розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, ухвалене суддею Притулою Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Желепи О. В.,Кравець В. А., Кирилюк Г. М.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Борен-А" (далі - ТОВ "Борен-А", товариство) у січні 2019 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 1 731 051, 78 грн.

Позивач, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовував свої вимоги тим, що з 15 жовтня 2012 року до 02 березня 2016 року на посаді директора ТОВ "Борен-А" працював ОСОБА_1 . На картковий рахунок ОСОБА_1 у період з 03 квітня 2013 року до 21 червня 2013 року товариство перерахувало грошові кошти у загальному розмірі 2 171 520, 00 грн із призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня

2013 року № ФД-04/01", з яких відповідач повернув позивачеві суму у розмірі 440 468, 22 грн.

Відповідно до договору, на підставі якого здійснено перерахування грошових коштів, від імені ТОВ "Борен-А" договір підписаний заступником директора з правових питань Левковичем Володимиром Юрійовичем на підставі довіреності від 29 березня 2013 року. У той же час у позивача немає цієї довіреності.

Згідно з підпунктом 10.8.2 статті 10.8 Статуту ТОВ "Борен-А" встановлене обмеження у праві директора розпоряджатись майном (коштами) товариства. Рішення загальних зборів учасників ТОВ "Борен-А" щодо надання ОСОБА_1 1 731 051, 78 грн немає, а тому ТОВ "Борен-А" та відповідач не укладали договір позики.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, проте такі вимоги проігноровані, а тому на підставі положень статей 530 та 1212 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 1 731 051, 78 грн (різниця між отриманими відповідачем коштами та повернутими ним).

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначив, що договір позики сторони уклали на суму 1 000 000, 00 грн, з яких він повернув 440 468, 22 грн. Тому товариство на підставі положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України може просити стягнути заборгованість із суми боргу 1 000 000, 00 грн за вирахуванням сплаченої суми в розмірі 440 468, 22 грн. Стверджував, що договір є укладеним та не визнаний судом недійсним або нікчемним, а отже факт його укладення та правомірність підтверджується самим договором.

Відповідач просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 22 березня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва, з урахуванням ухвали цього суду від 07 квітня 2021 року про виправлення описки, позов задовольнив.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Борен-А" 1 731 051, 78 грн. Здійснив розподіл судових витрат.

Постановою від 07 вересня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що договір позики від 01 квітня 2013 року є укладеним. Недійсність правочину у випадку, якщо відсутні повноваження представника однієї із сторін договору на підписання правочину, прямо не встановлена законом, а позивач не звертався до суду із вимогами про визнання договору недійсним. Суд врахував, що відповідно до статті 1046 ЦК України договір є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач усупереч умовам договору не повернув отримані в позику кошти, тому суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 559 531, 78 грн (різниця між сумою отриманої позики у розмірі 1 000 000, 00 грн та повернутими коштами у розмірі 440 468, 22 грн). Водночас суд дійшов висновку, що грошові кошти, які отримані понад 1 000 000, 00 грн, що визначено умовами договору позики, є безпідставно отриманими відповідачем, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 1 171 520, 00 грн (2 171 520, 00 грн разом перераховано на рахунок відповідача, з яких 1 000 000, 00 грн згідно з умовами договору позики).

Щодо перебігу позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав до суду доказів, що учасники товариства були обізнані про отримання ним позики від товариства в сумі 2 171 520, 00 грн, а тому суд вважав, що позивачу про порушення свого права стало відомо в лютому 2017 року, тому позивач у межах встановленого діючим законодавством трирічного строку звернувся до суду з позовом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 27 вересня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 06 червня 2018 року у справі № 915/1622/16, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 16 травня 2019 року у справі № 5023/1668/11, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16

(провадження № 12-128гс18), щодо застосування позовної давності, визначення обов`язку учасників юридичної особи знати про стан своїх майнових прав та початок перебігу позовної давності.

Заявник наголошує, що суди задовольнили позов з підстави, передбаченої у статті 1212 ЦК України, відповідно до правил якої право на позов у потерпілої особи виникає на наступний день після безпідставного набуття майна (коштів) іншою особою. ОСОБА_1 вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що про порушення своїх прав товариство дізналося у лютому 2017 року після повідомлення на загальних зборах 20 лютого 2017 року директора ТОВ "Борен-А" про перерахування на рахунок відповідача грошових коштів на підставі договорів позики на загальну суму 2 501 520, 00 грн;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам відповідача щодо того, що позивач, затверджуючи щорічні фінансові звіти за результатами діяльності юридичної особи, мав довідатися про безпідставне перерахування коштів відповідачу, тобто про порушення своїх майнових прав;

- суди не дослідили Статут ТОВ "Борен-А";

- керуючись аксіомою "суд знає закони", під час розгляду справи суд повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін та застосувати ті норми права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини, а також в частині застосування позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "Борен-А" у жовтні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року - без змін.

