розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Деменецька Світлана Леонідівна, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив внести зміни до виданих 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Демецькою С. Л. на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за померлим ОСОБА_4 з реєстровими номерами 8254 та 8255 щодо кількості спадкоємців та їх часток, а саме: зазначити спадкоємцями за законом на спадщину за померлим ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на 1/3 частку, ОСОБА_3 на 1/3 частку та ОСОБА_1 на 1/3 частку спадкового майна померлого.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою № 787, виданою 07 липня 2020 року Новогуйвинським ВЖРЕКП, його батько ОСОБА_4 з 13 грудня 1990 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що на дату смерті його батька в зазначеній квартирі разом із ним були зареєстровані дружина - ОСОБА_3, дочка - ОСОБА_2, онук - ОСОБА_5 та він.

Вказує, що після смерті його батька залишилося спадкове нерухоме майно у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .

Вважає, що спадщину після смерті ОСОБА_1 на його частку в нерухомому майні прийняли ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а отже він після смерті батька фактично вступив в управління спадковим майном. Заяви про відмову від прийняття спадщини не подавав та свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі не отримував.

Приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. 16 листопада 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/4 частці на квартиру АДРЕСА_2 .

Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали право на спадкування, проте не на все майно померлого, а тільки на його 1/3 частку, у зв`язку з чим до свідоцтв необхідно внести зміни щодо кількості спадкоємців та їх часток.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 14 квітня 2021 року позов задовольнив.

Вніс зміни до виданих 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Демецькою С. Л. на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, зареєстрованих в реєстрі за № 8254 та № 8255, щодо кількості спадкоємців та їх часток, а саме: зазначити спадкоємцями за законом на спадщину після померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на 1/3 частку, ОСОБА_3 на 1/3 частку та ОСОБА_1 на 1/3 частку спадкового майна померлого.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 спадкоємці успадкували 1/2 частку спадкового майна - квартири АДРЕСА_3 .

Наведені позивачем у позові обставини підтверджені належними та допустимими доказами, їх взаємний зв`язок підтверджує наявність порушених прав позивача, інший спосіб захисту відсутній, оскільки спадкова справа закрита, а відповідачам видані свідоцтва на спадщину за законом.

Житомирський апеляційний суд постановою від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 261,20 грн судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не призведе до захисту або поновлення прав позивача (у разі його наявності), оскільки власниками квартири на теперішній час є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були залучені до участі у справі.

Рішення суду першої інстанції у справі прямо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як власників квартири.

Житомирський апеляційний суд додатковою постановою від 23 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_3, ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 000 грн витрат на правничу допомогу та на користь ОСОБА_2 2 000 грн витрат на правничу допомогу.

Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що витрати на професійну правничу допомогу у визначеному апеляційним судом розмірі є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, з врахуванням їх вартості та часу, затраченого на надання цих послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у лютому 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази щодо законності його як спадкоємця на отримання спадщини, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судом не взято до уваги, що спірна квартира після подання ним позову була неодноразово відчужена на підставі договорів дарування та купівлі-продажу.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області.

Справа № 278/3196/20 надійшла до Верховного Суду 23 лютого 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 липня 2014 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому нерухоме майно, а саме на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з копією спадкової справи № 106/2018, заведеною після смерті ОСОБА_4, із заявою про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_3 - дружина померлого та ОСОБА_2 - дочка померлого.

Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 03 січня 2003 року (час спадкування спірного майна) квартира АДРЕСА_3 належала на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 16 листопада 2018 року.

ОСОБА_3 16 листопада 2018 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. та зареєстроване у реєстрі за № 8254, після смерті ОСОБА_4 у вигляді 1/2 частки спадкового майна. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 16 листопада 2018 року було видане свідоцтво про право на спадщину за законом посвідчене приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л., зареєстроване у реєстрі за № 8255, після смерті ОСОБА_4 у вигляді 1/2 частки спадкового майна, а саме спірної квартири.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом на підставі статті 1261 ЦК України, оскільки є сином ОСОБА_4, що підтверджується копіями свідоцтв про народження та зміну імені.

З копії довідки Новогуйвинського ВЖРП № 787 від 07 липня 2020 року судами також встановлено, що на час смерті ОСОБА_4, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, також, серед інших, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований його син ОСОБА_1 .

Згідно з договором дарування від 14 грудня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В., ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 3/4 частки спірної квартири.

ОСОБА_2 14 січня 2021 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В., подарувала зазначену квартиру ОСОБА_9

ОСОБА_9 22 лютого 2021 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Кулініч Н. А., продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_6 та ОСОБА_7

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просив внести зміни до виданих 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Демецькою С. Л. на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за померлим ОСОБА_4 з реєстровими номерами 8254 та 8255 щодо кількості спадкоємців та їх часток, а саме: зазначити спадкоємцями за законом на спадщину за померлим ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на 1/3 частку, ОСОБА_3 на 1/3 частку та ОСОБА_1 на 1/3 частку спадкового майна померлого.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За правилами статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадка, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Таким чином, позовна вимога про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відповідає належному способу захисту у цій справі.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 594/767/18 (провадження № 61-47св21).

Також апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, залишив поза увагою те, що за змістом вищенаведеної частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилався на те, що на дату смерті його батька у спірній квартирі разом із ним були зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Вважає, що спадщину після смерті ОСОБА_1 на його частку в нерухомому майні прийняли ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали право на спадкування, проте не на все майно померлого, а тільки на його 1/3 частку, у зв`язку з чим просив внести зміни до свідоцтв щодо кількості спадкоємців та їх часток.

Частинами першою, другою, шостою статті 29 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За приписами вищенаведених норм матеріального права, державна реєстрація сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця на момент смерті спадкодавця у спадковому майні, оскільки частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) та від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20).

Враховуючи викладене, апеляційному суду під час нового розгляду слід з`ясувати чи була спірна квартира на час відкриття спадщини постійним місцем проживання ОСОБА_1, оскільки від встановлення зазначених обставин залежить те, чи порушено право ОСОБА_1 на спадщину як спадкоємця.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Також, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Тлумачення наведеної норми свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи.

Апеляційний суд, встановивши, що рішення суду першої інстанції прямо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як власників квартири, які не були залучені до участі у справі, на порушення вищенаведених норм процесуального права, не залучив зазначених осіб до участі у справі як третіх осіб.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Деменецька Світлана Леонідівна, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.