Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 748/912/20

провадження № 61-13335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, Національна поліція України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Скрипки А. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивач з 07 листопада 2015 року перебуває на службі в Національній поліції України. З 28 жовтня 2019 року займає посаду начальника 4-го відділу УСР в Чернігівській області ДСР Національної поліції України. Згідно своїх посадових обов`язків займається боротьбою з організованими групами з ознаками корупції. Діючих дисциплінарних стягнень не має.

04 березня 2020 року від ОСОБА_2 через Урядовий портал Кабінету Міністрів України - https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/zvernennya-gromadyan надійшло звернення, в змісті якого в тому числі було зазначено: "що начальник відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_8 зловживає службовим положенням та творить перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 та те, що ОСОБА_1 має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій".

Позивач вказує, що поширена інформація в даному зверненні є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, в тому числі формує думку, що він тісно пов`язаний з корупційною діяльністю та вчиняє кримінально карні діяння, що безповоротно заплямувало честь, гідність та ділову репутацію позивача в очах осіб, яким ця інформація була поширена.

Позивач взагалі не знайомий та ніколи не зустрічався з відповідачем. До того ж, до його посадових обов`язків не входить прийняття рішень щодо приватизації житла, тому, як наслідок, він не міг чинити будь-яких перешкод ОСОБА_2, про що викладено у зверненні від 04 березня 2020 року.

Після надходження звернення щодо позивача було проведено службове розслідування, за результатами якого було встановлено, що факти, викладені в зверненні відповідача, не відповідають дійсності.

На думку позивача, викладена у зверненні інформація не є оціночним судженням, оскільки поширена у формі подачі фактів та первинним джерелом її поширення є сам відповідач. До того ж, звернення містить факт підозри позивача у вчиненні злочинів та зазначені в ньому твердження не є оцінкою дій позивача, а є викладенням конкретних відомостей.

Внаслідок такого звернення позивач пережив та переживає душевні страждання, оскільки для нього, як поліцейського, який має тривалий стаж роботи, є начальником відділу та до цього був прикладом для своїх підлеглих та колег по службі, безпідставне звинувачення у вчиненні злочину стало підставою для постійного нервового напруження та стресу, отже діями відповідача принижена не тільки його честь, гідність та ділова репутація, а й завдано моральної шкоди.

Позивач просив:

визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на повагу до його гідності, честі та ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 на Урядовому порталі Кабінету Міністрів України у зверненні від 04 березня 2020 року, реєстраційний номер АР-10345668 про те, що: "Начальник відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1 зловживає службовим положенням та творить перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 та те, що ОСОБА_1 має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій";

зобов`язати ОСОБА_2 не пізніше одного місяця від дати набрання рішення у даній справі законної сили, спростувати вищевказану інформацію шляхом направлення письмового звернення на ім`я начальника УСР в Чернігівській області ДСР Національної поліції України (14001, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 70), наступного змісту: "04 березня 2020 року через урядовий портал Кабінету Міністрів України мною, ОСОБА_2, було направлено звернення, реєстраційний номер АР-10345668, в якому в т. ч. було зазначено, що: начальник відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1 зловживає службовим положенням та творить перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 та те, що ОСОБА_1 має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій. Вищевказана інформація щодо начальника відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1, яка була мною викладена у цьому зверненні, є недостовірною, неправдивою та такою, що не відповідає дійсності";

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, у розмірі 150 000 грн.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, Національної поліції України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 та його родину позбавлено конституційного права на житло, а також належного права безперешкодно користуватись своїм майном і права володіння ним. За доводами позивача за зустрічним позовом, було зроблено припущення та судження, що саме родина ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з іншими, ще не встановленими особами, могли вплинути на необґрунтованість відповіді по зверненню, що розглядалося Чернігівською ОДА.

