розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2020 року у складі судді Козлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 а до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ "КБ "Надра" в особі Фонду) про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом.

На обґрунтування позову зазначав, що 26 червня 2014 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), оформлений в рамках Пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" (далі - договір), відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500 дол. США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних.

Строк дії договору закінчився 26 грудня 2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно звернувся із заявою про припинення договору та виплату вкладу з відсотками.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року (справа № 334/452/18, провадження № 2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, з ПАТ "КБ "Надра" на користь позивача стягнено за договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" від 26 червня 2014 року у розмірі 25 150,64 грн в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за договором та 254,11 грн 3 % річних за прострочення повернення вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 05 лютого 2015 року.

18 вересня 2019 року позивач отримав грошові кошти, стягнені за вищевказаним рішенням, у розмірі 25 150,54 грн, який менший ніж зазначено у рішенні, тобто вказані кошти не були сплачені банком у належному розмірі починаючи з 22 квітня 2015 року, що тягне за собою правову відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену статтями 611, 625 ЦК України.

Термін здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Надра" з 06 лютого 2015 року до 04 червня 2015 року. Тобто належна позивачу сума мала бути виплачена в першу чергу в період здійснення тимчасової адміністрації, про що було зазначено в оголошенні банку про виплати вкладникам від 20 квітня 2015 року.

Вищезазначеним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року встановлено прострочення боржника ПАТ "КБ "Надра" в особі Фонду, банк уже не може самостійно виконати умови договору через запровадження ліквідаційної процедури, у період дії якої розрахунки з вкладниками відбуваються на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив:

- стягнути з відповідача неустойку за останні 12 місяців перед зверненням до суду у сумі 278 182,01 грн, завдану несвоєчасною виплатою гарантованих коштів за вкладом (пеня у розмірі 3 % за кожний день прострочення від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання 25 404,75 грн);

- стягнути з відповідача упущену вигоду за період з 01 травня 2015 року до 01 листопада 2019 року у сумі 24 601,05 грн.

- стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати, у сумі 10 000 грн;

- стягнути з відповідача 3 % річних, що має компенсаційний характер, завданих несвоєчасною виплатою гарантованого законом відшкодування коштів за вкладом на користь позивача: 25 404,75 грн (визначена у судовому рішенні прострочена сума) х 3 %/365 х 1565 днів (з 05 червня 2019 року до 18 вересня 2019 року) = 3 267,82 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків лише у спосіб, встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . Тому позивач безпідставно просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти, оскільки Фонд гарантування не є боржником в розумінні ЦК України (435-15) , який прострочив виконання грошового зобов`язання. Банк несе відповідальність за договором, а Фонд гарантування за Законом. Фонд гарантування не є надавачем фінансових послуг в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) та не є правонаступником банку, що ліквідується.

Вирішуючи питання щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, суд першої інстанції зазначив, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник зазначає, що через затягування судами розгляду справи з порушенням строку, відведеного відповідно до норм ЦПК України (1618-15) для розгляду справ за правилами спрощеного провадження, справа розглядалась судами більш ніж 1,5 року, до того терміну, коли ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" почав виконувати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, і на дату останнього розгляду справи судами від імені банку у цих правовідносинах діяв Фонд, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника банку).

Суди не надали належної оцінки всім доводам та запереченням заявника, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суди ототожнили ПАТ "КБ "Надра" з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Спір передусім пов`язаний з невиконанням обов`язків банком. Оскаржуються дії Фонду не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління ПАТ "КБ "Надра".

Зазначав про відсутність сформованої судової практики щодо права вкладника вимагати від банку в особі Фонду у разі не виконання банком своїх зобов`язань з повернення коштів за вкладами до введення тимчасової адміністрації виплатити неустойку (пеню) за несвоєчасну виплату на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних, інфляційні втрати, упущену вигоду, моральну шкоду.

Також позивач вказував, що апеляційний суд виніс постанову без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення та закрити провадження у справі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 334/3422/19 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Надра" було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 1957986, оформлений в рамках Пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+", відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500 дол. США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних. Строк дії договору закінчився 26 грудня 2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно, а саме 17 та 26 грудня 2014 року, звернувся з вимогою про припинення договору та виплату вкладу з відсотками.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" № 83, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" № 26, згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра".

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" № 85 до 05 червня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" № 356 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" № 113, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавчою дирекцію Фонду гарантування прийнято рішення від 28 квітня 2016 року № 616 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" строком на два роки до 04 червня 2018 року включно, рішення від 03 листопада 2016 року № 2342 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" строком на два роки до 03 червня 2020 року включно.

Суд першої інстанції також встановив, що розмір заборгованості перед ОСОБА_1 по вкладу та відсоткам станом на 06 лютого 2015 року становив 4 500,00 дол. США та 282,02 дол. США відповідно.

21 квітня 2015 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування як вкладнику ПАТ "КБ "Надра" у розмірі 85 457,47 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, з ПАТ "КБ "Надра" на користь позивача стягнено за договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" від 26 червня 2014 року у розмірі 25 150,64 грн в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за договором та 254,11 грн 3 % річних за прострочення повернення вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 05 лютого 2015 року.

18 вересня 2019 року позивач отримав грошові кошти, стягнені за вищевказаним рішенням, у розмірі 25 150,54 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон № 4452-VІ (4452-17) ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону № 4452-VІ (4452-17) основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VІ, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VІ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2020 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VІ).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VІ рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VІ (4452-17) . Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VІ не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18, від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18.

Майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних з урахуванням індексу інфляції за прострочення грошового зобов`язання, звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.

Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання зверненні позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже, позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо правильності виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 400, частинами третьою-п`ятою статті 403, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 а доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом, закрити.