розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2021 року у складі судді

Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), треті особи: Департамент патрульної поліції (далі - ДПП), приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім"), про стягнення майнової шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 липня 2019 року

у місті Тернополі на перехресті вулиць Тролейбусній та Степана Будного водій ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом СКС MOU-04MП (Mitsubishi Outlander), номерний знак НОМЕР_1, допустив наїзд на дорожнє огородження, дерево породи ялиця та кам`яний мур, унаслідок чого уламки кам`яного муру пошкодили три припарковані транспортні засоби, у тому числі його транспортний засіб - Mercedes-Benz Vito 110 CDI, номерний знак НОМЕР_2 . Транспортний засіб СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2 - працівник управління патрульної поліції в Тернопільській області (далі - УПП в Тернопільській області) ДПП, належить ДПП

і застрахований у ПрАТ "Київський страховий дім". Про факт дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) він повідомив страхову компанію, проте ліцензію ПрАТ "Київський страховий дім" на провадження страхової діяльності анульовано. Вказану інформацію йому повідомлено також Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуги), у відповідь на адвокатський запит.

Вказував, що з метою визначення ступеню пошкодження його автомобіля

та оцінки матеріальних збитків 17 липня 2019 року у присутності представників УПП в Тернопільській області ДПП судовим експертом Мазуром М. С. було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу. 24 липня 2019 року проведено автотоварознавчу експертизу, на яку представники УПП в Тернопільській області ДПП не прибули, хоча про час

та місце її проведення повідомлялися.

Відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження від 09 грудня

2019 року № 495/19, проведеного за його заявою, вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу Mercedes-Benz Vito 110 CDI, номерний знак НОМЕР_2, внаслідок ДТП, яка сталася 17 липня 2019 року, становить 26 691,26 грн.

Крім того, для з`ясування можливості відшкодування матеріальної шкоди його адвокат 17 січня 2020 року надіслав на адресу Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), адвокатський запит, на який отримав відповідь від 24 січня 2020 року про те, що відсутні правові підстави для повернення залишків коштів гарантійних внесків з Фонду захисту потерпілих шляхом врегулювання страхових випадків, оскільки стосовно ПрАТ "Київський страховий дім" здійснюється процедура ліквідації.

Позивач уважав, що МТСБУ не може бути належним відповідачем у даному спорі, оскільки ПрАТ "Київський страховий дім" не є його членом

та позбавлено ліцензії на всі види страхування. При цьому ДПП мав

би відшкодувати йому матеріальні збитки, проте для забезпечення реалізації рішення суду у майбутньому він зазначив відповідачем у справі ДКС України, а ДПП залучив як третю особу.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКС України на свою користь 30 191,26 грн.

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та клопотання про залучення до участі у справі ДПП в якості співвідповідача, в обґрунтування яких, посилаючись на статті 1172, 1187 ЦК України, вказував, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому просив стягнути з ДПП на його користь майнову шкоду у розмірі 30 191,26 грн.

Протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2020 року залучено до участі у справі ДПП в якості співвідповідача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 15 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто

з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 майнову шкоду

у розмірі 30 191,26 грн. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції

на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) , Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року № 1961-IV (1961-15) (далі - Закон № 1961-IV (1961-15) ), й виходив із того, що на момент ДТП, тобто 17 липня 2019 року, водій транспортного засобу СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускає порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи. У даній категорії

справ завдану майнову шкоду відшкодовує юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами,

що регулюють такі правовідносини є статті 1187, 1172 ЦК України (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16, провадження № 61-10121св19).

Суд першої інстанції вказав, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір

і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування

за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

У спірних правовідносинах позивач очікував отримати страхове відшкодування від страховика ДПП - ПрАТ "Київський страховий дім", проте через анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності

з надання фінансових послуг та прийняття рішення про припинення

ПрАТ "Київський страховий дім" шляхом ліквідації позивач не отримав відшкодування, а тому єдиним ефективним способом судового захисту

є звернення з позовом безпосередньо до завдавача шкоди.