З метою захисту від можливих посягань з боку інших осіб та з метою реалізації конституційного права на звернення до державних органів, а не лише з метою поширення інформації, ОСОБА_2 було вирішено в незаборонений спосіб звернутися до Національної поліції з письмовою заявою щодо відсторонення суб`єкта владних повноважень ОСОБА_1, який, на думку ОСОБА_2, міг впливати на затягування вирішення питання приватизації житлового фонду. За доводами позивача за зустрічним позовом, він весь час відчував та відчуває душевні страждання, яких зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та членів сім`ї, втратив нормальні життєві зв`язки, менше спілкується з оточуючими та відчуває стан депресії, з яким весь час бореться та докладає додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив припинити дії відповідачів, які порушують його право на складання та подання заяв про захист його прав до органів Національної поліції України,

стягнути солідарно з відповідачів відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 140 000,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 на Урядовому порталі Кабінету Міністрів України у зверненні від 04 березня 2020 року, реєстраційний номер АР-10345668 про те, що: "Начальник відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1 зловживає службовим положенням та творить перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 та те що, ОСОБА_1 має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій".

Зобов`язано ОСОБА_2 не пізніше одного місяця від дати набрання рішення у даній справі законної сили, спростувати вищевказану інформацію шляхом направлення письмового звернення на ім`я начальника УСР в Чернігівській області ДСР Національної поліції України (14001, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 70), наступного змісту:

"04 березня 2020 року через урядовий портал Кабінету Міністрів України мною, ОСОБА_2, було направлено звернення, реєстраційний номер АР-10345668, в якому в т. ч. було зазначено, що: начальник відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1 зловживає службовим положенням та творить перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 та те що, ОСОБА_1 має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій. Вищевказана інформація щодо начальника відділу Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_1, яка була мною викладена у цьому зверненні, є недостовірною, неправдивою та такою, що не відповідає дійсності".

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію у розмірі 20 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 942,80 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги,суд першої інстанції зробив висновок, що інформація, наведена у спірному зверненні, подана саме у формі фактичних тверджень (даних). Про характер поширеної відносно позивача інформації як фактичних даних, а не оціночних суджень, свідчать стверджувальні вислови, застосовані відповідачем, які вказують на вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій (дифамаційні обвинувачення), не пов`язаних з його професійною діяльністю. Дані вислови можна перевірити на предмет відповідності їх дійсності, а тому вони не можуть вважатись оціночними судженнями. Суд першої інстанції погодився з тим, що опубліковані про позивача відомості не ґрунтуючись на жодних фактичних даних, є образливими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Таким чином, судом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачами недостовірної інформації та приниженням честі, гідності та ділової репутації позивача.Виходячи із засад розумності та справедливості суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 20 000 грн. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що завдання ОСОБА_2 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження, не надано доказів наявності моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між можливою шкодою і протиправним діянням позивача, не було доведено того, що внаслідок його дій він поніс втрати немайнового характеру.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2021 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 .

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Змінено підстави відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 675,40 грн за апеляційний розгляд справи.

