розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів:Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві), Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просила стягнути з ГУ НП у м. Києві шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами ГУ НП у м. Києві, у розмірі 162 000,00 грн; стягнути з Прокуратури м. Києва, шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами Прокуратури м. Києва у розмірі 612 892,00 грн; стягнути з Генеральної прокуратури України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами Генеральної прокуратури України у розмірі 162 000,00 грн; стягнути з ГУ НП у м. Києві, Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України солідарно компенсацію позивачу матеріальних витрат на ксерокопіювання дуже великої кількості документів шляхом списання з Державної казначейської служби України на користь позивача на відшкодування матеріальних витрат суму у розмірі 12 000,00 грн.

Також позивач просила винести окрему ухвалу для вжиття заходів щодо порушення кримінальних проваджень стосовно винних у корупційних діяннях службових осіб відповідачів у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що 14 серпня 2017 року позивач звернулася із заявою про злочин на ім`я начальника ГУ НП у м. Києві Крищенка А. Є. і до Генерального прокурора України Луценка Ю. В., в яких просила вжити термінових заходів та забезпечити точне виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 761/3391/17, порушити кримінальне провадження стосовно підполковника ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 за створення перешкод у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), навмисне затягування проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003133 та взяти під особистий контроль Генеральної прокуратури України факт невиконання судового рішення і проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України) щодо винних осіб ГУ НП у м. Києві.

Разом з тим вказувала, що всупереч вимогам статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) відомості про даний злочин слідчим не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв`язку з чим вона була вимушена звернутися зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва, яку було задоволено.

При цьому, зважаючи, що відповідна ухвала слідчого судді не була виконана, позивач неодноразово зверталася до суду зі скаргами на дії відповідачів, які також було задоволено.

За вказаних обставин, позивач вважала, що своїми навмисними діями посадові особи відповідачів заподіяли їй моральну шкоду, а саме: з вини відповідачів вона змушена протягом тривалого часу і неодноразово звертатися до суду та інших правоохоронних органів, щоб викрити відповідачів і їхні протиправні дії, в зв`язку з чим вона зазнала глибоких моральних страждань; з вини відповідачів змушена протягом тривалого часу витрачати свій особистий час і звертатися в різні інстанції за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) , КПК (4651-17) України, які навмисно і цинічно були порушені відповідачами, що призвело до погіршення і позбавлення її можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими і родичами і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення здоров`я; з вини відповідачів позивач була позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; з вини відповідачів було порушено психологічне благополуччя позивача; з вини відповідачів до теперішнього часу позивач перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на її стан і поведінку; з вини відповідачів позивач відчуває сильне почуття страху, відчай і безпорадність перед свавіллям відповідачів, що заподіяли їй глибокі моральні і психологічні страждання.

Окрім того, позивач у позовній заяві вказала, що через розгляд цієї справи вона зазнала значних витрат на підготовку копій документів для суду, сторонам у справі, собі для контролю, а також велику кількість ксерокопій документів по судових процесах у спорах з правоохоронними органами, які з умислом порушували норми національного законодавства, що складає 12 000,00 грн.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року № 358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з наказом Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року № 410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур", який набув чинності з дня початку роботи обласних прокуратур (11 вересня 2020 року), юридичну особу "Прокуратура м. Києва" перейменовано у "Київська міська прокуратура" без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реалізація ОСОБА_1 права на оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування та задоволення таких скарг слідчими суддями, само по собі не свідчить про спричинення їй моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси позивача були відновлені. При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають встановленим обставинам та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належну оцінку усім наявним у справі доказам;

- не врахували, що період протиправних дій відповідачів триває більше семи років, протиправність та бездіяльність відповідачів підтверджено багатьма ухвалами суду;

- не звернули увагу на те, що права позивача не були реально поновлені ухвалами слідчих суддів;

- безпідставно відмовили у задоволення клопотання про долучення до матеріалів справи картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 ;

- не врахували, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 554/9353/18.

У жовтні 2021 року Офіс Генерального прокурора із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник, не погоджуючись із доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 03 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху як така, що не відповідала вимогам пункту 5 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України). ОСОБА_1 надано строк для усунення недоліків, а саме для подання уточненої редакції касаційної скарги із зазначенням та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

У визначений ухвалою суду строк ОСОБА_1 подала уточнену редакцію касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 761/43915/19 із Шевченківського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 761/43915/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу № 761/43915/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 14 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про злочин на ім`я начальника ГУНП у м. Києві Крищенка А. Є. і до Генерального прокурора України Луценка Ю. В., в яких просила вжити термінових заходів та забезпечити точне виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 761/3391/17, порушити кримінальне провадження стосовно підполковника ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 за створення перешкод у внесенні відомостей до ЄРДР, навмисне затягування проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003133 та взяти під особистий контроль Генеральної прокуратури України питання щодо невиконання судового рішення і проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною другою статті 382 КК України стосовно винних осіб, заблокувавши головну її справу.

У зв`язку з тим, що відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР не були, позивач звернулася зі скаргою на бездіяльність слідчого ГУ НП у м. Києві до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва.

25 серпня 2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/29084/17 встановлено бездіяльність уповноваженої особи ГУ НП у м. Києві, скаргу ОСОБА_1 задоволенота зобов`язано уповноважену особу ГУ НП у м. Києві внести до ЄРДР відомості про вчинене кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 від 14 серпня 2017 року № 67 про вчинення уповноваженими особами Головного слідчого управління ГУ НП у м. Києві кримінального правопорушення за ознаками, визначними частиною другою статті 382 КК України. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаної ухвали суду.

12 вересня 2017 року ухвалою слідчого суді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/48103/17-к встановлено бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України, скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано відповідальну особу Генеральної прокуратури України внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 серпня 2017 року № 67, відповідно до статті 214 КПК України. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаної ухвали суду.

18 жовтня 2017 року позивач звернулась із заявою на ім`я начальника ГУ НП у м. Києві Крищенка в порядку статті 214 КПК України про злочини, скоєні організованою злочинною групою під керівництвом керівника місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_4., його заступника ОСОБА_5., колишнього начальника Деснянського ГУ НП у м. Києві ОСОБА_6., заступника начальника Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, начальника СВ Деснянського УП ГУ НП у. Києві ОСОБА_7., який був керівником досудового розслідування у кримінальних провадженнях, слідчих СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8., ОСОБА_9., а також прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12014100030002035 за частиною другою статті 382 КК України. Вказану заяву отримано уповноваженою особою ГУ НП у м. Києві та зареєстровано під № 2352 від 18 жовтня 2017 року.

У зв`язку з тим, що відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР не були, позивач звернулася зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва.

27 жовтня 2017 року ухвалою слідчого судці Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/37703/17 встановлено бездіяльність уповноважених осіб ГУНП у м. Києві, скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано уповноважену особу ГУ НП у м. Києві внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою від 18 жовтня 2017 року, яка отримана уповноваженою особою ГУ НП у м. Києві 18 жовтня 2017 року за № 2352.

27 жовтня 2017 року позивач повторно звернулася з аналогічною заявою до ГУ НП у м. Києві, в якій просила внести відомості про скоєний злочин, та зазначила, що слідчий Деснянського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9. не проводить досудове слідство у кримінальному провадженні № 12014100030002035, не виконав ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/37703/17.

01 листопада 2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/38670/17 визнано бездіяльність уповноважених осіб ГУ НП у м. Києві, скаргу ОСОБА_1 задоволенота зобов`язано слідчого ГУ НП у м. Києві, уповноваженого вносити відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 18 жовтня 2017 року про вчинення кримінального правопорушення та повідомити про це заявника шляхом надання витягу з ЄРДР.

26 січня 2018 року позивач звернулася до слідчого другого слідчого відділу Прокуратури м. Києва Смоли І. І. з клопотаннями від 26 січня 2018 року № 245-п та від 26 січня 2018 року № 244-п у кримінальному провадженні № 42017000000003133 від 26 вересня 2017 pоку.

З огляду на те, що вказані клопотання слідчим розглянуті не були, позивач звернулася зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року у справі № 757/6859/18-к встановлено бездіяльність слідчого, скаргу ОСОБА_1 задоволенота зобов`язано слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні № 42017000000003133 від 26 вересня 2017 pоку розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 січня 2018 року № 245-п та від 26 січня 2018 року № 244-П, по суті відповідно до статті 220 КПК України. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаної ухвали суду.

16 січня 2018 року позивач звернулася до слідчого другого слідчого відділу Прокуратури м. Києва Смоли І. І. з клопотанням про оголошення підозри у кримінальному провадженні № 42017000000003133 від 26 вересня 2017 pоку.

З огляду на те, що вказане клопотання слідчим розглянуте не було, позивач звернулася зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року встановлено бездіяльність слідчого, скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано слідчого в особливо важливих справ другого слідчого відділу Прокуратури м. Києва Смоли І. І. у кримінальному провадженні № 42017000000003133 від 26 вересня 2017 року розглянути клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 26 січня 2018 року. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаної ухвали суду.

28 березня 2018 року слідчий ОВС другого слідчого відділу прокуратури м. Києва Смола І. І. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 42017000000003133, в зв`язку з чим позивач звернулася зі скаргою до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва.

13 червня 2019 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва провадження у справі № 757/42618/18-к за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого ОВС другого слідчого відділу Прокуратури м. Києва Смоли І. І. від 28 березня 2018 року закрито у зв`язку зі скасуванням вказаного документа постановою заступника прокурора м. Києва Андреева А. В. від 17 вересня 2018 року.

28 жовтня 2018 року слідчий в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Силаєв М. М. виніс постанову про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 26 січня 2018 року № 245-п.

29 жовтня 2018 року слідчий в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Силаєв М. М. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 42017000000003133 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю у діянні кримінального правопорушення.

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на постанову слідчого в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Силаєва М. М. про відмову у задоволенні клопотання, у рамках кримінального провадження № 42017000000003133 від 28 жовтня 2018 року, у зв`язку із невмотивованістю.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у справі № 757/31418/19-к скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Силаєва М. М. про відмову у задоволенні клопотань від 28 жовтня 2018 року та зобов`язано компетентну посадову особу прокуратури розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 січня 2019 року № № 1, 2, 3. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаної ухвали суду.

10 вересня 2019 року заступником прокурора м. Києва чергова постанова про закриття кримінального провадження № 42017000000003133 була скасована.

21 серпня 2017 року позивач подала Генеральному прокурору України, директору Національного антикорупційного бюро України, Голові Служби безпеки України заяву, якою повідомила про вчинення кримінального правопорушення організованою злочинною групою прокурорів, визначного за статтею 364, частинами другою та третьою статті 382, статтею 366, частиною першою статті 396 КК України.

Вказану заяву було залишено без реагування, в зв`язку з чим позивач звернулася до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва в порядку статті 220 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року у справі № 757/49379/17-к зобов`язано службову особу Генеральної прокуратури України, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зареєструвати заяву ОСОБА_1 від 21 серпня 2017 року та внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог статті 214 КПК України.

30 жовтня 2017 року позивач подала прокурору м. Києва три клопотання про проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 4201700000003193, але вони залишені без уваги, в зв`язку з чим позивач звернулася до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано слідчого Прокуратури м. Києва розглянути три клопотання ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року згідно зі статтею 220 КПК України у строк не більше трьох днів і задовольнити його за наявності відповідних підстав, про що повідомити належним чином заявника.

28 грудня 2017 року слідчий в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органами Прокуратури м. Києва Кравчук С. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 4201700000003193 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Позивач звернулась до слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва в порядку, визначеному статтею 303 КПК України, зі скаргою на постанову слідчого Кравчука С. В. від 28 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у справі № 755/2680/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Кравчука С. про закриття кримінального провадження № 4201700000003193 від 28 грудня 2017 року. Матеріали кримінального провадження № 4201700000003193 від 13 лютого 2017 року постановлено повернути до третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва для проведення досудового розслідування.

У рамках кримінального провадження № 4201700000003193 ОСОБА_1 подала до Прокуратури м. Києва клопотання від 03 січня 2018 року № 7 та від 09 січня 2018 року № 8.