Суд першої інстанції визнав належним та допустимим доказом висновок автотоварознавчого дослідження від 09 грудня 2019 року № 495/19, складений судовим експертом Мазуром М. С. за заявою позивача, який ДПП не спростував.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ДПП залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2021 року залишено без змін. Стягнуто з ДПП 1 261,20 грн судового збору на користь держави

за подання апеляційної скарги, сплату якого було відстрочено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції

про те, що у спірних правовідносинах відповідальність за завдану позивачу майнову шкоду внаслідок пошкодження його транспортного засобу повинен нести ДПП, тобто власник транспортного засобу СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, працівник якого керував цим транспортним засобом на момент скоєння ДТП.

Апеляційний суд указав, що страхова компанія не може відповідати

за завдану позивачу шкоду, так як з серпня 2018 року перебуває у стадії припинення, позбавлена ліцензії з надання послуг страхування, з вересня 2018 року виключена із Державного реєстру фінансових установ.

При цьому висновок автотоварознавчого дослідження від 09 грудня

2019 року № 495/19 є належним та допустимим доказом, відповідає фактичним обставинам справи й не спростований ДПП.

Суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), оскільки вважав, що у цій справі встановлені інші фактичні обставини й норми правозастосування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ДПП, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункти 1,

4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року у задоволенні клопотання ДПП про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу ДПП на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте аналіз оскаржуваних судових рішень

та змісту касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення

для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 607/5938/20. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/16373/16-ц (провадження

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року

№ 791/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з відпусткою судді Лідовця Р. А., на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 22 червня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А.,

Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДПП мотивована тим, що на момент вчинення ДТП транспортний засіб СКС MOU-04MП, номерний знак НОМЕР_1, який належить ДПП та яким керував його працівник ОСОБА_2, був застрахований

у ПрАТ "Київський страховий дім".

При цьому постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/17490/19 закрито провадження у справі відносно ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, частиною другою статті 139 КУпАП.

Посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), який суди невірно не застосували,

відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність

якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика

не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов`язку

з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування

на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того, вважає, що врахований судами попередніх інстанцій експертний висновок не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки у ньому

не вказано, що він підготовлений для подання до суду, він місить недостовірну інформацію, а експерт не був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 липня 2019 року о 03 год. 10 хв. у місті Тернополі на перехресті вулиць Тролейбусній та Степана Будного водій ОСОБА_2, керуючи службовим транспортним засобом СКС MOU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, допустив наїзд на дорожнє огородження, дерево породи ялиця та кам`яний мур, внаслідок чого уламки кам`яного муру пошкодили припарковані транспортні засоби: Mercedes-Benz Vito 110 CDI, номерний знак НОМЕР_2, який припаркував ОСОБА_1 ; Ford Focus, номерний знак НОМЕР_3, який припаркував ОСОБА_3 ; Skoda Superb, номерний знак НОМЕР_4, який припаркував ОСОБА_4 . Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/17490/19 закрито провадження

у справі відносно ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП,

частиною другою статті 139 КУпАП (а. с. 22-24).

Власником транспортного засобу Mercedes-Benz Vito 110 CDI, номерний знак НОМЕР_2, є ОСОБА_1 (а. с. 9).

Транспортний засіб СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, яким на момент вчинення ДТП керував працівник УПП в Тернопільській області ДПП ОСОБА_2, належить ДПП, страховиком автомобіля на момент вчинення ДТП було ПрАТ "Київський страховий дім" (поліс № АК 9062576, строк дії

до 22 грудня 2019 року) (а. с. 11, 52).

17 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "Київський страховий дім" та МТСБУ із повідомленням про ДТП, яка відбулася 17 липня 2019 року

Відповідно до листа від 19 серпня 2019 року № 3.1-04/2689 МТСБУ повідомило, що згідно з підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ. Однак, МТСБУ не володіє інформацією щодо ліквідації ПрАТ "Київський страховий дім"

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 27 вересня 2018 року № 1727 постановлено виключити ПрАТ "Київський страховий дім" із Державного реєстру фінансових установ на підставі заяви товариства та анулювати свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії СТ № 69 від 21 серпня 2004 року, видане товариству (а. с. 18-19).

17 та 22 липня 2019 року ОСОБА_1 направив до УПП в Тернопільській області ДПП письмове повідомлення, у якому просив забезпечити присутність представника патрульної поліції 19 та 24 липня 2019 року для проведення експертного дослідження його пошкодженого автомобіля

та визначення вартості ремонту шляхом складання відповідного висновку автотоварознавчої експертизи (а. с. 25, 26).

Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № 495/19, складеного 09 грудня 2019 року судовим експертом Мазуром М. С., вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок ДТП, яка мала місце 17 липня 2019 року, становить 26 691,26 грн (а. с. 27-32).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 495/19

від 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 оплатив вартість проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 3 500,00 грн (а. с. 38).

На адвокатський запит про надання інформації щодо позбавлення ліцензії

на здійснення страхової діяльності ПрАТ "Київський страховий дім" (а. с. 16) 08 січня 2020 року Нацкомфінпослуг надала відповідь за № 79/13-9 про те,

що загальними зборами акціонерів ПрАТ "Київський страховий дім"

10 серпня 2018 року прийнято рішення про припинення ПрАТ "Київський страховий дім" шляхом ліквідації у добровільному порядку за рішенням органу товариства, уповноваженого на це установчими документами

У відповідь на адвокатський запит до МТСБУ, у якому просилося надати інформацію про можливість відшкодування МТСБУ завданої ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 30 191,26 грн (а. с. 39), повідомлено (від 24 січня 2020 року), що МТСБУ не має правових підстав для повернення залишків коштів гарантійних внесків з Фонду захисту потерпілих шляхом врегулювання страхових випадків, оскільки стосовно ПрАТ "Київський страховий дім" здійснюється процедура ліквідації (а. с. 40).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ДПП підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини

як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним

із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV (1961-15) .

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV (1961-15) , яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами

за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди

і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови,

що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди

в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження

№ 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

У зв`язку з цим, посилання судів на те, що потерпілий має право вибору

і пред`явлення позову до винної особи є його абсолютним правом,

є безпідставними, так як у 2018 році Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше існуючої правової позиції Верховного Суду України. При цьому посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 взагалі є нерелевантним, так як у наведеній справі спір стосувався кредитних правовідносин.

У Законі № 1961-IV (1961-15) наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи,

які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог,

які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати

її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена

від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга, четверта статті 14 ЦК України).

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права

та обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема у постановах: від 05 червня 2018 року (справа № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18); від 04 липня 2018 року (справа

№ 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18); від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18); від 19 червня

2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19); від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19).

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням відповідних мотивів та з огляду

на те, що у постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року (справа

№ 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) не висловлювалося правової позиції щодо відповідальної особи за спричинення шкоди за наслідками ДТП у випадку ліквідації страхової компанії, виключення її зі складу МТСБУ

або позбавлення ліцензії тощо, вказала, що підстав для відступу від таких правових висновків шляхом їх уточнення немає (пункт 59).

Крім того, у пунктах 136, 137 указаної постанови зазначено, що Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме

він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був,

хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. При цьому суди вважали, що позивач очікував отримати страхове відшкодування від страховика

ДПП - ПрАТ "Київський страховий дім", проте страхова компанія позбавлена ліцензії та не є членом МТСБУ, а тому потерпілий обрав ефективний спосіб судового захисту своїх порушених прав, звернувшись з позовом до завдавача шкоди (власника транспортного засобу).

Разом із цим, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права

та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд

не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Вирішуючи питання щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду у випадку, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває в стані припинення, банкрутства, фактично не здійснює діяльності, Верховний Суд виходить з наступного.

Правовідносини страховика та МТСБУ врегульовано розділом IV Закону № 1961-IV (1961-15) та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії

з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28 серпня

2003 року (далі - Ліцензійні умови).

Статтею 39 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За положеннями цієї норми МТСБУ є самоврядною організацією її засновників (членів) та гарантом відшкодування шкоди, яка має завдання щодо: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами,

що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених

на нього функцій; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування "Зелена картка" та виконання загальновизнаних зобов`язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи; збирання необхідної інформації про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення

та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в`їзду їх на територію України

та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів - у разі їх виїзду за межі України; співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; розробка зразків страхових полісів і договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються уповноваженим органом; надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників (частина друга статті 39 цього Закону).

Визначення страхування закріплено у статті 1 Закону України

"Про страхування".

Здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може відбуватись лише за умови членства страхової компанії у МТСБУ та наявності ліцензії на її здійснення, виданої відповідно

до законодавства.

Так, відповідно до пункту 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування

та є членом МТСБУ. У разі припинення страховиком членства в МТСБУ уповноважений орган зобов`язаний зупинити дію ліцензії.

Ліцензування страхової діяльності з боку держави має на меті не тільки гарантування законності такої діяльності та її підконтрольності,

а й забезпечення відшкодування шкоди за рахунок забезпечення,

яке виникає на підставі договору страхування, зокрема договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних заходів, укладеного відповідно до Закону № 1961-IV (1961-15)

та в порядку і на підставах, визначених цим Законом.

Наявність статусу члена МТСБУ надає можливість страховій компанії

як юридичній особі здійснювати страхову діяльність, яка насамперед полягає у взятті на себе відповідальності за іншу особу за спричинену шкоду за наслідками ДТП.

Страховики можуть входити до складу МТСБУ як асоційовані та повні його члени, які мають лише право на укладення договорів міжнародного страхування (стаття 50 Закону № 1961-IV).

Припинення членства та виключення із членів врегульовано положеннями статті 52 Закону № 1961-IV.

Зокрема, пунктом 52.1 статті 52 передбачено, що членство страховика

в МТСБУ припиняється в разі виключення такого страховика із членів МТСБУ або втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ.

Пунктом 52.2 статті 52 встановлено, що виключення страховика із членів МТСБУ та/або позбавлення статусу повного члена МТСБУ здійснюється рішенням загальних зборів членів МТСБУ за поданням дирекції МТСБУ

з таких підстав: а) подання страховиком заяви про припинення членства

в МТСБУ або позбавлення статусу повного члена МТСБУ; б) відсутність

у страховика ліцензії на обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності або її анулювання; в) припинення дії договору

про співпрацю між МТСБУ та страховиком - членом МТСБУ згідно

із законодавством; г) виключення страховика - члена МТСБУ з Державного реєстру страховиків (перестраховиків); ґ) неплатоспроможність (банкрутство) страховика - члена МТСБУ; д) ліквідація страховика - члена МТСБУ як юридичної особи; е) наявність заборгованості страховика -

члена МТСБУ з оплати перестрахувальних платежів за договорами перестрахування, укладеними відповідно до вимог МТСБУ, понад шість місяців; є) порушення страховиком - членом МТСБУ вимог законодавства, положень Статуту МТСБУ, рішень органів управління МТСБУ або договору

про співпрацю з МТСБУ.

Підстави позбавлення страховика ліцензії зазначено в розділі 7 Ліцензійних умов. Серед цих підстав, зокрема, нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців. Анулювання ліцензії страхової компанії згідно з пунктом 1.8 Ліцензійних умов означає заборону на здійснення страхової діяльності після її анулювання.

Відтак нездійснення страховиком страхової діяльності протягом 12 місяців

є підставою для позбавлення його ліцензії на здійснення страхової діяльності, а позбавлення ліцензії з інших підстав у свою чергу є підставою для припинення страхової діяльності, що в обох випадках має наслідком виключення цього страховика зі складу членів МТСБУ (підпункт "б"

пункту 52.2 статті 52 Закону № 1961-IV).

За положеннями пунктів 52.4, 52.5 статті 52 Закону № 1961-IV страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування.

Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того, в абзаці третьому пункту 2.5 Положення про застосування Держфінпослуг заходів впливу (затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 125) прямо передбачено,

що в разі призупинення або анулювання ліцензії страховика заборона

на здійснення страхової діяльності не поширюється на виконання зобов`язань за вже укладеними договорами.

Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування,

а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов`язань

за існуючими договорами. Зобов`язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі за рахунок страхових резервів.

У випадку укладення страховою компанією договору зі страхувальником після виключення із членства в МТСБУ відповідальність за спричинену шкоду у ДТП за цим страховим договором має нести винна особа. Особа,

яка укладає договір зі страховою компанією, має діяти обачливо, з огляду

на доступність інформації на сайті МТСБУ, та з`ясувати, чи має така страхова компанія членство в МТСБУ.

Таким чином, у випадку нездійснення страхової діяльності, позбавлення ліцензії та/або виключення страховика зі складу МСТБУ він зобов`язаний виконати всі договірні зобов`язання з відшкодування шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільної відповідальності, укладеними до цього.

Як організація, що створена задля відшкодування шкоди, МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим, за певних умов, зокрема, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду

на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт "ґ" частини першої статті 41

Закону), а за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду

у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ

у таких самих випадках (підпункт "а" пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика

за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами,

для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів

та/або майна, бере на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій

із цього виду страхування.

Відтак обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку,

що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому немає значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства.

Одночасно у випадку припинення членства страховика в МТСБУ (виключення з числа членів та/або позбавлення повного членства) у зв`язку

з банкрутством та ліквідацією, МТСБУ зобов`язане здійснити регламентні виплати на підставі переданих до нього матеріалів усіх укладених договорів обов`язкового страхування у випадку недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат.

Відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика,

що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV (1961-15) відшкодовує шкоду

за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі

в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.

У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право

на відшкодування шкоди в такий спосіб.

Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження

№ 14-27цс21), зокрема у пунктах 90, 91.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При цьому такі докази суду були надані самим позивачем.

Так, Нацкомфінпослуг у відповідь на адвокатський запит його представника вказала, що виключення ПрАТ "Київський страховий дім" з Державного реєстру фінансових установ та анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи не звільняє страхову компанію від обов`язку виконувати свої зобов`язання за укладеними договорами страхування (а. с. 17).

А МТСБУ, надаючи відповідь адвокату позивача, додатково зазначило,

що норми пункту 51.9 статті 51 Закону № 1961-IV не дають МТСБУ право здійснювати регламентні виплати, так як щодо страховика -

ПрАТ "Київський страховий дім", прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом ліквідації і здійснюється процедура ліквідації

(а. с. 40). Саме у процедурі банкрутства позивач як кредитор має і мав можливість задовольнити свої кредиторські вимоги і саме для цього

ці питання чітко врегульовані у Кодексі України з питань банкрутства.

У справі, яка переглядається касаційним судом, суди попередніх інстанцій

на вказане уваги не звернули й зробили помилкові висновки про наявність підстав для відшкодування шкоди за рахунок винної у ДТП особи (власника транспортного засобу), а тому доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

За таких обставин, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на ДПП, як власника транспортного засобу, який уклав відповідний договір страхування і сплачував страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те,

що у спірних правовідносинах відповідальність за завдану позивачу майнову шкоду внаслідок пошкодження його транспортного засобу повинен нести ДПП, тобто власник транспортного засобу СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1, працівник якого керував цим транспортним засобом на момент скоєння ДТП.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності

й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно

до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові

на позивача.

Враховуючи те, що касаційна скарга ДПП підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню

з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, то з останнього на користь ДПП підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 15 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 11 травня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, третя особа - приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім", про відшкодування майнової шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.