- розірвати договір оренди земельної ділянки АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець, власник ОСОБА_1 ) і Селянським (фермерським) господарством "Велич" (далі - СФГ "Велич") в особі засновника Голої В. І., зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДБ "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що вчинено запис № 040813300581;

- зобов`язати СФГ "Велич" негайно передати їй земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року вона є законним власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л. І., про що видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47384319 від 10 квітня 2017 року.

Між ОСОБА_2 (орендодавець) та СФГ "Велич" в особі голови Голої В. І. 20 лютого 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років.

Згідно з пунктом 40 вказаного договору, право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендодавця переходить до спадкоємців, тобто в даному випадку до неї.

Однак, після укладення вказаного договору (навіть ще за життя ОСОБА_2 ), відповідач належним чином не виконував умови вищезазначеного договору, допустив порушення пунктів 9, 10, 13 договору, що в свою чергу є порушенням пункту 3 частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якого істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а тому вказаний договір підлягає розірванню.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Софіївський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 15 вересня 2021 року позов задовольнив.

Розірвав договір оренди земельної ділянки № 5 від 20 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ) і СФГ "Велич" в особі засновника Голої В. І. та зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що вчинено запис № 040813300581.

Зобов`язав СФГ "Велич" передати власнику ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та в не повному обсязі, що свідчить про неналежність виконання умов договору та систематичність порушення його умов.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами. Вимога про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди і також підлягає задоволенню.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу СФГ "Велич" задовольнив.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено сукупності вказаних обставин та не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені нею вимоги, а саме, що СФГ "Велич" порушені вимоги Закону України "Про оренду землі" (161-14) та договору оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року щодо нарахування та виплати орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Головіної Л. С. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, не дослідив та не надав належної оцінки всім наявним у справі доказам і доводам, не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16 та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 28 березня 2018 року у справі № 390/777/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 614/805/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 235/1628/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1799/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 527/570/17-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 192/149/17.

Апеляційний суд також залишив поза увагою, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що дійсно мала місце систематична несплата відповідачем орендної плати за договором.

Копія документу, яку представник відповідача назвав відомістю видачі орендної плати за 2013-2018 роки, не є належним документом та доказом у цій справі, оскільки не відповідає встановленій формі зразка відомостей.

Суд апеляційної інстанції дослідив виплату орендної плати лише за періоди 2014-2019 років, однак не перевірив та не дослідив докази відсутності сплати орендної плати за договором за період часу з 2008 року до 2012 року включно.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від СФГ "Велич" у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, досліджені в повному обсязі наявні у справі докази та доводи, надані як позивачем так і відповідачем та дана їм належна оцінка.

За увесь час користування спірною земельною ділянкою за період з 2006 року до 27 липня 2016 року (день смерті ОСОБА_2 ) орендарем належним чином виконувалися умови договору оренди щодо сплати орендної плати.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено сукупності обставин та не надано достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені нею вимоги.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та прийнята на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Софіївського районного суду Дніпропетровської області.

Справа № 193/805/20 надійшла до Верховного Суду 27 квітня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня 2017 року, складеним приватним нотаріусом Софіївського району нотаріального округу Кот Л. І.

Між ОСОБА_2 та СФГ "Велич" в особі голови Голої В. І. 20 лютого 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки № 5 загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років.

Пунктом 5 вказаного договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20 лютого 2006 року у розмірі 76 930,51 грн.

Згідно з пунктом 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова - 1 154 грн; або натуральна: зернові - 2 000 кг, насіння соняшника 200 кг, відробіткова: оранка і культивація городу до 0,50 га на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради.

Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Пунктом 11 цього ж договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня звітного року.

Розмір орендної плати переглядається один раз у п`ять років, зокрема зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 13 договору оренди).

У пункті 28 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

ОСОБА_2 09 березня 2010 року направила голові СФГ "Велич" Голій В. І. заяву, в якій зазначила, що запроваджена орендна плата за землю у розмірі не менше 3 % від визначеної законодавством вартості земельної ділянки, у зв`язку з чим просила провести з нею розрахунок по орендній платі у відповідності до вимог чинного законодавства України - не менше 3 % від вартості земельної ділянки з урахуванням індексації та негайно переукласти договір оренди земельної ділянки чи внести до нього відповідні зміни.

ОСОБА_2 09 березня 2010 року зверталася з листом до прокурора Софіївського району, у якому зазначала, що Гола В. І. орендну плату їй сплачує без врахування індексації, визначеної пунктом 10 договору, її розмір не відповідає законодавству України.

