Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 263/16179/18

провадження № 61-13235св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна Ольга Сергіївна, Кравченко Сергій Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивований тим, що 16 січня 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір позики, на підтвердження якого надана розписка позичальника, що посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до вказаної розписки ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, встановлені розпискою, а в разі неповернення останніх - передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності.

Станом на день подачі до суду позову ОСОБА_2 в добровільному порядку свої зобов`язання за розпискою не виконав, квартиру АДРЕСА_2, у власність ОСОБА_1 не передав.

04 липня 2018 року Обухівським районним судом Київської області відкрито провадження по справі № 263/16495/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріною О. С., за реєстровим № 555, за умовами якого ОСОБА_2 подарував своєму синові квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 36,1 кв. м.

На підставі вищевказаного договору дарування 08 листопада 2018 року проведена державна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_3, на підставі якої до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності за ОСОБА_3 № 28823708.

ОСОБА_2, відчужуючи за безвідплатним договором нерухоме майно своєму синові, будучи обізнаним про судовий розгляд справи за позовом про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1, міг передбачити негативні наслідки для себе, у випадку виконання можливого судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору дарування на прилюдних торгах, та переслідував єдину мету - ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та його подальше збереження від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики. Укладений відповідачами договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв`язку з чим є фіктивним на підставі статті 234 ЦК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріною О. С. за реєстровим номером № 555;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену Державну реєстрацію права власності № 28823708 від 08 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_3, за ОСОБА_3, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43944590 від 08 листопада 2018 року;

стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2018 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить громадянину ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 08 листопада 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 555.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорений договір дарування вчинений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, при його укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215, 234 ЦК України. Суд першої інстанції виходив із того, що укладення сторонами оспорюваного правочину передувало судовому розгляду справи про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики, а відомостей щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу під час розгляду цивільної справи позивачем надано не було. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на час укладення договору дарування подароване майно під арештом не знаходилося, жодних обтяжень щодо нього не існувало, а наявність лише грошового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не є безумовною підставою для обмеження розпорядження ОСОБА_2 належним йому нерухомим майном.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення оспорюваного договору дарування було відсутнє рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують вчинення фіктивного правочину сторонами та наявність умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кушнір В. Д. задоволено частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_6 щодо безоплатного відчуження спірного майна з урахуванням того, що таке відчуження вплинуло на утруднення (призвело до неможливості) повернення боргу кредитору і може свідчити про наявність умислу при укладенні договору дарування на приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно боржника. Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи позивача, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кушнір В. Д. - задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності задоволено.

Визнано договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8, квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав: запис про право власності № 28823708 від 08 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3, внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43944590 від 08 листопада 2018 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.Провадження у справі № 263/16495/17, у якій Обухівським районним судом Київської області 23 вересня 2019 року ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_2 боргу за договором позики від 16 січня 2015 року відкрито 04 липня 2018 року. Саме після звернення з цивільним позовом про стягнення заборгованості за договором позики між відповідачами, які є батьком та сином, був укладений оспорюваний договір дарування квартири, яку ОСОБА_2 зобов`язався передати позивачеві в рахунок погашення цього боргу.

Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у задоволенні заяви Кушнір В. Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат Кушнір В.Д., на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Ухвалено додаткову постанову.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8, квартири АДРЕСА_1 .

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що не зазначення у резолютивній частині постанови апеляційного суду слова "недійсним" не є опискою в розумінні закону, а є підставою для ухвалення додаткового рішення. Як вбачається з матеріалів справи та постанови Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року, позивачем заявлено вимогу щодо визнання договору недійсним, з приводу якої представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір В. Д. подавала докази та давала пояснення в суді апеляційної інстанції. Оскільки в мотивувальній частині постанови апеляційний суд зробив висновок щодо обґрунтованості позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі, резолютивну частину необхідно було викласти в такій редакції: "Визнати недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8, квартири АДРЕСА_1".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_9, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, справу № 263/16179/18 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, не врахував у своєму рішенні відповідні позиції Верховного Суду, по суті визнав доведеними ті обставини, на підтвердження яких у матеріалах справи немає жодних доказів. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суд встановив факт "обізнаності" відповідача ОСОБА_2 про наявність у провадженні суду відповідної цивільної справи про стягнення з цього грошових коштів на час, коли ним було укладено оспорюваний правочин, лише за твердженнями про це сторони позивача. Будь - яких інших доказів вказаним обставинам суду не було надано. Згідно частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Якби позивач бажав уникнути тієї ситуації, що відповідач ОСОБА_2 (без жодних негативних у відношенні позивача намірів) подарував своєму сину ОСОБА_3 спірну квартиру та відповідно взагалі уникнути вказаного позову, то позивач мав б скористатися наданим йому цивільно-процесуальним законом правом та своєчасно звернутися до суду у рамках справи про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за розпискою із відповідною заявою (клопотанням) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна. Враховуючі те, що сторона таких дій своєчасно та взагалі не вчинила, відповідно і ті негативні, на думку позивача, наслідки, що настали у зв`язку із невчиненням позивачем таких дій, є сугубо та виключно особистою відповідальністю позивача. На час укладення оспорюваного правочину вказане нерухоме майно (квартира) під арештом не знаходилося, а навіть наявність такого "зобов`язання" перед позивачем у формі наміру у майбутньому передати майно, не є безумовною підставою для обмеження розпорядження відповідачем ОСОБА_2 . Будь - яких обтяжень з приводу спірної квартири також не існувало, між позивачем та відповідачем не було укладено договору застави, а тому відповідач ОСОБА_2 не мав будь-яких застережень під час укладення оспорюваного правочину. Зазначений у розписці "обов`язок" передати позивачу квартиру у разі невиконання ним свого зобов`язання з приводу повернення грошових коштів є не більше ніж наміром відповідача ОСОБА_2, а тому не створює для нього жодних правових обов`язків з приводу вказаного нерухомого майна. Оспорюваний правочин не може бути визнаний фіктивним з тих підстав, що на його виконання було передано відповідне нерухоме майно. Разом з тим, укладення вказаного договору дарування було зумовлено не умисним наміром ухилення від виконання зобов`язання, а, насамперед, виниклою необхідністю у сім`ї відповідача ОСОБА_2, який подарував спірну квартиру своєму синові ОСОБА_3 власне для проживання останнього та його сім`ї в ній. Відповідач ОСОБА_3 був та залишається зареєстрованим у вказаній спірній квартирі вже протягом тривалого часу, що зайвий раз підкреслює дійсність укладеної угоди, а також реальність намірів та правових наслідків укладення такої угоди. Сама лише наявність фінансового зобов`язання перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження розпорядження відповідачем ОСОБА_2 належним йому нерухомим майном.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Кушніра В. Д., у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що, посилаючись на встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник не зазначив, які саме докази на його думку є недопустимими. Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо недопустимості доказів, є недоречними, безпідставними та недоведеними, такими, що ґрунтуються виключно на власних припущеннях відповідача ОСОБА_2 та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Апеляційним судом у відповідності до вимог частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку зібраним у справі доказам. Інші доводи касаційної скарги зводяться до висловлення незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 263/16179/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2021 року матеріали цивільної справи № 263/16179/18 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 16 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 видана розписка, відповідно до якої він взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 30 000 доларів США у строк до 01 травня 2015 року та в порядку, встановленому розпискою, а в разі неповернення грошових коштів - передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 липня 2018 року відкрито провадження у справі № 263/16495/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, а ухвалою від 27 вересня 2018 року було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 22 жовтня 2018 року.

08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3, як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8, укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

За пунктом 1 вищевказаного договору дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваного належну йому на праві приватної власності квартиру.

Відповідно до пункту 6 вказаного договору сторони домовилися, що під прийняттям дарунка слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів, які посвідчують право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, свідчить про те, що передача речі відбулася.

У пункті 9 вказаного договору зазначено, що дарувальник гарантує, що на момент укладення цього договору зазначена квартира не продана, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не продана в іпотеку, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами (по договору найму (оренди) чи шлюбному контракту), як юридична адреса вона не використовується, заборгованості по податкам чи іншим платежам, які б стосувалися відчужуваної квартири, немає, сервітути відсутні. Треті особи як у межах так і за межами України не мають прав на цю квартиру.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08 листопада 2018 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру, загальною площею 36,1 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689056314123.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 263/16495/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за договором позики від 16 січня 2015 року у розмірі 948 850 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 73 698,34 грн, а всього 1 022 548,34 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного від 08 грудня 2021 року у справі № 521/11991/19(провадження № 61-1658св21) зазначено, що "у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, вказано, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що "цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, зокрема, ОСОБА_1, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Згідно частини другої статті 410 ЦК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного від 08 грудня 2021 року у справі № 521/11991/19(провадження № 61-1658св21) не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук