розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 липня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - Четверта львівська державна нотаріальна контора, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 27 грудня 1986 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, у якому народилася ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказували, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час смерті спадкодавця йому належала частка в квартирі

АДРЕСА_1, яку позивачі мали намір успадкувати. Відповідач, яка є сестрою спадкодавця, повідомила їх про те, що останній уклав договір довічного утримання, за яким його майно перейшло відповідачу. У зв`язку з цим позивачі не зверталися із заявою для прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати спадкодавця - ОСОБА_7 . Після цього вони дізнались, що ОСОБА_6 не укладав договору довічного утримання, а склав заповіт на користь відповідача.

Вказували, що ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_8 була непрацездатною, а ОСОБА_1 була малолітньою, тому вони вважали, що мали право на обов`язкову частку у спадщині, однак через введення їх в оману відповідачем не реалізували такого права. Вважали, що причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визначити їм додатковий строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивачів про введення їх в оману взагалі не підтверджено жодними доказами, і така обставина пропуску строку на подання заяви про отримання спадщини не може вважатись поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій, пов`язаних з прийняттям спадщини. Також матеріали справи не свідчать, що для позивачів існували будь-які перешкоди в отриманні інформації про майновий стан спадкодавця, та й зрештою, незалежно від того, яку інформацію їм надавала відповідач та чи надавала вона її взагалі, позивачі, знаючи, що є спадкоємцями обов`язкової частики, не повинні були легковажно ставитись та довіряти будь-якій інформації, не перевіряючи її.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, оскільки її законний представник - позивач ОСОБА_2 не вчиняла усіх необхідних дій для реалізації прав малолітньої на спадщину. Однак, позов подано через

10 років після досягнення ОСОБА_1 повноліття. Позивачі посилаються як на поважну причину пропуску строку на прийняття спадщини введення їх в оману щодо правового статусу спадкового майна. Позивачами не надано доказів на підтвердження введення їх в оману та щодо перешкод в отриманні інформації про майновий стан спадкодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, в якій заявники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник та її представник зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказують, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц,

від 19 листопада 2019 року у справі № 759/12743/17-ц, від 21 вересня

2020 року у справі № 130/2517/18, від 10 червня 2020 року у справі

№ 640/13714/17, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що інформацію про існування заповіту відповідач від позивачів умисно приховувала упродовж 19 років, незважаючи на приязні родинні відносини, мотивуючи це тим, що заповіт складений на її ім`я і вона не зобов`язана, а тому і не збиралась нікому про нього повідомляти, про що неодноразово заявляла в судових засіданнях під час розгляду справи. Заявник вважає, що у такий спосіб відповідач мала умисел позбавити її законного права на обов`язкову частку у спадщині, так як достеменно знала, що при відкритті спадкової справи нотаріус зобов`язаний повідомити спадкоємцям першої черги і вони матимуть право спадкувати свою частку, яка належить їм за законом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4, поданий представником - ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3, у якому вона просила залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 1986 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_6 укладено шлюб. Подружжя є батьками

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

ОСОБА_6 був співвласником квартири

АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цієї квартири є ОСОБА_4, а також ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_11

11 квітня 1997 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким належну йому частку у вказаній квартирі заповів ОСОБА_4 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_1 заведена 23 вересня

2016 року на підставі заяви ОСОБА_4 . За змістом цієї заяви ОСОБА_4 прийняла спадщину на підставі статті 549 ЦК УРСР, оскільки на день смерті спадкодавця проживала з ним та фактично вступила в управління майном.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вони претендують на обов`язкову частку у спадщині на підставі

статті 535 ЦК УРСР.

На час смерті ОСОБА_6 його дочка - ОСОБА_1 була малолітньою. ОСОБА_2 (дружині спадкодавця) з дитинства встановлено інвалідність третьої групи, що стверджується довідкою МСЕК. ОСОБА_1 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 1 постанови Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України (435-15) 2003 року.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася до

01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України (435-15) , а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема, ЦК УРСР (1540-06) .

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та була прийнята ОСОБА_4 у порядку статті 549 ЦК УРСР, оскільки на день смерті спадкодавця вона проживала з ним та фактично вступила в управління майном, то до спірних правовідносин належить застосовувати норми ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

До першої черги спадкоємців належать: діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (стаття 529 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (v-753740-13) також вказано, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України (435-15) , а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР (1540-06) .

Зазначене положення підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 14-608цс18 (справа № 145/797/15-ц) та Верховним Судом у постанові від 15 травня

2019 року № 61-39068св18 (справа № 391/769/17).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 494/498/16-ц (провадження № 61-5303св18) вказано, що "вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд зобов`язаний дослідити поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій".

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив із того, що посилання позивачів на те, що відповідач ввела їх в оману після смерті спадкоємця, повідомивши, що останній уклав договір довічного утримання, не підтверджується жодними доказами та не може бути поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення дій, пов`язаних з прийняттям спадщини. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 529, 550 ЦК УРСР, оскільки спадкодавець помер

до 01 січня 2004 року і спадщина була прийнята до набрання чинності ЦК України (435-15) .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень

Верховного Суду.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 759/12743/17-ц,

від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, від 10 червня 2020 року у справі № 640/13714/17, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, є безпідставним, оскільки висновки судів висловленими Верховним Судом висновкам не суперечать.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.