Надаючи оцінку наявному в матеріалах справи зверненню ОСОБА_2 від 04 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що з огляду на використання заявником у зверненні фрази "на мою думку" ним викладено не фактичні дані, а власні погляди, суб`єктивна думка щодо можливої причетності ОСОБА_1 в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій. При цьому суб`єктивну думку не висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача за первісним позовом. Тобто ОСОБА_2, скориставшись своїм конституційним правом, подав до органу державної влади звернення щодо діяльності посадових і службових осіб, в якому вимагав відсторонити від виконання обов`язків громадян, які, на його думку, зловживають службовим положенням. Таким чином, викладена у зверненні ОСОБА_2 від 04 березня 2020 року інформація, яка є вираженням його суб`єктивної думки, є оціночним судженням і не може бути визнана недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1, у зв`язку з чим є необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що опубліковані про позивача відомості, не ґрунтуючись на жодних фактичних даних, є образливими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, у задоволенні яких судом апеляційної інстанції відмовлено, то відповідно відсутні підстави і для відшкодування позивачеві за первісним позовом моральної шкоди.Оскільки суд апеляційної інстанції зробив висновок про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2021 року втрачає силу. Змінюючи підстави відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника 2021 року ОСОБА_3, у якій просить скасувати повністю постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2021 року і залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, оскільки суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не застосував норми матеріального права, які застосовуються у подібних правовідносинах та ухвалив рішення, яке суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 02 вересня 2020 року у справі № 235/4145/18-ц (провадження № 61-7567св19), від 12 березня 2020 року № 579/978/18 (провадження № 61-22919св19), від 20 травня 2019 року № 591/7099/16-ц (провадження № 61-34159св 18) та в частині розподілу судових витрат від 21 березня 2018 року у справі № 2-3901/08-ц (провадження № 61-2127св18). До того судом порушено норми процесуального права. Одними із основних питань, які підлягають вирішенню у цій категорії справ є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. У зверненні ОСОБА_2 від 04 березня 2020 року міститься інформація про наступні факти, а саме: про зловживання ОСОБА_1 службовим положенням; про створення ним перешкоди в приватизації житла; про його пряму причетність до приховування та знищення доказів. Виходячи з того, що зазначені вище факти можливо довести чи спростувати, ОСОБА_1 вважає, що він повністю довів факт поширення про нього негативної інформації, яка не є оціночним судженням. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що використання ОСОБА_2 у зверненні від 04 березня 2020 року фрази "на мою думку", ним викладено не фактичні обставини, а власні погляди, спростовується змістом самого звернення. Так, в даному зверненні, окрім використання ОСОБА_2 фрази "на мою думку", в т. ч. містяться стверджувальні вислови ("має пряму причетність"), які були застосовані ним та вказують на вчинення ОСОБА_1 тих чи інших протиправних дій (дифамаційні обвинувачення). ОСОБА_2 не доведено достовірність поширеної інформації, в той час як ОСОБА_1 надано підтвердження розповсюдження неправдивої інформації. Також, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності, йому інкримінується вчинення будь-яких злочинів, оголошено підозру, пред`явлено обвинувачення, оголошено вирок, тощо. Діями ОСОБА_2 принижена не тільки честь, гідність та ділова репутація ОСОБА_1, а й завдано моральну шкоду. Суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1, який є учасником бойових дій та відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та стягнення судового збору, в іншій частині неоскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7, у якому просить залишити в силі постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2021 року, закрити касаційне провадження, стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 грн.

Відзив мотивований тим, що в касаційній скарзі викладено абсолютно викривлений, спотворений, невідповідний текст дійсно складеного звернення від 04 березня 2020 року за № АР-10345668, який позивач вже раніше виклав в позовній заяві. Цей текст відрізняється від тексту звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів. ОСОБА_1 ігноруються фактичні обставини справи і наводяться висновки щодо застосування норми права не у подібних правовідносинах. Скаржник також ігнорує ту обставину, що ОСОБА_2 ніколи не розповсюджував інформацію у формі суб`єктивної думки, а використав своє конституційне право на звернення до правоохоронних органів за захистом своїх інтересів (статті 40, 55 Конституції України).Відсутність фактичних даних для висловлення стверджувальних висловів підтверджується саме тим, що ОСОБА_2 саме і звернувся до правоохоронних органів з метою перевірки викладених ним в заяві зауважень і просив Національну поліцію України провести в межах повноважень перевірку та збір певних даних.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 748/912/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали цивільної справи № 748/912/20 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 235/4145/18-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 579/978/18, від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-3901/08-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 займає посаду начальника відділу УСР в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, що підтверджується копією посвідчення.

04 березня 2020 року ОСОБА_2 на сайті Урядового порталу за адресою в мережі Інтернет https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/zvernennya-gromadyan подав електронне звернення (реєстраційний номер АР-10345668) наступного змісту (зокрема): "Переконливо вимагаю відсторонити від виконання обов`язків громадян, які на мою думку зловживають службовим положенням та творять перешкоди в приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 в якому проживає моя родина. ОСОБА_1 (на мою думку має пряму причетність в приховуванні та знищенні доказів протиправних дій) Чернігівська область, Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області ДСР Національної поліції України, начальник відділу. ОСОБА_8 (на мою думку підозрювана у створенні конфлікту, батько - учасник та свідок конфлікту) Чернігівська область, Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації, Головний спеціаліст відділу економічного моніторингу та тарифної політики управління економічного моніторингу, тарифної політики, благоустрою та житлового господарства...".

За вказаним зверненням було проведено службове розслідування.

Згідно з висновком службового розслідування від 14 квітня 2020 року за зверненням ОСОБА_2 від 04 березня 2020 року фактів причетності начальника 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) УСР в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 до перешкоджань у приватизації житла, що за адресою: АДРЕСА_1, в якому проживає родина ОСОБА_2 та інших дій, про які вказує автор, не встановлено. Отже, відомості щодо можливих неправомірних, як на думку автора, дій начальника 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) УСР в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1, викладені у зверненні ОСОБА_2 від 04 березня 2020, не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається наявність спору щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2012 року у задоволенні позовної заяви Чернігівського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин Чернігівської області до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено. Зустрічну позовну заяву задоволено частково; визнано ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11, яка діє від свого імені та неповнолітніх дітей ОСОБА_13, ОСОБА_14, такими, що мають право на користування житлом - будинком АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 21 лютого 2012 року скасовано рішення Чернігівського районного суду від 16 січня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11, яка діє від свого імені та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_13 та ОСОБА_14, права користування житловим будинком АДРЕСА_1, відмовлено їм в цій частині позову, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

01 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся на Урядову гарячу лінію щодо порушення його права на приватизацію. У ході розгляду указаного звернення Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області встановлено, що службові особи ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" навмисно затягують процес підготовки документів щодо передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 у комунальну власність органу місцевого самоврядування в особі Новобілоуської сільської ради Чернігівського району, що унеможливлює подальшу приватизацію даного будинку.

Також ОСОБА_2 у грудні 2018 року звертався на Урядову гарячу лінію щодо можливих неправомірних дій посадових осіб ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Міністерства аграрної політики та продовольства України при вирішенні питання передачі житлового будинку до комунальної власності.

У січні 2020 року ОСОБА_2 звертався на Урядову гарячу лінію з питання щодо прийняття на баланс будинку за адресою: АДРЕСА_1, на що йому Департаментом житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації надано відповідь за № А-7/01-09 від 27 січня 2020 року за підписом директора В. Кривенка, виконавець Н. Граб, про те, що передача в комунальну власність вказаного будинку може відбутися за згодою балансоутримувача відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 (891-95-п) .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

У статті 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Презумпція невинуватості - об`єктивне правове положення, звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до громадської думки в цілому. Отже, цей принцип обов`язковий не тільки для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави. Суд вважає, що посягання на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від судді або від суду, але і від інших органів державної влади (ALLENET DE RIBEMONT V. FRANCE, № 15175/89, § 33, 36, ЄСПЛ, 10 лютого 1995 року)