На переконання позивача, правові висновки, наведені заявником як підстава касаційного оскарження, зроблені Верховним Судом у справах, правовідносини у яких не є подібними до справи, що переглядається.

Товариство зазначило, що під час постановлення оскаржених судових рішень суди врахували всі фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 01 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою від 03червня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 2012 року до 02 березня 2016 року обіймав посаду директора ТОВ "Борен-А".

01 квітня 2013 року ТОВ "Борен-А", від імені якого на підставі довіреності від 29 березня 2013 року діяв заступник директора з правових питань Левкович В. Ю., та особисто ОСОБА_1 уклали договір позики № ФД-04/1, за умовами якого позикодавець надає позичальнику позику у розмірі 1 000 000, 00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику у строк до 01 квітня 2016 року.

Грошові кошти зараховані на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "ПУМБ", платіжними дорученнями із призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня

2013 року № ФД-04/01":

- від 03 квітня 2013 року № 666 у сумі 421 520, 00 грн;

- від 19 квітня 2013 року № 879 у сумі 200 000, 00 грн;

- від 21 червня 2013 року № 1951 у сумі 1 550 000, 00 грн.

Разом відповідачу перераховано грошові коштів на загальну суму 2 171 520, 00 грн. Зарахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 підтверджується також випискою з банківського рахунку відповідача. Факт перерахування коштів не заперечує і відповідач.

Суди встановили та кожна із сторін визнала, що на виконання умов договору 31 липня 2015 року ОСОБА_1 повернув грошові кошти в сумі 240 268, 22 грн та 04 вересня 2015 року - у сумі 200 000, 00 грн, разом - 440 268, 22 грн.

Згідно з положеннями пункту 10.8 Статуту ТОВ "Борен-А" директор товариства без попереднього письмового дозволу Загальних зборів учасників товариства не має права укладати від імені товариства договори (угоди), одноразова сума яких перевищує 1 000 000, 00 грн.

20 лютого 2017 року відбулися Загальні збори учасників ТОВ "Борен-А", що підтверджується протоколом № 20/02/17-1. Відповідно до протоколу після повідомлення ОСОБА_2 (на той час директора ТОВ "Борен-А") про перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів на підставі договорів позики на загальну суму 2 501 520, 00 грн без ухвалення рішення Загальних зборів учасників товариства щодо надання ОСОБА_1 позики у зазначеному розмірі, збори ухвалили рішення про зобов`язання ОСОБА_1 повернути грошові кошти товариству та уповноважили директора ТОВ "Борен-А" ОСОБА_2 вжити інших заходів задля погашення заборгованості ОСОБА_1 перед товариством. Збори визнали дії ОСОБА_1 як учасника товариства такими, що шкодять інтересам товариства, оскільки невиконання грошових зобов`язань перед товариством негативно відбивається на фінансовому стані організації.

Листом від 16 січня 2017 року ТОВ "Борен-А" зверталося до ОСОБА_1 з вимогою повернення в семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги грошових коштів у сумі 1 731 051, 78 грн, наданих на виконання договору від 01 квітня 2013 року.

ОСОБА_1 отримав цю вимогу 24 січня 2017 року.

Аналогічний лист направлений ОСОБА_1 20 лютого 2017 року та отриманий боржником 28 лютого 2017 року.

Відповідач на ці вимоги не відреагував, позичені грошові кошти не повернув.

Оцінка аргументів касаційної скарги

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Борен-А", виходили із того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики в розмірі 1 000 000, 00 грн, а також з безпідставного набуття ОСОБА_1 від товариства грошових коштів у сумі 1 171 520, 00 грн.

Звертаючись до суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій повинні були застосувати правила про позовну давність в частині стягнення грошових коштів з врахуванням положень статті 1212 ЦК України.

Задля застосування судом правил про позовну давність суд має з`ясувати правову природу спірних відносин, що виникли між сторонами, та визначити в цілому обґрунтованість пред`явлених позовних вимог.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18)).

Щодо правової природи відносин, які виникли між сторонами

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

За договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, згідно з якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (якщо умови про таке є в тексті договору).

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Верховний Суд врахував, що за встановленими обставинами справи між сторонами виникли правовідносини з договору позики, що не заперечувалося сторонами.