Оскільки уповноваженими особами прокуратури м. Києва відомостей про розгляд вказаних клопотань не надано, ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у справі 757/1802/18-к скаргу ОСОБА_1 задоволено,зобов`язано уповноважених осіб Прокуратури м. Києва розглянути клопотання позивача від 03 січня 2018 року № 7 та від 09 січня 2018 року № 8, відповідно до статті 220 КПК України, та прийняти вмотивоване рішення.

Постановою слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С. від 27 червня 2018 року закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 4201700000003193 від 06 жовтня 2017 року, у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб Прокуратури міста Києва та Генеральної прокуратури України складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року у справі № 757/36096/18-к скаргу ОСОБА_1 на вказану постанову задоволено, скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С. від 27 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 4201700000003193, як прийняту передчасно, та ухвалено направити матеріали кримінального провадження № 4201700000003193 до Прокуратури м. Києва для провадження досудового розслідування.

11 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Прокуратури м. Києва з клопотанням про проведення процесуальних дій, що зареєстроване за вхідним № 1295-П.

Оскільки вказане клопотання залишено органом досудового розслідування без належного реагування, то ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року у справі № 757/24413/18-к зобов`язано слідчого прокуратури м. Києва, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201700000003193, розглянути клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 15 травня 2018 року, вхідний № 1295-П, у порядку, встановленому статтею 220 КПК України.

Постановами слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С. від 25 та 26 червня 2018 року відмолено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року.

ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргами в порядку частини першої статті 303 КП України, в якій просила скасувати вказані постанови слідчого Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С.

Ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 757/33307/18-к скарги ОСОБА_1 задоволено,скасовано постанови слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С. від 25 та 26 червня 2018 року про відмову у визнанні потерпілою ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні клопотань. Зобов`язано компетентних посадових осіб Прокуратури м. Києва виконати вимоги статті 220 КПК України та розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року.

09 липня 2018 року ОСОБА_1 подала до Прокуратури м. Києва клопотання про проведення слідчих дій, що зареєстроване за № 1860-П.

Оскільки зазначене клопотання не розглянуте, позивач звернулася зі скаргою до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року у справі № 757/35547/18-к скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано прокурора Прокуратури м. Києва у кримінальному провадженні № 4201700000003193 розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09 липня 2018 року, зареєстроване в прокуратурі за № 1860-П, згідно зі статтею 220 КПК України, в строк не більше трьох днів і задовольнити його за наявності відповідних підстав, про що повідомити належним чином заявника.

16 липня 2018 року ОСОБА_1 подала до Прокуратури м. Києва клопотання про проведення слідчих дій, що зареєстроване за № 1860-П.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року у справі № 757/35549/18-к скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано прокурора Прокуратури м. Києва у кримінальному провадженні № 4201700000003193 розглянути клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 16 липня 2018 року, зареєстроване в прокуратурі за № 1917-П, згідно зі статтею 220 КПК України, в строк не більше трьох днів і задовольнити його за наявності відповідних підстав, про що повідомити належним чином заявника.

Матеріали справи не містять доказів виконання вказаних ухвал суду.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що вищезазначені ухвали є підтвердженням протиправних дій чи бездіяльності відповідачів ГУ НП у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України, які полягають у неналежному розслідуванні кримінальних проваджень № 4201700000003193 та № 4201700000003133 і внаслідок цих дій та бездіяльності їй було завдано моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що реалізація ОСОБА_1 права на оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування та задоволення таких скарг слідчими суддями само по собі не свідчить про спричинення їй моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси позивача були відновлені. При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.

Верховний Суд в цілому не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті спору

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі "Тома проти Люксембургу" (2001 рік) використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях "Тома проти Люксембургу" (2001 рік), "Калок проти Франції" (2000 рік) та "Недбала проти Польщі" (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2017 року (справа № 761/29084/17), від 27 жовтня 2017 року (справа № 761/37703/17), від 01 листопада 2017 року (справа № 761/36670/17) задоволено скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб ГУ НП у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року (справа № 757/6859/18-к), від 24 квітня 2018 року (справа № 757/5196/18-к), від 31 липня 2019 року (справа №757/31418/19-к), від 17 листопада 2017 року (справа № 757/65702/17-к), від 08 лютого 2017 року (справа № 757/1802/18-к), від 15 червня 2018 року (справа № 757/24413/18-к), від 15 червня 2018 року (справа № 757/24414/18-к), від 24 вересня 2018 року (справа № 757/33307/18-к), від 24 вересня 2018 року (справа № 757/33309/18-к), від 29 листопада 2018 року (справа № 757/35547/18-к), від 29 листопада 2018 року (справа № 757/355549/18-к) задоволено скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Прокуратури м. Києва щодо нерозгляду клопотань у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року (справа № 755/2680/19-к) за скаргою ОСОБА_1 скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури м. Києва Кравчука С. В. від 28 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження № 4201700000003193 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року (справа № 757/3696/19-к) за скаргою ОСОБА_1 скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах Прокуратури м. Києва Завгороднього М. С. від 27 червня 2018 року про закриття кримінального провадження №4201700000003193.

Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року (справа №757/35331/19), від 12 вересня 2017 року (справа № 757/48103/17), від 28 вересня 2017 року (справа № 757/49379/17) задоволено скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Тобто слідчими суддями Шевченківського, Печерського та Дніпровського районних судів міста Києва винесено 19 ухвал щодо бездіяльність службових осіб, зокрема щодо: ГУ НП у м. Києві - 3, Прокуратури м. Києва - 13, Генеральної прокуратури України - 3.

Отже, судами неодноразово встановлювались факти порушень службовими особами ГУ НП у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України вимог КПК України (4651-17) щодо порядку та строків розгляду заяв, скарг та клопотань позивача в рамках кримінальних проваджень із констатацією необхідності їх усунень.

Матеріали не містять доказів того, що вказані ухвали слідчих суддів Шевченківського Печерського та Дніпровського районних судів міста Києва цілком та у строки визначені законом, були виконані уповноваженими службовими особами відповідачів.

Протиправна та системна бездіяльність службових осіб ГУ НП у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України, вочевидь, стала підставою для завдання позивачу душевних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема позивач була вимушена протягом тривалого часу і неодноразово звертатися до суду та правоохоронних органів для захисту своїх прав.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність факту завдання позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 554/9353/18.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували, що у цій справі підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування судами процесуальних рішень слідчих (прокурорів), а систематична бездіяльність службових осіб ГУ НП у м. Києві, Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України щодо розгляду заяв, скарг та клопотань ОСОБА_1 в рамках кримінальних проваджень, що підтверджена судовими рішеннями, та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Разом з тим колегія суддів, вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості, дійшла висновку про те, що достатнім розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 буде 3 000,00 грн.

Щодо суб`єкта виконання рішення та вид рахунку, з якого буде здійснено списання

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з ГУ НП у м. Києві, Прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку вказаних установ на свою користь грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Як уже було зазначено, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає викладу відповідно до вимог вказаних положень закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Щодо клопотання заявника про постановлення окремої ухвали

У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд винести окрему ухвалу для вжиття заходів щодо порушення кримінальних проваджень стосовно винних у корупційних діяннях службових осіб відповідачів у справі.

Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи, що Верховний Суд у процесі перегляду цієї справи не встановив порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо службових осіб відповідачів, то клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (частини шоста-сьома статті 141 ЦПК України).

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково (0,32 %) та позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", то відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судові витрати, що підлягали сплаті за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 134,91 грн ((9 368,92 грн + 14 053,38 грн + 18 737,84 грн) х 0,32 %) підлягають стягненню із ГУ НП м. Києва, Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора на користь держави, а саме по 44,97 грн з кожного.

Разом з тим судові витрати, понесені ОСОБА_1 на підготовку копій документів для суду, сторонам у справі, позивачу для контролю, а також для виготовлення великої кількості ксерокопій документів у розмірі 12 000,00 грн відшкодуванню не підлягають, оскільки стороною позивача не надано належних доказів про фактичне понесення нею таких витрат саме у такому розмірі.

Керуючись статтями 141, 406, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року скасувати,ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції м. Києва, Київської міської прокуратури (Прокуратури м. Києва), Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 гривень.

Стягнути з Головного управління національної поліції м. Києва, Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 44,97 грн гривень з кожного.