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц (провадження № 61-13490св21) зазначено, що "у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17 (провадження № 61-969св18) вказано, що "у зв`язку зі внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України (435-15) , зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. Позивачем в судовому засіданні не доведено, що уся поширена відповідачами у викладеному ними тексті позові у наведеному контексті порушує особисті немайнові права позивача, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю чи стало наслідком звільнення позивача із займаної посади, а оціночні судження спростуванню не підлягають".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц (провадження № 61-508св17) вказано, що "вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Положеннями статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) зазначено, що "вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що суд першої інстанції, визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов`язавши відповідачів її спростувати, не узяв до уваги відсутність достатнього балансу для необхідності втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20) вказано, що "Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має статус підозрюваного, обвинуваченого або засудженого у кримінальних провадженнях, на які посилалася сторона відповідача, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі не спростовують характеру спірних висловлювань як оціночних суджень, а з урахуванням особливого політичного статусу позивача, розповсюджена інформація не може сприйматися як твердження про вчинення конкретної дії, і щодо такої інформації існував правомірний суспільний інтерес".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновки, що "згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. […] Судами установлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц (провадження № 61-2846св18) вказано, що "у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі). Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 638/1098/16-ц (провадження № 61-43992св18) зроблено висновки, що "з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. […] Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач не довів, що інформація, розміщена на сайті ГО "Всеукраїнська ліга правників проти корупції", поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації. Задовольнивши частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції здійснив втручання у право ГО "Всеукраїнська ліга правників проти корупції" на свободу вираження поглядів у спосіб, що не є необхідним у демократичному суспільстві, а отже, допустив порушення статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Вказана інформація стосується ситуації щодо оформлення закордонних паспортів, яку відповідач поширив з метою привернути увагу громадськості до цієї ситуації, виразивши суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події та власну критичну оцінку діяльності позивача, який очолює ГУ ДМСУ в Харківській області та є публічною особою".

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга статті 30 Закону України "Про інформацію").

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (стаття 280 ЦК України).

У справі, що переглядається: позивач на момент опублікування оспорюваної інформації був публічною особою; з урахуванням встановлених судами обставин оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і яка, за своїм змістом і з огляду на характер використання фрази "на мою думку", тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) іншої особи щодо певних подій.

За таких обставин, з урахуванням статті 10 Конвенції, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною і такою, що порушує право на честь, гідність, ділову репутацію інформацію, зобов`язання її спростувати, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню. Вимоги про стягнення моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації є похідними від вимог про визнання недостовірною і такою, що порушує право на честь, гідність, ділову репутацію інформацію, зобов`язання її спростувати, і тому в їх задоволенні також правомірно відмовлено.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув судовий збір з ОСОБА_1, який звільняється від сплати як учасник бойових дій.

Згідно із пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Статтею 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 (провадження № 61-12410св21) зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 (провадження № 11-128заі20) вказала, що за пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 282/1874/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/1004/20 (провадження № 61-3505св21).

Аналіз наведених положень закону з урахуванням правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи)".

ОСОБА_1 подав позов у цій справі не з підстав соціального і правового захисту його як особи зі статусом учасника бойових дій, а отже підстави для звільнення його від сплати судового збору відсутні.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, з урахуванням правових висновків, викладених упостановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 126/557/17.

Згідно пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Оскільки касаційне провадження у цій справі було відкрито з інших підстав, а саме, на підставі частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду), відсутні підстави для задоволення клопотання про закриття касаційного провадження.

Щодо стягнення витрат на правничу правову допомогу

У відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_7 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

На обґрунтування витрат на правову допомогу ОСОБА_2 подав разом із відзивом на касаційну скаргу: копії ордеру на надання правничої правової допомоги від 16 липня 2021 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, додаткової угоди від 14 жовтня 2021 року до договору № 1613/49 про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта, електронної квитанції про оплату від 14 жовтня 2021 року на суму 8 000,00грн.

У пункті 4 додаткової угоди від 14 жовтня 2021 року зазначено, що предметом цієї угоди є надання професійної правничої допомоги замовнику у справі № 748/912/20 під час її перегляду судом касаційної інстанції.

Однак, акт виконаних робіт, акт приймання-передачі наданих послуг ОСОБА_2 до відзиву не додані, що унеможливлює визначення обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

За таких обставин, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 належним чином не обґрунтовано і не доведено перелік (обсяг) та вартість наданих ним як адвокатом послуг та витрат, понесених на виконання договору про надання правової допомоги відповідно до додаткової угоди від 14 жовтня 2021 року до договору № 1613/49 про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц (провадження № 61-13490св21), від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 (провадження № 61-12410св21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_15 про закриття касаційного провадження у справі № 748/912/20 та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору у розмірі 5 675,40 грн за апеляційний розгляд справи залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук