Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № № 522/9243/20

провадження № 61-3734 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення юридичного факту проживання на території України.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився у м. Шполі Черкаської (раніше Київської) області, у 16 років отримав паспорт громадянина СРСР за місцем народження, повторно отримав паспорт орієнтовано у 1980-1981 роках у Приморському районі м. Одеси, який було ним втрачено.

Унаслідок вищевказаних обставин він не зміг своєчасно отримати паспорт громадянина України, а тому у нього відсутні документи, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство.

Станом на 1991 рік він проживав у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в її квартирі АДРЕСА_1, працював за наймом без оформлення трудових договорів.

На цей час він продовжує проживати у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, адреса проживання - квартира АДРЕСА_2 . Тому просив встановити факт належності до громадянства України для отримання паспорту України.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року

у складі судді Домусчі Л. В. у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, звернувшись із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік, належних та допустимих доказів, достатніх для ідентифікації особи, у розумінні вимог статті 77 ЦПК України, не надав. Таке право заявника може бути реалізовано у випадку подачі ним відповідної заяви до територіального органу Державної міграційної служби Україниз метою проведення відповідної перевірки. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області підтвердило, що такої заяви він не подавав. Отже, права ОСОБА_1 порушено не було.

Крім того, не доведено вимогу щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року і по цей час.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2022 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України станом на 24 серпня 1991 року. У решті заяви відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що неподання заявником доказів у суд першої інстанції було зумовлено поважними причинами, а саме проведення в суді у день судового засідання дезінфекції та санітарної обробки, що об`єктивно не залежало від ОСОБА_1 та його представника, які були позбавлені можливості подати у судовому засіданні відповідні докази. Таким чином, в апеляційного суду відсутні підстави для неприйняття цих доказів до уваги.

Відповідними доказами підтверджено належність ОСОБА_1 до громадянства колишнього СРСР, народження і реєстрацію шлюбу на території колишньої Української РСР з ОСОБА_4 . Також доведено постійне проживання заявника у м. Одесі однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 1990 року, звернення ОСОБА_1 після втрати паспорту громадянина колишнього СРСР до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, який видав довідку з фотокарткою ОСОБА_1, що особу останнього проведеною перевіркою встановлено, але не встановлено належності до громадянства України.

Апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, особу заявника встановлено компетентним органом, який при цьому зазначив про невстановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України, що є правовою підставою для задоволення заяви про встановлення юридичного факту проживання на території України.

Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, особу якого після втрати паспорту колишнього СРСР встановлено територіальними органами Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, тому відсутній спір про право, унаслідок чого наявні підстави для розгляду заяви у порядку окремого провадження.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявник станом на 24 серпня 1991 року, перебуваючи у громадянстві колишнього СРСР, постійно проживав на території України. У решті апеляційний суд залишив заяву без задоволення, оскільки встановлення факту постійного проживання громадянином колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України, є самостійною і достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України. Тому відсутня необхідність встановлення факту проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року, яка є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/9243/20 з Приморського районного суду м. Одеси.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не звертався до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України, відповідних документів, передбачених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (215/2001) , органу міграційної служби України не подавав.

Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень передбачена можливість набуття громадянства особами, які проживали на території України до 24 серпня 1991 року, проте ОСОБА_1 процедуру підтвердження належності до громадянства України у встановленому законом порядку не проходив.

Таким чином, заявник не використав усі можливості, передбачені законом, для отримання статусу громадянина України, унаслідок чого звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання на території України є передчасним. Крім того, факт належності заявника до громадянства України документально не підтверджено, тому відсутні докази, що ОСОБА_1 є громадянином України.

Зантересована особа заперечувала проти встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України, тому виник спір про право, унаслідок чого заява останнього мала бути залишена без розгляду. Відсутні докази законного перебування заявника на території України станом на час звернення до суду з цією заявою.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 вказував про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився у м. Шполі Черкаської (раніше Київської) області, у 16 років отримав паспорт громадянина СРСР за місцем народження, повторно отримав паспорт орієнтовано у 1980-1981 роках у Приморському районі м. Одеси, який було ним втрачено.

Відповідно до листа Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформлено паспорт зразка 1974 року колишнього СРСР серії НОМЕР_1 від 27 листопада 1980 року на ім`я ОСОБА_1 у зв`язку з обміном замість паспорта зразка 1974 року колишнього СРСР серії НОМЕР_2, виданого 18 грудня 1972 року Шполянським районним відділом ВС в Черкаській області (а.с. 71).

У копії форми № 1 від 27 листопада 1980 року про видачу паспорта у зв`язку з обміном зазначено місце народження ОСОБА_1 : м. Шпола Черкаської області; сімейний стан - одружений, дружина ОСОБА_4, 1955 року народження, палац одруження м. Одеса 04 лютого 1978 року; місце проживання - АДРЕСА_3, батьки: тато - ОСОБА_5, мати - ОСОБА_6 (а.с. 72).

Згідно з посвідченням комунальної установи "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" від 06 лютого 2014 року № 4255 ОСОБА_1 перебуває на обліку в центрі обліку бездомних осіб, як особа, яка не має постійного місця проживання (а.с. 75).

Відповідно до довідки начальника Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01 квітня 2014 року ОСОБА_1 звертався до Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України. Проведеною за заявою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належності до громадянства України (а.с. 126).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Статтею 8 Закону України "Про громадянство України" встановлюються підстави набуття громадянства України.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України".

Відповідно до підпунктів "а", "б" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (215/2001) , (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті "а" цього пункту.

Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону "Про громадянство України", що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт "в" пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" (2235-14) і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які у сукупності свідчать про постійне проживання на території України на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). При цьому суд дав оцінку листу Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, копії форми № 1 від 27листопада 1980 року про видачу паспорта у зв'язку з обміном, довідці начальника Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01 квітня 2014 року, показанням свідка ОСОБА_2, з якою ОСОБА_1 з 1990 року проживає у м. Одесі однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498 св 20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116 св 20), від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19 (провадження № 61-8866 св 20).

При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справ не містять.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання на території України.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами виник спір про право, на увагу не заслуговують, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, особу якого після втрати паспорту колишнього СРСР встановлено територіальними органами Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, а отже, спір про право відсутній.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 не звертався до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України, є безпідставними, так як спростовуються довідкою начальника Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01 квітня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_1 звертався до Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України, проведеною за заявою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належності до громадянства України (а.с. 126).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській областізалишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк