахунок як належний доказ та визнав заборгованість за кредитним договором обґрунтованою та такою, що піддягає стягненню саме у цьому розмірі, а не заявленому у первісній позовній заяві (станом на листопад 2015 року), оскільки ця заборгованість розрахована до 22 травня 2015 року, тобто дати, що настала через 30 днів з моменту отримання боржником вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів та неповернення ним грошових коштів заборгованості. Після 22 травня 2015 року договір кредиту фактично припинив дію і тому банк не вправі був нараховувати відсотки та інші платежі за договором після закінчення строку його дії у зв`язку із достроковим припиненням дії договору.

Водночас, вирішуючи питання про коло осіб, з яких необхідно стягнути указану заборгованість, апеляційний суд виходив з такого.

30 березня 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" звернувся з вимогами до боржника та поручителів про дострокове повернення кредиту в строк протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги.

Боржником та поручителями отримано вимоги банку 24 квітня 2015 року та 22 квітня 2015 року відповідно і останнім днем дострокового погашення кредиту було 14 травня 2015 року (сорок п`ять календарних днів з дня направлення банком вимоги від 30 березня 2015 року), а не 22 травня 2015 року та 24 травня 2015 року, як вважав позивач (30 днів з дати одержання вимоги). Вимогу про погашення боргу не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги слід вважати пріоритетною порівняно із вимогою про повернення боргу протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, що вбачається зі змісту вимог.

Отжже, з 14 травня 2015 року банк був вправі звернутися протягом шести місяців з позовом до поручителів про стягнення заборгованості, тобто до 14 листопада 2015 року.

Натомість банк звернувся з позовом до поручителів 20 листопада 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто після припинення дії поруки за обома договорами поруки.

Тому вимоги банку до поручителів слід вважати такими, що задоволенню не підлягали як необґрунтовані, а вимоги зустрічного позову про визнання поруки за договором поруки припиненою - обґрунтованими.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Таскомбанк" на користь ОСОБА_1 1 110,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Таскомбанк" 23 941,58 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнуто з АТ "Таскомбанк" на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 275,60 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнуто з АТ "Таскомбанк" 551,20 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 551,20 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнуто з АТ "Таскомбанк" в дохід держави 2 747,13 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 26 347,30 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави по 606,32 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що в постанові Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року не було вирішено питання судових витрат.

Договір про надання правової допомоги між адвокатом Мацеєм М. М. та ОСОБА_1 укладено 01 жовтня 2017 року.

Згідно з пунктом 4.3 договору про надання правової допомоги за ознайомлення, вивчення документів (доказів), формування правової позиції з приводу написання апеляційної скарги, підготовку та написання інших процесуальних та/або непроцесуальних документів, в тому числі, однак не виключно, заяв, заперечень, клопотань, письмових пояснень і ін. клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі двадцять тисяч гривень.

Згідно з пунктом 4.4 вказаного договору додатково у разі позитивного вирішення справи апеляційним судом (задоволення апеляційної скарги повністю чи частково) клієнт сплачує адвокату гонорар (так званий гонорар успіху) в розмірі 5 % від суми позову.

З розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року вбачається, що на ознайомлення, вивчення документів (доказів), формування правової позиції з приводу написання апеляційної скарги, пошук релевантної судової практики, підготовки та написання апеляційної скарги адвокатом затрачено 32 год. та вартість вказаних послуг становить 180 000,00 грн; на пошук релевантної судової практики, підготовку та написання додаткових та письмових пояснень з долученням судової практики Верховного Суду адвокатом затрачено 3 год. 20 хв. та вартість вказаних послуг становить 1 700,00 грн; на підготовку та написання клопотання про зупинення провадження у справі адвокатом затрачено 30 хв. та вартість вказаного становить 300,00 грн.

Загальний час, який затрачений адвокатом на правничу допомогу в апеляційній інстанції, становить 35 год. 50 хв.

Згідно з актом прийняття-передавання наданих послуг від 05 лютого 2021 року вартість послуг адвоката за представництво інтересів ОСОБА_1 в Львівському апеляційному суді становить 20 000,00 грн. Гонорар успіху за позитивне вирішення апеляційної скарги становить 5 % від ціни позову та буде сплачений клієнтом в найближчий термін з моменту підписання цього акта.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 26 жовтня 2017 року № 16 ОСОБА_1 сплатив адвокату 20 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 66 744,72 дол. США, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відтак, у відсотковому співвідношенні розмір позовних вимог банку, у задоволенні частини яких відмовлено, складає 5,55 %.

Враховуючи підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Мацеєм М. М. ОСОБА_1 професійної правничої допомоги на суму 20 000,00 грн, що підтверджено відповідними доказами, на користь відповідача з позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 1 110,00 грн ((20 000,00*5,55%)/100%).

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Водночас апеляційний суд не встановив підстав для стягнення на користь відповідача у цій справі гонорару успіху за позитивне вирішення справи (задоволення апеляційної скарги повністю чи частково) - 5 % від ціни позову, що становить 99 140,20 грн, виходячи з такого.

Апеляційний суд оцінив можливість стягнення такого розміру витрат з огляду на те, що сторони обумовили сплату коштів саме за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.

У суді апеляційної інстанції, крім зазначених в розрахунку документів, апеляційної скарги, письмових пояснень та клопотання про зупинення провадження у справі, адвокат Мацей М. М. двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи та у жодному судовому засіданні ні адвокат Мацей М. М., ні його довіритель ОСОБА_1 присутніми не були.

Відтак суд апеляційної інстанції не встановив обґрунтованої потреби у таких витратах для цієї справи, не вважав, що вони відповідають критерію необхідності.

Також колегія суддів вважала, що заява ОСОБА_1 про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 99 140,20 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не є співрозмірними із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер.

Заява ОСОБА_1 не містить обґрунтування обсягу фактичних дій його представника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату.

Крім цього, в постанові Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року не вирішено питання про стягнення судових витрат в частині стягнення судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу за первісним позовом слід було оплатити за подання позовної заяви 25 347,09 грн судового збору (1,5 % ціни позову) та таким було сплачено 25 347,09 грн. Позивачам за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак такими сплачено лише 551,20 грн. Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак таким сплачено лише 551,20 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід було оплатити за подання апеляційної скарги 30 307,07 грн (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні первісної позовної заяви, враховуючи наявність однієї майнової вимоги, 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3, враховуючи наявність двох немайнових вимог, 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, враховуючи наявність двох немайнових вимог).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Львівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року та від 04 березня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 30 307,07 грн (7 307,07 грн та 3000,00 грн) до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи те, що постановою апеляційного суду первісні позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 66 744,72 дол. США заборгованості за кредитним договором, тобто позов задоволено на 94,45 %, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПАТ "ВіЕс Банк" 23 941,58 грн судового збору, сплаченого позивачем за подання первісної позовної заяви (25 347,09 грн (94,45 %) - 1 405,51 грн (5,55 %)).

Крім цього, зважаючи на те, що зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю, слід стягнути з АТ "Таскомбанк" на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 551,20 грн (по 275,60 грн кожному) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та стягнути з АТ "Таскомбанк" 551,20 грн судового збору в дохід держави, недоплаченого позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за розгляд справи в суді першої інстанції.

Також, зважаючи на те, що у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено та таким не доплачено 551,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, вказану суму слід стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави.

Позовні вимоги банку у відсотковому співвідношенні задоволені на 94,5 %, з ОСОБА_1 слід стягнути 26 347,30 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з АТ "Таскомбанк" в дохід держави 1 534,49 грн судового збору, відстроченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

Зважаючи на те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю, з АТ "Таскомбанк" в дохід держави слід стягнути 1 212,64 грн судового збору, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.

Окрім цього, оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, слід стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави 1 212,64 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У лютому 2021 року АТ "Таскомбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову АТ "Таскомбанк", а у задоволенні зустрічних позовів відмовити.

Касаційну скаргу АТ "Таскомбанк" мотивовано тим, що за змістом підпункту 5.2.12 кредитного договору вимога банку про здійснення внесків за кредитом, строк виконання яких не настав, або повернення кредиту повинні бути виконані позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку.

Умовами кредитного договору не передбачено встановлення обмеження для виконання зобов`язань не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення цього повідомлення. Тому строки для виконання зобов`язань слід обчислювати згідно з умовами кредитного договору - тридцять календарних днів з дня направлення повідомлення. У такому випадку перебіг строків за договорами поруки, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України, закінчується 22 листопада 2015 року та 24 листопада 2015 року відповідно, а тому звернення банку до суду з позовом до поручителів 19 листопада 2015 року відбулось у межах шестимісячного строку.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у серпні 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" вже зверталося до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості, однак у зв`язку зі зміною відповідачами адреси реєстрації позовну заяву було повернуто. Після цього банк звернувся до суду вже з цим позовом.

Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

У березні 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року мотивовано незгодою заявника з розміром кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з нього на користь банку. Так, у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 порушував питання про призначення у справі судово-економічної експертизи, які суди проігнорували, а також не звернули уваги на клопотання ОСОБА_1 про витребування у позивача оригіналів кредитного договору та генеральної угоди, виписки з особового рахунку.

Позивач не надав до суду належних доказів - первинних документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", - на підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості у визначеному банком розмірі. З огляду на це суди також неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 526, 527, 530 ЦК України.

Апеляційний суд не врахував нарахування банком відсотків поза межами строку кредитування. Також матеріали справи не містять оригіналу заяви на видачу готівки.

У березні 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року мотивовано тим, що визначена до стягнення з банку на користь ОСОБА_1 сума 1 110,00 грн за надання адвокатом Мацеєм М. М. правової допомоги у суді апеляційної інстанції є неспівмірною зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг у суді. Відмова апеляційного суду у стягненні з банку на користь ОСОБА_1 гонорару успіху вказує на втручання суду у договірні правовідносини між відповідачем та адвокатом, що є неприпустимим.

Вирішивши питання щодо розподілу судового збору, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог у справі.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Таскомбанк", поданому до суду у квітні 2021 року, ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., заперечував проти доводів АТ "Таскомбанк", просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року - без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Таскомбанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та витребувано з Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області цивільну справу № 446/2567/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року, відмовлено ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., у задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

15 лютого 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступник - ПАТ "ВіЕс Банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КF 47127, зі змінами та доповненнями, згідно з яким ВАТ "Електрон Банк" надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 лютого 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитом 11,5 % річних.

ВАТ "Електрон Банк" умови кредитного договору виконало та надало ОСОБА_1 кредит у сумі, визначеній кредитним договором, що підтверджується заявою на видачу готівки від 18 лютого 2008 року № 240_37.

Вказаних обставин сторонами не оспорено та не спростовано.

Відповідно до підпункту 5.2.12 кредитного договору від 15 лютого 2008 року № КF 47127 позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також можливі пеню та штрафні санкції, незалежно від строку зобов`язання у наступних випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; утворення в позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами.

Згідно з підпунктом 5.3.1 кредитного договору банк має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором списати з рахунків позичальника суми боргу на підставі наказу на примусову сплату боргового зобов`язання, звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від поручителя (гаранта).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 було укладено договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступник - ПАТ "ВіЕс Банк") та ОСОБА_2, згідно з умовами якого вона є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127.

Згідно з договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 поручитель зобов`язаний у випадку порушення боржником своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 боржник і поручитель згідно з цим договором відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 було укладено договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657 між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступник ПАТ "ВіЕс Банк") та ОСОБА_3, згідно з умовами якого він є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Згідно з договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657 поручитель зобов`язаний у випадку порушення боржником своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

30 березня 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" надіслало ОСОБА_1 повідомлення-вимогу вих. № 09-4/6229 про дострокове повернення кредиту, а саме: 63 636,35 дол. США основного боргу та 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами та погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями, що будуть нараховані по день повного погашення заборгованості за кредитним договором, протягом тридцяти календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення (т. 1, а. с. 18).

ОСОБА_1 отримав указану вимогу 24 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 18 зворот).

Крім цього, 30 березня 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк" надіслало ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення-вимоги вих. № 09-4/6403 та № 09-4/6404 про дострокове повернення кредиту, а саме: 63 636,35 дол. США основного боргу та 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами та погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями, що будуть нараховані по день повного погашення заборгованості по кредитному договору, протягом тридцяти календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення поручителю (т. 1, а. с. 19, 20).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали вказані вимоги 22 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 19 зворот, а. с. 20 зворот).

