У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області та Городоцької районної державної адміністрації Львівської області, у якому просив: визнати незаконним і скасувати рішення ХІХ сесії VІІ скликання ІІ засідання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 "Про затвердження техдокументації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2", а також скасувати державну реєстрацію права власності в державному реєстрі прав на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га (кадастровий номер 4620987700:12:013:0353) на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 та передано безоплатно у приватну власність останньої земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 . Також надано дозвіл на виготовлення документа, що посвідчує право власності на згадану земельну ділянку, на підставі якого 20 грудня 2018 року Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області зареєстровано право власності за відповідачкою на цю земельну ділянку. Позивач переконував, що зазначені рішення та реєстрація права на земельну ділянку є незаконними й такими, що порушують його права та інтереси, оскільки згідно заповіту від 05 травня 2009 року його брат, ОСОБА_3, все своє майно заповів йому. За життя брат оформив право власності на 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1, за яким закріплена земельна ділянка площею 0,1235 га, що встановлено постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року та рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 14 березня 2014 року. Після смерті брата позивач прийняв спадщину і зареєстрував за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 31 січня 2019 року у справі № 441/1424/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року, встановлено, що до ОСОБА_3 перейшло право на користування частиною земельної ділянки площею 0,0494 га. Крім цього, рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 січня 2016 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,026 га та повернуто її в користування ОСОБА_3, а відтак загальна площа земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_3, становить 0,0754 га. ОСОБА_3 розпочав приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування його житлового будинку АДРЕСА_1, і рішенням Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 15 липня 2016 року № 150 йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,07 га за згаданою адресою. Зважаючи на те, що між суміжними землекористувачами є спір щодо встановлення меж, рішенням Суховільської сільської ради від 25 квітня 2018 року № 610 розгляд заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення права власності або передачу у користування земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок та господарські будівлі орієнтовною площею 0,10 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, відкладено до вирішення справи судом. Однак, Суховільська сільська рада, не відміняючи згадане рішення від 25 квітня 2018 року № 610 та не зважаючи на те, що між сусідніми землекористувачами існує спір і справа розглядається в суді, не дочекавшись закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини спадкоємцями після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, 18 грудня 2018 року прийняла рішення № 759, яке позивач вважає незаконним, а тому оскаржує в судовому порядку.

Протокольною ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року до участі у справі як правонаступника відповідача, Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, залучено Зимноводівську сільську раду Львівського району Львівської області.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення ХІХ сесії VІІ скликання ІІ засідання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 "Про затвердження техдокументації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2". Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі прав на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га (кадастровий номер 4620987700:12:013:0353), на АДРЕСА_1, дата державної реєстрації 20 грудня 2018 року, номер запису про право 29640555. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення ХІХ сесії VІІ скликання ІІ засідання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 "Про затвердження техдокументації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2" є незаконним, оскільки воно прийнято до закінчення встановлено статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ; за наявності чинного рішення Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 25 квітня 2018 року № 610 про відкладення розгляду заяви ОСОБА_2 щодо передачі у користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,10 га до вирішення судового спору між заявником та суміжником, та за відсутності судових рішень у земельних спорах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі прав на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га (кадастровий номер 4620987700:12:013:0353), на АДРЕСА_1, дата державної реєстрації 20 грудня 2018 року проведена на підставі рішення Суховільської сільської ради від 18 грудня 2018 року № 759, що визнане судом незаконним, то така державна реєстрація підлягає скасуванню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- дійшли помилкового висновку про те, що рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 14 березня 2014 року у справі № 441/521/13-ц встановлено, що за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 1,1235 га, оскільки згаданим рішенням суду скасовано Державний акт на указану земельну ділянку, а тому відсутня належна правова підстава вважати, що саме така площа земельної ділянки була закріплена за згаданим будинком

- не надали належної оцінки тому, що за житловим будинком АДРЕСА_1 значилась значно більша площа земельної ділянки, ніж 0,1235 га, оскільки рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 лютого 2015 року у справі № 441/2058/14-ц за позовом ОСОБА_3 визнано незаконним рішення Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 жовтня 1995 року № 231 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 та визнано недійсним державний акт від 21 липня 1998 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1313 га, призначену для обслуговування житлового будинку, виданого на ім`я ОСОБА_4 ;

- не врахували те, що витребувана рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 січня 2016 року у справі № 441/1333/15-ц з незаконного володіння ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,026 га була витребуваною не для особистого користування ОСОБА_3, а є об`єктом спільного користування;

- не звернули увагу на те, що 19 листопада 2015 року за результатами розгляду справи № 441/1324/15-ц припинено питання спільної часткової власності, відтак у позивача відсутнє право на поділ земельної ділянки в силу частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) );

- проігнорували той факт, що 13 лютого 2019 року позивач набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом його успадкування від брата, ОСОБА_3, та не застосували норми права, що діяли на момент виникнення права власності позивача;

- не врахували те, що оскільки ОСОБА_3 помер, а право на приватизацію земельної ділянки є нереалізованим та особистим правом, то таке право не може бути успадковане, а сам позивач має право на приватизацію земельної ділянки, яка прилягає до його житлового будинку в загальному порядку;

- не звернули уваги на те, що позивачем не доведено порушення його прав на земельну ділянку наданням заявнику у власність земельної ділянки площею 0,1 га, оскільки відсутнє накладення суміжних земельних ділянок, а доводи позивача про наявність у нього прав на земельну ділянку у розмірі 0,007 га ґрунтуються лише на припущеннях;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 463/4811/16-ц та постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16.

Також у касаційній скарзі заявниця виклала клопотання про зупинення виконання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати докази доплати судового збору у розмірі 1 535,60 грн. Надано строк для усунення недоліків.

У визначений строк ОСОБА_2 подала матеріали на усунення недоліків, зокрема квитанцію Акціонерного товариства "Укрпошта" від 20 серпня 2021 року про сплату судового збору у розмірі 1 535,60 грн. Таким чином недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ); витребувано із Городоцького районного суду Львівської області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 441/2087/19; відмовлено у задоволенні клопотання заявниці про зупинення виконання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 441/2087/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 липня 2013 року у справі № 1305/930/12 визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 - на 3/5 частини вищеозначеного будинку.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року у справі № 2/441/667/15 проведено реальний поділ житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Після реального поділу будинковолодіння на АДРЕСА_1, ОСОБА_3 зареєстрував право власності на належну йому частину житлового будинку та йому присвоєно адресу:

АДРЕСА_1 рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 січня 2016 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,026 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 та повернуто її у користування ОСОБА_3 .

Зі змісту рішення Городоцького районного суду Львівської обл. від 14 березня 2014 року у справі № 441/521/13-ц вбачається, що за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,1235 га.

Рішенням сесії Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 15 липня 2016 року № 150 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,07 га на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 виготовив технічну документацію для оформлення права власності на згадану земельну ділянку, однак, у зв`язку з тим, що суміжні землекористувачі, в тому числі і ОСОБА_2, не погоджували межі, він звернувся з позовом до суду і 10 січня 2017 року відкрито провадження у справі № 441/1707/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: Суховільська сільська рада Городоцького району Львівської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання права на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та інше.

У свою чергу ОСОБА_2 оскаржила в судовому порядку рішення Суховільської сільської ради від 15 липня 2016 року № 150 (справа № 441/1424/17).

Зважаючи на те, що між суміжними землекористувачами існує спір щодо встановлення меж земельної ділянки, рішенням Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 25 квітня 2018 року № 610 відкладено розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання дозволу на виготовлення права власності або передачу у користування земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, орієнтовною площею 0,10 га, що розташована на АДРЕСА_1 до вирішення справи судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і спадщину після його смерті прийняв позивач, ОСОБА_1, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2019 року, згідно з яким до цієї спадщини відноситься вищезгаданий житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням ХІХ сесії VІІ скликання ІІ засідання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 та передано останній безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га (кадастровий № 4620987700:12:013:0353), що знаходиться на АДРЕСА_1 і надано дозвіл на виготовлення документа, що посвідчує право власності на означену земельну ділянку

20 грудня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 31 січня 2019 року у справі № 441/1424/17 ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її позову, у якому вона оскаржувала рішення Суховільської сільської ради від 15 липня 2016 року № 150. При цьому судом до участі у даній справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_3 було залучено ОСОБА_1, як особу, прав та інтересів якої стосується предмет цього спору.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 31 січня 2019 року у справі № 441/1424/17 залишено без змін, та підтверджено висновки суду про те, що за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,1235 га, а також ця постанова містить висновок про те, що витребувана в судовому порядку з незаконного володіння ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,026 га повернута у користування лише ОСОБА_3 і ОСОБА_2 будь-якого відношення до цієї земельної ділянки не має.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Статтею 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскаржуване рішення Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 18 грудня 2018 року № 759 є незаконним, оскільки воно прийнято до закінчення встановлено статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ; за відсутності судових рішень у земельних спорах ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та за наявності чинного рішення Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області від 25 квітня 2018 року № 610 про відкладення розгляду заяви ОСОБА_2 щодо передачі у користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,10 га, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі прав на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га (кадастровий номер 4620987700:12:013:0353), на АДРЕСА_1, дата державної реєстрації 20 грудня 2018 року проведена на підставі рішення Суховільської сільської ради від 18 грудня 2018 року № 759, що визнане судом незаконним, то така державна реєстрація підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів щодо належності до житлового будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки площею саме 1,1235 га, а також про те, що витребувана рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 січня 2016 року у справі № 441/1333/15-ц з незаконного володіння ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,026 га була витребувана не для особистого користування ОСОБА_3, а є об`єктом спільного користування, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що такі доводи не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не можуть прийматися до уваги судом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено порушення його прав наданням заявнику у власність земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_1, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом частин другої та третьої статті 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, та земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 11) і спадщину після його смерті прийняв позивач, ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2019 року до цієї спадщини відноситься житловий будинок АДРЕСА_1 та відповідно право на користування земельною ділянкою для його обслуговування.

Отже, вирішення земельних спорів, які виникли між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 стосується прав та інтересів ОСОБА_1, як такого, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 463/4811/16-ц та постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки ОСОБА_3 помер, а право на приватизацію земельної ділянки є нереалізованим та особистим правом, то таке право не може бути успадковане є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Оскільки у цій справі судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_3 за життя висловив волю на приватизацію земельної ділянки та розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України, то його спадкоємець ОСОБА_1 має право звертатися до суду із позовами про визнання права на завершення приватизації вказаної земельної ділянки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).