Факт отримання грошових коштів за договором позики підтверджується платіжними дорученнями із призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня

2013 року № ФД-04/01" на загальну суму 2 171 520, 00 грн, з яких позичальник повернув позикодавцю 440 468, 22 грн.

Враховуючи, що у всіх платіжних дорученнях є посилання у призначенні платежу на договір позики від 01 квітня 2013 року № ФД-04/01, таке призначення платежу визначено позивачем, а відповідач прийняв отримані грошові кошти з таким цільовим призначенням, чим фактично погодився з умовами їх повернення за правилами, встановленими зазначеним договором позики, Верховний Суд дійшов переконання, що сторони за взаємною згодою поширили правила зазначеного укладеного між ними договору на усі згадані грошові кошти, отримані відповідачем у борг на погоджених ними умовах.

У постанові від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17 (провадження

№ 61-40766св18) Верховний Суд наголосив, що з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи, що у платіжних дорученнях зазначено призначення платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня 2013 року № ФД-04/01", помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що грошові кошти, перераховані товариством ОСОБА_1, у розмірі 1 171 520, 00 грн є безпідставно набутими.

Призначення платежів підтверджує мету перерахування грошових коштів, що свідчить про виконання умов договору позики. Враховуючи, що товариство у платіжних доручення зазначило призначення платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня 2013 року № ФД-04/01", а ОСОБА_1 отримав ці грошові кошти з таким призначенням, такі дії сторін означають, що погодження ними змін до договору позики, зокрема щодо розміру позики, яку надало товариство ОСОБА_1, протилежного під час розгляду справи ОСОБА_1 не довів. Додатково Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 у відзиві на позов визнав, що на виконання умов договору позики він отримав не 1 000 000, 00 грн, а разом 2 171 520, 00 грн.

Отже, сторони договору погодили своїми діями зміни до договору позики в частині її розміру, а інші умови договору, зокрема щодо строку її повернення, залишилися незмінними, іншого під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили.

За таких обставин правильним є висновок, що сума позики визначена та погоджена сторонами у розмірі 2 171 520, 00 грн і підлягала поверненню позичальником у строк до 01 квітня 2016 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, що Загальні збори учасників товариства не ухвалювали рішення щодо надання ОСОБА_1 позики у зазначеному розмірі, не впливають на дійсність договору позики, оскільки товариство не оспорювало договір, не просило визнати його недійсним, правочин, вчинений з перевищенням повноважень, не є недійсним в силу закону, а є оспорюваним, тобто його недійсність може пов`язуватися виключно з відповідним рішенням суду про таке.

Наведене свідчить, що спірні правовідносини виникли виключно з договору позики, безпідставно грошові кошти ОСОБА_1 не набув, а тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності, оскільки відповідач просив застосувати позовну давність у частині стягнення грошових коштів з підстав, визначених у статті 1212 ЦК України, натомість у справі, яка переглядається, за фактичних обставин справи та підстав позову стягнення грошових коштів здійснюється у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за договором позики, строк повернення якої визначений сторонами 01 квітня 2016 року.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин у разі, якщо суд дійде висновку, що він набув грошові кошти без достатньої правової підстави. Водночас, як вже зазначив суд касаційної інстанції, відповідно до встановлених фактичних обставин справи між сторонами виникли правовідносини з договору позики, строк повернення якої сторони погодили 01 квітня 2016 року, а з позовом до суду товариство звернулося 11 січня 2019 року, тобто в межах позовної давності.

За правилами статей 256- 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що грошові кошти у розмірі 1 171 520, 00 грн отримані ОСОБА_1 без достатніх правових підстав, не врахувавши, що сторони визнали, що призначення цих коштів - виконання умов договору позики. Договір позики не визнаний судом недійсним.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині висновків судів щодо визначення правової природи спірних правовідносин та підстав стягнення грошових коштів зі стягнення безпідставно набутих грошових коштів на стягнення заборгованості за договором позики.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли з договору позики, перебіг позовної давності розпочався з моменту настання строку виконання позичальником зобов`язання за договором, з позовом товариство звернулося у межах трирічного строку з моменту настання обов`язку у позичальника повернути позику у повному обсязі, а тому позовна давність не спливла, а отже не підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду щодо визначення перебігу позовної давності у разі порушення прав юридичної особи.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, проте правовий результат вирішення спору не змінився, то судові витрати, понесені заявником у зв`язку з апеляційним та касаційним переглядом справи, покладаються на нього.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 01 жовтня 2021 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зробивши висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, зміну мотивів рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 389, 396, 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року змінити, виклавши мотивувальні частини цих судових рішень у редакції цієї постанови Верховного Суду.