Згідно з розпискою ОСОБА_4 отримала орендну плату від СФГ Велич 24 грудня 2006 року за ОСОБА_2 за 2007 рік у розмірі 300 грн.

ОСОБА_2 22 квітня 2007 року отримала у рахунок орендної плати за 2007 рік 200 грн.

Згідно з розпискою від 29 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала орендну плату в розмірі 500 грн, однак за який рік не зазначено.

ОСОБА_2 отримала орендну плату за 2013-2014 роки в розмірі 9 000 грн (по 4 500 грн за кожен рік), що підтверджується видатковим касовим ордером від 28 березня 2013 року.

Також судом із відомості про видачу орендної плати встановлено, що розмір фактично виплаченої орендної плати 28 березня 2013 року за 2013 рік становить 4 500 грн, за 2014 рік - 4 500 грн, за 2015 рік - 5 500 грн, однак підпис отримувача є нерозбірливим.

За 2016 рік у графі дебет неможливо розібрати розмір отриманої суми оренди.

За 2017 рік отримана 04 липня 2016 року орендна плата становить 10 000 грн, а за 2018 рік - отримана 27 липня 2016 року орендна плата становить 10 000 грн. Однак ідентифікація особи, яка розписалась у відомості про її отримання викликає труднощі, у зв`зку з відмінністю підпису від підпису орендодавця та не зазначенням прізвища і ініціалів отримувача.

ОСОБА_1 24 грудня 2019 року отримала поштовим переказом у рахунок орендної плати за землю за 2019 рік в розмірі 6 135 грн. Однак зазначена сума проведена без урахування коефіцієнтів індексації та 3 % річних, є сумою, яка не відповідає змінам розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 2019 рік.

Згідно з інформацією з Держгеокадастру, опублікованою на офіційному сайті, середня орендна плата за користування землею сільськогосподарського призначення у Дніпропетровській області встановлена у таких розмірах: 2016 рік - 949,90 грн за 1 га; 2017 рік - 1 012,90 грн за 1 га; 2018 рік - 1 276 грн за 1 га, 2019 рік - 2 594 грн за 1 га.

Місцевим судом також встановлено, що позивач за загальну площу земельної ділянки у розмірі 8,050 га мала отримувати орендну плату за землю в середньому за: 2016 рік - 7 646,69 грн, 2017 рік - 8 153,84 грн, 2018 рік - 10 271,80 грн, 2019 рік - 2 0881,70 грн.

ОСОБА_1 у березні та червні 2020 року звернулася із вимогами до відповідача про погодження дострокового розірвання договору оренди на підставі пункту 38 договору № 5 від 20 лютого 2006 року за взаємною згодою сторін та укладення угоди про дострокове розірвання зазначеного договору, у зв`язку із неналежним виконанням умов цього договору, а саме пунктів 9, 10, 13.

Однак, станом на 16 липня 2020 року ОСОБА_1 відповіді на зазначені вимоги не отримала.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України (2768-14) , ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі (частина перша статті 14 Закону України "Про оренду землі").

Частиною першою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України (2768-14) та іншими законами України.

Водночас у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Статтями 627, 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що … [підставою для розірвання договору оренди землі є систематичне невнесення орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематичне внесення орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що …[при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13 Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність].

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) суд дійшов висновку, що … [у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться". Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що "несплата орендної плати" охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо)].

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач належним чином не виконував умови договору оренди земельної ділянки.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (стаття 21 Закону України "Про оренду землі").

Отже, за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди.

Як зазначено вище, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова - 1 154 грн; або натуральна: зернові - 2 000 кг, насіння соняшника 200 кг, відробіткова: оранка і культивація городу до 0,50 га на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради (пункт 9 договору).

Отже, умовами укладених між сторонами договорів оренди землі передбачено, що орендна плата сплачується з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглядаючи рішення місцевого суду апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки не перевірив належним чином чи здійснював відповідач нарахування орендної плати з 2008 року з урахування індексу інфляції, як це передбачено пунктом 10 договору, хоча такі доводи є вагомими у спорі про розірвання договору оренди землі, оскільки виплата орендної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законом і договором, є підставою для його розірвання.

Під час нового розгляду суду слід врахувати, що нормами статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати. Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися.

Отже, апеляційний суд, вирішуючи спір, неповно з`ясував усі обставини у справі, які мають істотне значення для правильного її вирішення, не дав оцінку встановленим обставинам, у зв`язку з чим дійшов до передчасного висновку, що зобов`язання відповідача перед спадкоємцем орендодавця виконані у повному обсязі, а підстави для розірвання спірного договору відсутні.

Крім того, апеляційний суд під час нового розгляду повинен врахувати, що належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.