розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Дорош А. І.,

у справі за позовом військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ) та в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі - ДП МОУ "Укрвійськбуд") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача.

Позов обґрунтований тим, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ "Укрвійськбуд" було відчужено на користь третіх осіб військове майно, а саме нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Спірне майно незаконно вибуло з володіння держави, чим спричинено збитки державі.

Відчуження державного військового майна відбулось шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем за якою було ДП МОУ "Укрвійськбуд". Відчуження відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства. Факт незаконного відчуження державного військового майна констатовано у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 917/154/15.

Станом на дату подання позову було установлено, що власником нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Гризуновою О. В.

Прокурор просив суд:

- визнати за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м.

- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м та передання ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року позов задоволено.

Визнано за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м.

Витребувано шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м та передано ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Центрального регіону України судовий збір у розмірі 2 605,50 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та належним чином обґрунтував підстави для захисту інтересів держави прокуратурою. Відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у якій зазначено ДП МОУ "Укрвійськбуд", відбувалося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею є встановленим належними доказами та наявні правові підстави для його витребування. У даному випадку вимоги про витребування майна у порядку пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до статті 392 ЦК України, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року скасовано. Позов залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підтвердження дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до позовної заяви приєднано копії листів, направлених військовою прокуратурою Полтавського гарнізону Центрального регіону України від 09 червня 2020 року на адресу ДП МОУ "Укрвійськбуд" та на адресу МОУ. Заступник військового прокурора повідомив, що військовою прокуратурою буде подана позовна заява про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача для захисту державних та оборонних інтересів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що листи направленні 09 червня 2020 року, а з позовом до суду військовий прокурор звернувся 22 червня 2020 року. Отже, безпідставним є твердження про те, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави. Військовим прокурором належним чином не обґрунтовано представництво інтересів держави у цій справі.

Також, у вказаній справі відсутні підстави для представництва військовим прокурором інтересів держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Октябрського районного суду м. Полтави.

06 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 06 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 червня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на значимість порушень інтересів держави та можливість настання невідворотних наслідків через бездіяльність уповноважених органів, тобто у вказаній справі прокуратура здійснює захист інтересів держави. Норми закону не визначають конкретного способу взаємодії прокурора із органом, що має відповідні повноваження у спірних правовідносинах та допустив бездіяльність, а вказують на обов`язок прокурора попередньо із зверненням до суду, повідомити про це відповідний суб`єкт владних повноважень. Прокурором дотримано процедуру, яка встановлена частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У січні 2022 року ДП МОУ "Укрвійськбуд" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить задовольнити касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що в межах кримінального провадження від 02 серпня 2016 року № 42016170690000039 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) установлено, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ "Укрвійськбуд", що полягають у зловживанні своїми службовими повноваженнями на користь третіх осіб, військове майно, а саме нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, незаконно вибуло з володіння держави, чим спричинено збитки державі.

На підставі отриманих в ході досудового розслідування матеріалів інвентаризаційної справи щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено, що власником нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_2, загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364 є ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 29 січня 1999 року, нерухоме майно, яке складається з нежитлового будинку - літ. А-2 з підвальними приміщеннями загальною площею 860,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належало на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебувало в оперативному управління МОУ, а отже мало статус військового майна.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 1998 року № 109 в зв`язку з ліквідацією 22 госпрозрахункової дільниці ("22 ГРД") та передачею основних засобів і оборотних фондів філії ДП МОУ "Укрвійськбуд" заборонено реалізацію основних засобів оборотних фондів, ТМЦ, механізмів і автомобільного транспорту стороннім організаціям та стороннім особам.

Вищевказане майно у 1998 році, на підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава МОУ передано до ДП МОУ "Укрвійськбуд".

28 серпня 2002 року нежитловий будинок літ. А-2, цегляний, загальною площею 763,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі біржової угоди № 28-02/12 вибув (відчужений) з державної власності поза волею держави ТОВ "Імідж".

Як вбачається з вказаної біржової угоди, відчуження державного нерухомого майна здійснювалось в межах процедури санації ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Жодного розпорядчого документу, який є письмовим доказом в розумінні статті 36 ГПК України про те, що вказане майно було передане у господарське відання до ДП МОУ "Укрвійськбуд" немає.

Від імені ДП МОУ "Укрвійськбуд" біржову угоду уклав ОСОБА_3, який діяв за довіреністю, виданою ОСОБА_4, який не мав законних повноважень на будь-які дії від імені ДП МОУ "Укрвійськбуд", так як ніколи не призначався в установленому порядку керівником ДП МОУ "Укрвійськбуд". Про вказане свідчить наказ МОУ від 10 жовтня 2005 року № 610.

Банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі № 24/612-6-43/234, через набрання чинності вироком у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд" ОСОБА_3 за статтею 218 КК України, в зв`язку з поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність ДП МОУ "Укрвійськбуд" та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства. Вказана постанова була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року у справі № 24/612-6-43/234.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд"

На підставі частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зроблено висновок, що "заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи".

Враховуючи вищезазначене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку відсутні підстави для представництва військовим прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

За таких обставин апеляційний суд правильно залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України позов військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд", як такий, що поданий від імені позивача особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Щодо позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України (254к/96-ВР) встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

З матеріалів справи відомо, що на підтвердження дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор надав суду листи, які направлені військовою прокуратурою Полтавського гарнізону Центрального регіону України від 09 червня 2020 року на адресу МОУ за вихідним № 50-951вих.20 (т. 1 а. с. 125-128).

Зі змісту зазначених листів вбачається, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016170690000039 встановлено, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ "Укрвійськбуд" на користь третіх осіб незаконно вибуло з володіння держави військове майно, чим спричинено збитки державі.

При цьому заступник військового прокурора повідомляє, що військовою прокуратурою буде подана позовна заява про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача для захисту державних та оборонних інтересів.

З матеріалів справи, також, вбачається, що МОУ наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором не висловлювало, щодо задоволення позовних вимог не заперечувало.

Враховуючи вищезазначене, у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, дотримався порядку, який передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому підстави для залишення позову без розгляду у частині позовних вимог прокурора в особі МОУ відсутні.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 309/945/17 (провадження № 61-14293св20)та від 15 грудня 2021 року у справі № 641/6902/19 (провадження № 61-1137св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора в особі МОУ не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у частині залишення без розглядупозовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України скасувати, а справу у вказаній частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розглядупозовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" залишити без змін.