розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 червня 2021 року під головуванням судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила:

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м (в подальшому - "спірний об`єкт незавершеного будівництва");

здійснити розподіл спільного майна подружжя

- визнавши за ОСОБА_1 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м, як права у спільному майні подружжя, здійснені за особисті кошти;

- визнати за ОСОБА_1 право на 3/8 частин об`єкта незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м, як права у спільно нажитому майні подружжя;

- остаточно визнати за ОСОБА_1 право на 7/8 частин об`єкта незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м з правом подальшої реєстрації;

- визнати за ОСОБА_2 право на 1/8 частину об`єкта незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м з правом подальшої реєстрації;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частин земельних ділянок кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і кадастровий номер 4610160300:02:004:0148 площею 0,0388 га.

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частин земельних ділянок кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і кадастровий номер 4610160300:02:004:0148 площею 0,0388 га.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 12 грудня 2006 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2018 року. Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу - 19 березня 2012 року, відповідач приватизував земельну ділянку на АДРЕСА_2, кадастровий номер 4610160300:02:004:0102, площею 0,0682 га, яка в подальшому була розділена на дві земельні ділянки, які і є предметом спору.

Сторони розпочали будівництво будинку на вказаній земельній ділянці і 07 червня 2012 року від імені відповідача було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а надалі отримано технічний паспорт на будинок.

Будинок з надбудовою і гараж не введені в експлуатацію та вважаються об`єктом незавершеного будівництва, хоча у 2013 року вони вселились і постійно проживали в ньому. Будівництво здійснювалось за особисті кошти позивача, однак спільними з відповідачем зусиллями, який організовував здійснення будівельних робіт.

Оскільки для будівництва було використано її особисті кошти, просить визнати за нею право власності на 1/2 частку будинковолодіння. Іншу частину спірного будинковолодіння просить поділити, при цьому з відступом від засад рівності часток, оскільки відповідач ухиляється від утримання дітей, має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 20 000 грн, застосовує домашнє насильство, виганяє їх із жила, створює нестерпні умови проживання, тому просить поділити 1/2 частку спірного будинковолодіння шляхом визнання за нею права власності на 2/3 його частки від 1/2 частки. Загалом, просить визнати за нею право власності на 7/8 частки будинковолодіння, а за відповідачем на 1/8 частки. Оскільки земельна ділянка із об`єктом незавершеного будівництва становить цілісний майновий об`єкт, пропорційно частці від будинку просить також визнати за нею право власності на 7/8 часток земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок і яка в кінцевому була розділена на дві окремі земельні ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Личаківський районний суд міста Львова рішенням від 01 червня 2021 року визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м та ухвалив здійснити поділ майна, а саме:

- визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м;

- визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельних ділянок кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і кадастровий номер 4610160300:026004:0148 площею 0,0388 га.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельних ділянок кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і кадастровий номер 4610160300:02:004:0148 площею 0,0388 га.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Личаківський районний суд міста Львова додатковим рішенням від 17 червня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29 000 грн.

Львівський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 червня 2021 року без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 червня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно було набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу в рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сьома І. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року в якій просить:

рішення місцевого суду в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем у АДРЕСА_1 загальною площею 168,6 кв. м та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини земельних ділянок кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і кадастровий номер 4610160300:026004:0148 площею 0,0388 га скасувати. Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує на те, що суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що все нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 були та є особистою приватною власністю відповідача, оскільки 1/4 частка успадкована ним після смерті батька, а 3/4 частки набуто за договором дарування від матері.

Під час спільного проживання з позивачем проводилась реконструкція частини, а не всіх споруд і така реконструкція проводилась силами відповідача. Частина є самочинним будівництвом, а тому не може бути введена в експлуатацію, крім того визначення збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню до і після поліпшень з урахуванням грошових та матеріальних затрат подружжя чи одного із них, натомість у матеріалах справи відсутні жодні експертизи з цього питання.

Суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц (провадження № 61-3125св19) та висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).

Вказує, що в 1955 році ОСОБА_5 була надана земельна ділянка площею 0,06 га у безстрокове користування, а право власності на земельну ділянку площею 0,068 га було вже зареєстроване ним 27 січня 2017 року, тобто після 13 червня 2013 року, а тому не може вважатись спільною сумісною власністю подружжя.

Суди обох попередніх інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що земельна ділянка площею 0,068 га надавалась для будівництва та обслуговування нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 . В подальшому вона була розділена на дві земельні ділянки на одній з яких знаходиться нерухоме майно, належне відповідачу та яке не було предметом спору, а на іншій - майно реконструкцію якого здійснили сторони та яке і є предметом спору.

Суди формально підійшли до встановлення фактичних обставин справи та не врахували пропорційне співвідношення всіх об`єктів нерухомості, розміщених на земельних ділянках, які суди неправомірно розділили порівну.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Личаківського районного суду м. Львова.

18 травня 2022 року цивільна справа № 463/5746/18 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 грудня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а. с. 7 том 1), від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 (а. с. 8, 9 том 1).

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 13 вересня 2018 року шлюб розірвано (а. с. 108 том 1).

Сторони цього спору, а також їх неповнолітні діти зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3, загальною площею 21,1 кв. м, власниками якої є відповідач ОСОБА_2 та неповнолітні діти.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх неповнолітні діти проживають у будинку, який позначений в технічному паспорті літерою А'-1, на АДРЕСА_2 загальною площею 168,6 кв. м і має статус незавершеного будівництва, оскільки не зданий в експлуатацію.

Відповідач ОСОБА_2 також є власником і іншого житлового будинку, який позначений в технічному паспорті літерою А-1, на АДРЕСА_2 загальною площею 192,9 кв. м, який він отримав в дар від матері 04 серпня 2011 року за договором дарування, а іншу частину успадкував (а. с. 65, 66 том 1).

Рішенням Винниківської міської ради м. Львова від 29 грудня 2011 року № 400 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0682 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_2 (а. с. 110 том 2), а 19 березня 2012 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (а. с. 10 том 1).

У 2017 році зазначена земельна ділянка була поділеною на дві з присвоєнням окремих кадастрових номерів: перша ділянка - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і друга ділянка - кадастровий номер 4610160300:02:004:0148 площею 0,0388 га.

Підставою для такого поділу стало те, що на цій земельній ділянці станом на 2017 рік вже було два приватних житлових будинки: 1) позначений в технічному паспорті літерою А-1 загальною площею 192,9 кв. м, частину якого відповідач ОСОБА_2 успадкував, а частину отримав в дар від матері; 2) позначений в технічному паспорті літерою А'-1 загальною площею 168,6 кв. м, який має статус незавершеного будівництва і поділ якого є предметом даного спору (а. с. 111-162 том 2).

30 травня 2012 року ОСОБА_2 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт - робіт з реконструкції господарських приміщень під житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху на АДРЕСА_2, відповідачем ОСОБА_2 датовано 30 травня 2012 року (а. с. 11 том 1).

Апеляційний судом встановлено, що станом на час розірвання шлюбу сторони тривалий час постійно проживали у новозбудованому будинку на АДРЕСА_2, ступінь готовності якого станом на 11 грудня 2019 року (день його огляду експертом ОСОБА_7 ) становив 100 % (а. с. 27-33 том 3).

Місцевий суд встановив, що господарські приміщення будинку АДРЕСА_2 зазнали змін та в кінцевому вони стали окремим об`єктом нерухомого майна - житловим будинком, позначеним на плані літерою "А'-1" площею 168,6 кв. м.

Перед безпосередньою реконструкцією господарських приміщень за адресою АДРЕСА_2 складено відповідні технічні висновки (а. с. 12-44, 45-66 том 2).

Згідно з ними, житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться в незадовільному технічному стані з фізичним зносом 41,42 %.

Глибина залягання існуючих фундаментів недостатня (0,4 м - нормативне 0,9 м), а також наявні окремі глибокі та наскрізні тріщини в стінах, нерівномірне просідання фундаменту, перекоси та випинання цоколя, існуючий фундамент обмежений у виконанні своїх функцій знаходиться у незадовільному стані із фізичним зносом 45 %.

Виявлені наскрізні діагональні та горизонтальні тріщини в стінах і перемичках та під віконним отворами мають фізичний знос в межах 65 %. Пошкодженні ділянки становлять приблизно 45 % від питомої ваги всіх стін будинку. В цих межах стіни обмежені у використанні своїх функцій, їх стан знаходиться в аварійному стані.

В межах осей, позначених на плані літ "А-Г" та "1-4" через багаторічне затікання вологи з даху виявлені сліди протікання, вогкості на стелі та в місцях обпирання перекриття на стіни. Місцями відпала штукатурка. Фізичний знос перекриття в цих межах приблизно 60 %. Питома вага пошкоджених ділянок по відношенню до цілого приблизно 55 %. В цих межах перекриття обмежене у виконанні своїх функцій, їх стан знаходиться в незадовільному стані.

Як наслідок, для безпечної експлуатації було рекомендовано провести реконструкцію, а саме: посилення фундаментів; кріплення цегляних стін, окремі ділянки яких потребують перекладки; часткову заміну перекриття, часткову заміну дерев`яних конструкцій даху з заміною покрівлі.

Господарські приміщення, позначені літ. "Д", та гараж літ. "Г.", знаходяться загалом в задовільному технічному стані з фізичним зносом 18,9 %. Загальний технічний стан даху - незадовільний, а місцями - непридатний.

Реконструкція господарських приміщень літ. "Д" та гаража літ. "Г" під житловий будинок з добудовою та надбудовою мансардного поверху на АДРЕСА_2 не погіршить технічного стану основних конструкцій елементів, покращить побутові умови мешканців і є технічно можливою при умові виконання робіт згідно поданих рекомендацій та креслень робочого проекту (а. с. 67-110 том 2).

Згідно техніко-економічних показників (а. с. 95 том 2), будівельний об`єм робіт до реконструкції становив 634,94 кв. м, а після - 1146,38 кв. м, загальна площа збільшилась з 25,44 кв. м до 175,1 кв. м в тому числі площа гаража з 61,04 кв. м до 210,7 кв. м. Щільність забудови збільшилась з 5,1 відсотка до 5,7 відсотка.

Вказані технічні висновки складені у 2011 році.

Крім того, згідно викопіювання з плану м. Львів-Винники (а. с. 94 том 2), внаслідок реконструкції збільшилась площа забудови (з 256,2 кв. м до 298,6 кв. м), а також збільшилась площа озеленення до 120 кв. м. В свою чергу, площа покриття плиткою зменшилась з 367,8 кв. м до 328,4 кв. м.

Суд першої інстанції встановив, що позивач працювала суддею у Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області. Згідно довідки про її доходи, яка видана Територіальним управлінням ДСА України в Дніпропетровській області (а. с.141 том 1), за 2007 рік її сукупний дохід становив 54 623,39 грн, 2008 рік - 12 615,59 грн, 2009 рік - 12 436,80 грн, 2010 рік - 19 687,67 грн, 2011 рік - 1 606,49 грн.

Допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є батьками позивача і які в порядку окремого доручення за клопотанням позивача допитувались Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області (а. с. 77-88 том 3) пояснили суду, що позивач була фактичним власником будинку АДРЕСА_4, а після відчуження цього будинку кошти були вкладені у будівництво спірного будинку. За рахунок власних заощаджень надали доньці 3 000 доларів США для проведення будівництва. Також вказали, що донька здала в ломбард коштовності приблизно на суму 12 000 доларів США.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що саме вона була власником будинку АДРЕСА_4

Місцевий суд вказував, що відомості про розмір інших доходів позивача в період 2006 - 2012 роки відсутні, окрім як копій довідок № 190 та № 191 про отримання позивачем допомоги від органів соціального захисту за 2011 рік в розмірах 2 269,72 грн та в розмірі 1 680 грн відповідно (а. с.145, 146 том 1) хоча долучено копію наказу № 339-Л від 31 березня 2009 року (а. с. 145, 146 том 1) згідно якого позивач прийнята на роботу до Міжгалузевого інституту безперервної освіти на умовах погодинної оплати праці в 2008-2009 навчальних роках в період з 01 квітня 2009 року по 31 липня 2009 року. Згідно виписки з рішення від 12 березня 2012 року № 3 (а. с. 136 том 1), позивач виключена з реєстру адвокатів Дніпропетровської області у зв`язку з переїздом до м. Львова.

З довідки ГУ ДФС у Львівській області від 05 травня 2018 року № 1151/10/13-10 місцевий суд встановив, що позивач у 2017 році задекларувала дохід в розмірі 13 770 грн (а. с. 144 том 1).

Доходи відповідача за період з 2007 по 2019 роки становили виключно пенсійні виплати, що відображено у відповідній довідці (а. с. 9, 10 том 3).

Позивач, будучи допитаною в якості свідка, пояснила суду, що особисто приймала участь у проведенні будівництва, зокрема, виконувала різного роду будівельні та оздоблювальні роботи.

Пояснення аналогічного змісту надала суду свідок ОСОБА_10, яка є сусідкою сторін у м. Львів-Винники. Вона також підтвердила, що сторони спільно проводили реконструкцію.

Свідок ОСОБА_11, яка теж є сусідкою позивача, пояснила суду, що неодноразово бачила процес реконструкції будинку. Сторони приймали спільну участь в цій реконструкції. Сторони жили в будинку з дітьми.

Під час повторного допиту зазначені свідки фактично підтвердили свої пояснення.

Свідок ОСОБА_12, який складав проект будівництва та був його архітектором повідомив суду, що процесом будівництва займались обидві сторони.

Ще за час перебування сторін у шлюбі відповідач намагався отримати права забудовника в порядку спадкування після смерті його матері. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2015 року (а. с. 186-187 том 1) такий позов задоволено та визнано саме за відповідачем права та обов`язки забудовника індивідуального житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, розташованого в м. Львів-Винники після смерті матері ОСОБА_13 . В даному випадку мова йде про інший об`єкт будівництва, однак представником ОСОБА_2 у даному спорі була його дружина ОСОБА_1 .

Пояснення протилежного змісту надав суду свідок ОСОБА_14, якого допитано за клопотанням сторони відповідача. До відомостей наданих цим свідком місцевий суд поставився критично.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Крім того, відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц викладено правові висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66- 68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, невласник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Таким чином колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що господарські приміщення будинку АДРЕСА_2 внаслідок спільних затрат сторін зазнали змін та в кінцевому стали окремим об`єктом нерухомого майна - житловим будинком, позначеним на плані літерою "А'-1" площею 168,6 кв. м, ступінь готовності якого станом на 11 грудня 2019 рік становила 100 %, дійшли правильного висновку про можливість визнання за сторонами права власності на 1/2 частки об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку з добудовою та надбудовою мансардного поверху і гаражем.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на таке.

ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Винниківської міської ради від 29 грудня 2011 року № 400. Із змісту цього рішення встановлено, що земельну ділянку відповідач набув в порядку безоплатної приватизації.

Державний акт йому видано 19 березня 2012 року. В подальшому, вказана земельна ділянка розподілена на дві.

Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" від 17 травня 2012 року (4766-17) № 4766, який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності відповідними актами; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, з урахуванням наведених змін до СК України (2947-14) правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався.

При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Вказані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц.

Виходячи із вищенаведеного, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка набута відповідачем 19 березня 2012 року, а отже, вона є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Суди врахували відсутність підстав для відступу від засад рівності часток, а також те, що на даний земельна ділянка змінилась і така розділена на дві окремі земельні ділянки, а тому право власності у відповідній частці слід визнати на кожну із новостворених земельних ділянок.

Проте колегія суддів не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що рішенням Винниківської міської ради м. Львова від 29 грудня 2011 року № 400 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0682 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_2 (а. с. 110 том 2), а 19 березня 2012 року на підставі згаданого рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (а. с. 10 том 1).

У 2017 році вищезгадана земельна ділянка була поділена на дві з присвоєнням окремих кадастрових номерів: перша ділянка - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і друга ділянка - кадастровий номер 4610160300:02:004:0148 площею 0,0388 га.

Підставою для такого поділу земельної ділянки на дві стало те, що на цій земельній ділянці станом на 2017 рік вже було два приватних житлових будинки: 1) позначений в технічному паспорті літерою А-1 загальною площею 192,9 кв. м, 1/4 частку якого відповідач отримав у спадок, а інші 3/4 на підставі договору дарування; 2) позначений в технічному паспорті літерою А'-1 загальною площею 168,6 кв. м, який має статус незавершеного будівництва і поділ якого є предметом даного спору (а. с. 111-162 том 2).

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з приписами частин першої та четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), дійшла висновку про те, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Таким чином, враховуючи те, що на земельній ділянці - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га знаходиться житловий будинок, позначений в технічному паспорті літерою А-1 загальною площею 192,9 кв. м, частину якого (1/4) відповідач ОСОБА_2 отримав в порядку спадкування після смерті батька, а іншу частину (3/4) в дар від матері 04 серпня 2011 року, тобто належить йому на праві особистої приватної власності, висновок судів попередніх інстанцій про визнання за ОСОБА_1 і відповідно за ОСОБА_2 права власності по 1/2 частці земельної ділянки - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га помилковий.

Отже, аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги заслуговують на увагу.

Крім того колегія суддів зазначає, що оскільки земельна ділянка - кадастровий номер 4610160300:02:004:0102, площею 0,0682 га була набута сторонами у спільну сумісну власність, а пізніше розподілена на дві, ОСОБА_1 не позбавлена права на компенсацію половини вартості земельної ділянки - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 і відповідно за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки земельної ділянки - кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню з ОСОБА_2 7 990,80 грн у відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га і в частині визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 4610160300:02:004:0149 площею 0,0294 га скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.