Встановлено, що ні боржником, ні поручителями своїх зобов`язань згідно з кредитним договором та договорами поруки на дату подання позову не виконано.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № КF 47127, поданим банком до суду апеляційної інстанції, станом на 22 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 становила 66 744,72 дол. США, яка складається з 63 636,18 дол. США - заборгованості за основною сумою кредиту (в тому числі простроченою), 2 794,48 дол. США - заборгованості за відсотками (в тому числі простроченими), 314,06 дол. США - пені на суму простроченої заборгованості (період нарахування пені з 22 травня 2014 року до 21 травня 2015 року (т. 2, а. с. 192-196).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду АТ "Таскомбанк" зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ "Таскомбанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року підлягає задоволенню, а касаційні скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судомі апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та додаткова постанова Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо наявності кредитної заборгованості у ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судами встановлено, що за умовами кредитного договору від 15 лютого 2008 року № КF 47127, укладеного між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_1, останній отримав грошові кошти в сумі 80 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 лютого 2028 року зі сплатою 11,5 % річних.

Зазначені обставини не спростовані ОСОБА_1 належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 76- 81 ЦПК України.

Наявність між сторонами кредитних правовідносин також підтверджується укладеними між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договорами поруки № РО 92656 та № РО 92657 відповідно, згідно з умовами яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Також встановлено, що починаючи з січня 2015 року ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127.

У зв`язку із цим 30 березня 2015 року банк звернувся до відповідачів з повідомленнями-вимогами про дострокове стягнення заборгованості за кредитом та прострочених процентів за користування коштами в строк протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звернувшись 30 березня 2015 року до позичальника за кредитним договором та до поручителів з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом та прострочених процентів за користування коштами, банк таким чином змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України, який за змістом повідомлення-вимоги повинен настати протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги.

Відповідно до повідомлення-вимоги від 30 березня 2015 року заборгованість складається із заборгованості за кредитом у розмірі 63 636,35 дол. США та прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 1 159,30 грн.

Водночас, крім указаних сум, у повідомленнях-вимогах зазначено про необхідність погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями, що будуть нараховані по день повного погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення.

У випадку непогашення у встановлений в цій вимозі строк заборгованості перед банком за кредитом у повному обсязі банк буде ініціювати звернення стягнення на майно, що було передано в заставу згідно з договором іпотеки, та/або стягнення заборгованості у судовому порядку.

У наданому до суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", уточнило розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № КF 47127 станом на 22 травня 2015 року (по суті станом на тридцятий календарний день з дати одержання вимоги) у розмірі 66 744,72 дол. США, з яких: 63 636,18 дол. США - заборгованість за основною сумою кредиту (у тому числі прострочена), 2 794,48 дол. США - заборгованість за відсотками (у тому числі прострочені), 314,06 дол. США - пені на суму простроченої заборгованості (період нарахування пені з 22 травня 2014 року до 21 травня 2015 року).

Таким чином, вбачається, що з моменту настання строку виконання зобов`язання з дострокового повернення кредиту, відсотків та пені, банк припинив нарахування відсотків за користування кредитними коштами та пені.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд правомірно врахував указаний розрахунок під час вирішення питання про стягнення кредитної заборгованості, оскільки він містить аналогічні відомості щодо розміру основної заборгованості за кредитом, а також відсотків за користування кредитом та пені, нарахованих на момент настання зміненого строку виконання зобов`язання (22 травня 2015 року).

Необхідність урахування поданого до суду апеляційної інстанції розрахунку позивач за первісним позовом обумовив існуванням судової практики Верховного Суду щодо неможливості нарахування кредитором відсотків за користування кредитом та пені поза межами строку кредитування.

Після 22 травня 2015 року договір кредиту фактично припинив дію. Тобто після зміни строку виконання зобов`язання з повернення кредиту, процентів та пені банк припинив нараховувати ОСОБА_1 заборгованість відповідно до умов кредитного договору, що узгоджується з вимогами чинного законодавства України.

Колегія суддів не встановила обставин виходу судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", а також не встановила фактів долучення судом нових доказів, які не були надані до суду першої інстанції. Положення статті 367 ЦК України апеляційним судом не порушено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості у розмірі 66 744,72 дол. США станом на момент зміни строку виконання зобов`язання з повернення кредиту, процентів та пені (що фактично визначено позивачем 22 травня 2015 року).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання пункту 1.2 (валюта кредиту) кредитного договору № KF 47127 від 15 лютого 2008 року недійсним та зобов`язання вчинити дії

В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд звертає увагу, що за правилом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом положень статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов`язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов`язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 указаного Закону України визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту та періодичність платежів.

За таких обставин підстав для визнання пункту 1.2 кредитного договору (валюта кредиту) від 15 лютого 2008 року № KF 47127 недійсним в розумінні статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо ненадання банком повної інформації про сукупну вартість кредиту, на що посилається ОСОБА_1, немає.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання пункту 1.2 (валюта кредиту) кредитного договору від 15 лютого 2008 року № КF 47127 недійсним та зобов`язання ПАТ "ВіЕс Банк" перевести валюту кредитування в гривні за курсом Національного банку України на час підписання договору.

Щодо наявності у ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарного обов`язку з повернення кредитної заборгованості за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" та вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:

"36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Сторони у договорах поруки не визначили строк її дії, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Умовами кредитного договору встановлено графік погашення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною четвертою статті 559 цього Кодексу обрахування встановленого шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження

№ 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Відповідно, істотним під час вирішення цього спору є питання, чи була чинною порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на момент звернення банку до суду з позовом до них про солідарне стягнення кредитної заборгованості.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30 березня 2015 року у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору (у зв`язку із виникненням заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом) ПАТ "ВіЕс Банк" скористалося правом вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором.

Так, 30 березня 2015 року банк надіслав ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення-вимоги вих. № 09-4/6403 та № 09-4/6404 про дострокове повернення кредиту: 63 636,35 дол. США основного боргу та 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами.

У вказаних повідомленнях також зазначено про необхідність погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями, що будуть нараховані по день повного погашення заборгованості по кредитному договору протягом тридцяти календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення.

ОСОБА_1 отримав указану вимогу 24 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 18 зворот).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали вказані вимоги 22 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 19 зворот, а. с. 20 зворот).

Досліджуючи питання настання строку виконання кредитного зобов`язання у зв`язку з направленням відповідачам вимог про дострокове повернення кредиту та відсотків, суд апеляційної інстанції виходив із того, що останнім днем дострокового погашення кредиту було 14 травня 2015 року.

Так, проаналізувавши зміст повідомлень-вимог, суд апеляційної інстанції надав перевагу погашенню заборгованості за кредитним договором не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення, а не протягом тридцяти календарних днів з дати одержання цього повідомлення.

Суд надав перевагу саме вимозі щодо сорокап`ятиденного строку з дня направлення банком повідомлення, оскільки вважав її пріоритетною порівняно із вимогою про повернення боргу протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги.

У зв`язку з цим апеляційний суд відхилив доводи ПАТ "ВіЕс Банк" про те, що оскільки боржником отримано вимогу банку 24 квітня 2015 року, а поручителями 22 квітня 2015 року, то останніми днями дострокового погашення кредиту було 22 травня 2015 року та 24 травня 2015 року.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що саме починаючи з 14 травня 2015 року банк був вправі звернутися з позовом до поручителів про стягнення заборгованості протягом шести місяців, тобто до 14 листопада 2015 року. Натомість банк звернувся з позовом до поручителів 20 листопада 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання та після припинення поруки за обома договорами поруки.

На переконання колегії суддів, такі висновки апеляційного суду є неправильними та неналежним чином обґрунтованими.

У підпункті 5.2.12 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані відсотки, а також можливі пеню та штрафні санкції, незалежно від строку виконання зобов`язання, зокрема, у випадку затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; утворення в позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами.

Якщо банк на основі умов кредитного договору вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі внески або повернення кредиту повинні бути здійснені позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов кредитного договору, вимога банку втрачає чинність.

У обох договорах поруки від 15 лютого 2008 року зазначено, що у випадку порушення боржником своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право пред`явити вимогу до поручителя про виконання поручителем в повному обсязі зобов`язань боржника на умовах, передбачених цим договором (пункт 2.1).

У пунктах 2.2 договорів поруки вказано, що поручитель зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором в строки і на умовах, визначених кредитним договором, виконати в повному обсязі зобов`язання боржника.

Поручитель зобов`язаний в повному обсязі виконати зобов`язання боржника, вказані в пункті 2.2 цього договору, протягом п`яти банківських днів з моменту одержання повідомлення від кредитора про невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором (пункт 2.3 договорів поруки).

При цьому варто врахувати, що відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договорів поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за порушення зобов`язання боржника, які випливають з кредитного договору, укладеного між кредитором і боржником. У випадку порушення боржником своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором боржник і поручитель згідно з цим договором відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Таким чином, посилання апеляційного суду на необхідність урахування сорокап`ятиденного строку з дня направлення банком повідомлення для визначення моменту дострокового погашення кредиту є безпідставним, оскільки не підтверджується змістом жодного з укладених між сторонами договорів.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що починаючи з 14 травня 2015 року банк вправі був звернутися з позовом до поручителів про стягнення заборгованості.

Натомість указаних положень кредитного договору та договорів поруки апеляційний суд не проаналізував, не надав належної оцінки правовідносинам сторін у справі з урахуванням того, що обов`язок поручителів погасити заборгованість позичальника є солідарним, та має розглядатись в контексті зобов`язання, яке виникло за кредитним договором. У такому випадку слід враховувати строки дострокового повернення кредиту, визначені кредитним договором.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що, як було зазначено раніше у цій постанові, ПАТ "ВіЕс Банк" здійснило розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 22 травня 2015 року, припинивши нарахування процентів за користування кредитом у зв`язку з односторонньою зміною строку дії кредитного договору.

Тобто апеляційний суд виходив з необхідності обрахування заборгованості за кредитним договором станом на момент зміни строку виконання зобов`язання з повернення кредиту, процентів та пені, що фактично ототожнив з 22 травня 2015 року.

У розумінні положень частини четвертої статті 559 ЦК України у разі якщо строк дії поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, у межах розгляду позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", про солідарне стягнення заборгованості та позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою у межах одного і того ж кредитного договору та договорів поруки суд апеляційної інстанції виходив із різних дат настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором та початку обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

При цьому, крім змісту повідомлень-вимог про дострокове повернення кредиту, апеляційним судом не враховано зміст кредитного договору щодо терміну дострокового погашення кредитної заборгованості.

Наведене свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції під час визначення пріоритетної норми щодо моменту настання строку виконання основного зобов`язання, оскільки в оцінці спірних правовідносин в першу чергу необхідно виходити зі змісту положень кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18) зробила такі висновки щодо настання строку виконання основного зобов`язання з урахуванням правил статті 599 ЦК України:

"Згідно із пунктом 9.1 цього кредитного договору, у разі набуття кредитором на підставах передбачених договором права вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, кредитор направляє письмову вимогу на адресу позичальника рекомендованим листом про дострокове повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованої неустойки та інших платежів та нарахувань за цим договором та/або про усунення порушення (виконання зобов`язання) у не менш ніж тридцятиденний термін. Лист про вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання та дострокове повернення кредиту в будь-якому випадку вважається отриманим позичальником після спливу семи днів з дня відправлення відповідного листа.

Застосовуючи вимоги статті 599 ЦК України днем настання основного зобов`язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 30 календарного дня з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов`язань. Наступні дії боржника не змінюють та не впливають на день настання строку виконання основного зобов`язання".

У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18) Верховний Суд також погодився із можливістю визначення строку виконання основного зобов`язання з моменту відправлення вимоги позичальнику, зокрема:

"Кінцевий строк виконання зобов`язання за кредитним договором - 24 квітня 2029 року - було змінено банком шляхом пред`явлення дострокової вимоги до позичальника 30 листопада 2012 року, отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту. З цієї дати почався перебіг шестимісячного строку для пред`явлення позову до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором. Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду із позовом до ОСОБА_1 закінчився 30 червня 2013 року. Із позовом до поручителя банк звернувся у липні 2014 року, тобто поза межами шестимісячного строку".

Суд касаційної інстанції не позбавлений можливості вирішити указаний спір по суті, оскільки висновки, викладені у цій постанові, зроблені з дотриманням положень статті 400 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не надавав оцінки та не переоцінював докази у справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначена апеляційним судом сума кредитної заборгованості у розмірі 66 744,72 дол. США підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позову ПАТ "ВіЕс Банк" про солідарне стягнення кредитної заборгованості та позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ "ВіЕс Банк" та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині вирішення позовної вимоги ПАТ "ВіЕс Банк" про солідарне стягнення кредитної заборгованості та позовної вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, то додаткова постанова Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року також підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення, зазначаються у тому числі новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, Верховний Суд зобов`язаний здійснити перерозподіл судових витрат у справі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками розгляду справи в частині позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 66 744,72 дол. США, що у відсотковому співвідношенні до пред`явлених позовних вимог банку становить 94,5 % (у задоволенні позову відмовлено щодо 5,55 % розміру позовних вимог).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", про визнання договорів поруки припиненими відмовлено. Також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Законом України "Про судовий збір" (3674-17) (у редакції, чинній на день звернення до суду з позовом у цій справі) встановлено такий розмір ставки судового збору: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4), за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору встановлена у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218 грн.

Стягнення судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції

Під час звернення до суду з первісним позовом ПАТ "ВіЕс Банк" сплатило за подання позовної заяви 25 347,09 грн судового збору (1,5 % ціни позову).

Позивачам за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак ними сплачено лише 551,20 грн. Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак було сплачено лише 551,20 грн.

Враховуючи те, що первісні позовні вимоги банку задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 66 744,72 дол. США заборгованості за кредитним договором, тобто позов задоволено на 94,45 %, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути на користь ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", 23 941,58 грн судового збору, сплаченого позивачем за подання первісної позовної заяви, тобто з кожного по 7 980,53 грн (25347,09 грн. (94,45%) - 1405,51 грн. (5,55%)).

Оскільки у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено повністю, вони сплатили за подання позову до суду першої інстанції по 275,60 грн кожен (разом 551,20 грн), то, враховуючи кількість позовних вимог, недоплачено таку саму суму судового збору, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути по 275,60 грн судового збору, не доплаченого ними як позивачами за зустрічним позовом, за розгляд справи в суді першої інстанції, в дохід держави.

Крім цього, оскільки у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено та він не доплатив 551,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, цю суму слід стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави.

Стягнення судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді

Виходячи зі змісту підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 2 Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід було сплатити за подання апеляційної скарги 30 307,07 грн (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні первісної позовної заяви, враховуючи наявність однієї майнової вимоги; 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3, враховуючи наявність двох немайнових вимог; 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, враховуючи наявність двох немайнових вимог).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Львівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року та від 04 березня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 30 307,07 грн (27 307,07 грн та 3 000грн) до ухвалення судового рішення у справі.

Зважаючи на те, що позовні вимоги за первісним позовом банку у відсотковому співвідношенні задоволено на 94,5 %, та з огляду на зміст статті 141 ЦПК України, то з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути по 13 173,65 грн з кожного (разом 26 347,30 грн) судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави 1212,64 грн (551,20 * 2 * 110 %) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.

Щодо судового збору за подання касаційної скарги

Згідно з підпунктом 5 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення до суду касаційної інстанції) за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, розмір судового збору за подання ПАТ "ВіЕс Банк" касаційної скарги у цій справі становить 50 694,18 грн (25 347,09 грн * 200 %) за первісним позовом та 1 102,40 грн (275,60 грн * 2 *200 %) за позовом поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а разом 51 796,58 грн.

Під час звернення до суду з касаційною скаргою ПАТ "ВіЕс Банк" сплатило 51 912,18 грн судового збору.

Враховуючи те, що касаційна скарга ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", підлягає задоволенню, то за розгляд справи у Верховному Суді з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь банку судовий збір у розмірі 51 796,58 грн, тобто по 25 898,29 грн з кожного.

Щодо заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу

Щодо витрат на правову допомогу, які ОСОБА_1 просив апеляційний суд стягнути з АТ "Таскомбанк" на свою користь шляхом ухвалення у справі додаткового рішення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року у цій справі постановлено у результаті звернення ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Вирішуючи питання обґрунтованості стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, з огляду на представництво його інтересів в суді апеляційної інстанції адвокатом Мацеєм М. М., суд апеляційної інстанції не зазначив у своїй ухвалі про наявність відповідного клопотання заявника чи його представника про відшкодування судових витрат, доведеного до відома суду до закінчення судових дебатів.

Матеріали справи містять копію заяви від 18 січня 2021 року, подану від імені ОСОБА_1 на електронну адресу Львівського апеляційного суду, про подання доказів про стягнення витрат у зв`язку з розглядом справи після ухвалення судового рішення (т. 3, а. с. 28, 29).

Після постановлення Львівським апеляційним судом постанови від 02 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року.

У цій заяві ОСОБА_1 просив суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", на його користь витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн та обумовлений договором гонорар успіху за позитивне вирішення справи у розмірі 5 % від ціни позову, що еквівалентно 99 140,20 грн.

Заяву про ухвалення додаткового рішення мотивовано необхідністю компенсації понесених ОСОБА_1 витрат за надання йому адвокатом Мацеєм М. М. правничої допомоги у суді апеляційної інстанції на підставі копії договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2017 року, квитанції до прибуткового касового ордера 26 жовтня 2017 року № 16 про сплату ОСОБА_1 20 000,00 грн, акта прийняття-передачі наданих послуг від 05 лютого 2021 року, розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що адвокат Мацей М. М. долучився до участі у справі у якості представника ОСОБА_1 у червні 2019 року, про що зазначив у клопотанні про відкладення судового засідання від 04 червня 2019 року.

У клопотанні про відкладення судового засідання від 04 червня 2019 року адвокат Мацей М. М. вказав про те, що є представником ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 15 січня 2019 року та ордера адвоката від 04 червня 2019 року, серія ЛВ № 051351.

Лише після подання указаних документів апеляційний суд почав надсилання адвокату Мацею М. М. саме як представнику ОСОБА_1 судової кореспонденції.

Указана справа вже розглядалась у касаційному порядку у 2018 році за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на хвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року про визнання неподаною та повернення заявникам апеляційної скарги на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року.

Матеріали справи не містять доказів надсилання судової кореспонденції будь-яким представникам заявників.

Таким чином, надані ОСОБА_1 докази на підтвердження представництва його інтересів адвокатом Мацеєм М. М. з 2017 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 26 жовтня 2017 року сплатив 20 000,00 грн, є необґрунтованими.

Крім того, до копії договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2017 року не додано ордера, як це було у випадку з договором про надання правової допомоги від 15 січня 2019 року.

Також розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року містить посилання на договір про надання правової допомоги від 01 жовтня 2017 року, а акт прийняття-передачі наданих послуг від 05 лютого 2021 року взагалі не містить реквізитів судової справи, підстав представництва інтересів сторони та конкретного переліку наданих послуг, у зв`язку з чим його неможливо ідентифікувати

У контексті заявленого до стягнення розміру правової допомоги у сумі 20 000,00 грн тільки за розгляд справи суді апеляційної інстанції колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на те, що під час усього часу розгляду справи ОСОБА_1 зазначав про скрутний фінансовий стан та неможливість сплати судового збору, у зв`язку з чим був двічі звільнений від сплати судового збору у Верховному Суді за розгляд його касаційних скарг.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що усупереч частині восьмій статті 141 ЦПК України ОСОБА_1 не подав доказів на підтвердження розміру витрат, які він сплатив або мав намір сплатити у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також не довів обставин представництва його інтересів адвокатом Мацеєм М. М. з 2017 року та отриманого у зв`язку з цим обсягу правової допомоги.

З огляду на викладене клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції та стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, тому додаткова постанова Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначена апеляційним судом сума кредитної заборгованості у розмірі 66 744,72 дол. США підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позову ПАТ "ВіЕс Банк" про солідарне стягнення кредитної заборгованості та позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ "ВіЕс Банк" та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року задовольнити.

Касаційні скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мацей Михайло Михайлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" про солідарне стягнення кредитної заборгованості та позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, а також додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 66 744,72 дол. США.

У задоволені зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" про визнання договорів поруки припиненими відмовити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, якою залишено без змін рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівськоїобласті від 06 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" про визнання пункту 1.2 (валюта кредиту) кредитного договору від 15 лютого 2008 року № KF 47127 недійсним та зобов`язання вчинити дії, залишити без змін.

Додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення щодо розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", 23 941 (двадцять три тисячі дев`ятсот сорок одну) грн 58 коп. судового збору, сплаченого позивачем за подання первісної позовної заяви, тобто з кожного по 7 980 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн 53 коп.

Стягнути зОСОБА_2, ОСОБА_3 в дохід держави по 275 (двісті сімдесят п`ять) грн 60 коп. судового збору, не доплаченого за подання зустрічного позову до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 551 (п`ятсот п`ятдесят одну) грн 20 коп. судового збору, не доплаченого ним за подання позову до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1,ОСОБА_2 в дохід держави з кожного по 13 173 (тринадцять тисяч сто сімдесят три) грн 65 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави з кожного по 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн 64 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.

Стягнути з ОСОБА_1,ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", судовий збір у розмірі 51 796 (п`ятдесят одна тисяча сімсот дев`яносто шість) грн 58 коп., тобто по 25 898 (двадцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн 29 коп. з кожного.