У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" або Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2HCGK00260453. Згідно з договором ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язалось надати відповідачу кредит у розмірі 108 129,00 дол. США на термін до 12 лютого 2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Натомість ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 29 жовтня 2016 року у нього утворилась заборгованість у сумі 28 594,66 дол. США, з яких: 18 215,28 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 282,02 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 692,75 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 2 404,61 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № К2HCGK00260453 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 (з кожним окремо) укладені договори поруки. Згідно з умовами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ОСОБА_1, включаючи оплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У зв`язку із зазначеним ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453 у розмірі 28 594,66 дол. США, що в еквіваленті становить 719 155,70 грн.

У січні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічними позовними заявами про припинення поруки за договорами, укладеними між ними та ПАТ КБ "ПриватБанк"

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що Банк змінив процентну ставку в бік її збільшення за основним зобов`язанням без згоди поручителів. Просили визнати договори поруки припиненими.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено, а зустрічні позови ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано договори поруки від 13 лютого 2007 року № К2НCGK00260453/01, К2НCGK00260453/02, К2НCGK00260453/03 припиненими. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та позивачем не доведений розмір заборгованості.

Задовольняючи вимоги зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з того, що порука позивачів є припинено з огляду на те, що Банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за кредитом, не погодивши вказане із поручителями.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року в частині позову АТ КБ "ПриватБанк" скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № K2HCGK00260453 у розмірі 28 594,66 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 29 січня 2016 року складало 719 155,70 грн. В іншій частині вимог позову Банку відмовлено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року в іншій частині залишено без змін.

Приймаючи указану постанову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним (справа № 759/1705/15-ц). Під час розгляду вищевказаної справи перевірено та надано відповідну правову оцінку відповідності договору Закону України "Про захист прав споживача" (1023-12) в редакції, чинній на момент укладення договору. Тому посилання суду першої інстанції на висновок експерта № СЕ-1205-5-890.17 від 06 листопада 2017 року за результатами проведення судово-економічної експертизи, якою було встановлено, що кредитний договір від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453 не містить в собі в повному обсязі необхідні умови для договорів даного типу, в тому числі загальної вартості кредиту для споживача та її детального розпису, що є недотриманням вимог Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (1023-12) є помилковими.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що при укладенні кредитного договору дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які обумовлені згодою сторін, узгоджені сторонами та прийняті ними як обов`язкові умови договору. У договорі зазначено строк, на який надається кредит, сума кредиту, відсотки, які повинен щомісячно сплачувати божник, період сплати з 5 по 10 число кожного місяця, сума, яку повинен сплачувати споживач щомісячно тощо, а тому підстав вважати, що відповідачем не виконані умови захисту прав споживача та не надано інформацію про умови кредитування споживачу відсутні.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем повністю доведено наявність заборгованості ОСОБА_1, а тому така підлягає стягненню на користь Банку.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду зустрічних позовних вимог, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що факт підвищення відсоткової ставки за кредитним договором є доведеним та сторонами визнається, а тому наявні підстави для задоволення вимог зустрічних позовів про припинення поруки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не надав оцінки альтернативному розрахунку заборгованості за кредитним договором, викладеному заявником у запереченні проти позову від 11 січня 2016 року;

- не звернув увагу на те, що умова кредитного договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,35 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати суперечить абзацу третьому частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому є нікчемною;

- не надав належної оцінки наявним у справі доказам, а саме: висновкам судової-економічної експертизи, випискам з рахунку та фіскальним чекам на погашення кредиту;

- не звернув увагу на суттєві дефекти і невідповідність у розрахунку заборгованості, наданої Банком, умовам пункту 7.1 розділу 7 Кредитного договору;

- не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справ № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 02 червня 2021 року у справі № 755/7704/15-ц.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку, клопотання про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи, а також клопотання про стягнення витрат на на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга не містить доводів заявника щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині розгляду вимог зустрічних позовів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів поруки припиненими, а тому Верховним Судом у вказаній частині не переглядається.

У жовтні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, що є законними та обґрунтованими.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшло повторне клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року. Клопотання обґрунтовано тим, що постановами приватного виконавця від 01 листопада 2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 759/14401/15-ц, накладено арешт на кошти боржника, 29 листопада 2021 року з рахунку ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 133 011,63 грн, а тому існує об`єктивна необхідність у зупиненні виконання оскаржуваного судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ); витребувано матеріали справи № 759/14401/15-ц із Святошинського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови.

У вересні 2021 року матеріали справи № 759/14401/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи. Справу № 759/14401/15-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір № К2HCGK00260453, за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кошти в готівковій формі через касу Банку у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на придбання квартири у розмірі 108 129,00 дол. США.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору термін, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період оплати платежів, порядок погашення заборгованості за цим договором вказані в розділі 7 цього договору.

Згідно з пунктом 7.1 розділу 7 кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівкових коштів через касу на строк з 13 лютого 2007 року по 12 лютого 2027 року включно, у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 108 192,00 дол. США на такі цілі: купівля квартири, а також у розмірі 18 192,00 дол. США на оплату страхових платежів у випадках і в порядку, передбачених підпунктах 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,35 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, в момент надання кредиту 0,0 % від суми кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору.

Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця, в період сплати позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 316,45 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди.

Листом від 03 жовтня 2008 року № 20.1.3.2/6-22855/5416 відповідача ОСОБА_1 повідомлено про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором до 14,04 % починаючи з 10 листопада 2008 року.

14 липня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1/1-1 до кредитного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов`язання, зокрема щодо річної відсоткової ставки, а саме, починаючи з 14 липня 2010 року розмір річної відсоткової ставки підвищено до 13,54 %.

Окрім того, відповідно до пункту 2 додаткової угоди, умови договору, що не були змінені цією угодою, залишаються незмінними.

Таким чином, додаткова угода змінила лише відсоткову ставку за кредитним договором, проте в пункті 7.1 кредитного договору, відповідно до якого щомісячно в період сплати (з 05 по 10 число кожного місяця), позичальник зобов`язаний надавати банку грошові кошти у розмірі 1 316,45 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентами та винагороди за надання фінансового інструменту - щомісячний розмір грошових коштів змінений не був.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 13 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № К2HCGK00260453/01; між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 - договір поруки № К2HCGK00260453/02; між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 - договір поруки № К2HCGK00260453/01.

Відповідно до умов договорів поруки, поручителі відповідають перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ОСОБА_1, включаючи оплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно з пунктом 13 договорів поруки, зміни і доповнення в ці договори вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453, наданим Банком, станом на 29 січня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 594,66 дол. США, з яких: 18 215,28 дол. США - заборгованість за кредитом; 3 282,02 дол. США - заборгованість зв процентами за користування кредитом; 4 692,75 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 2 404,61 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦПК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Висновки за результатами розгляду справи

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм обґрунтовану оцінку, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення із боржника ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором, яка утворилася у зв`язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам, а саме: висновкам судово-економічної експертизи, випискам з рахунку та фіскальним чекам на погашення кредиту, альтернативному розрахунку заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 02 червня 2021 року у справі № 755/7704/15-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Викладене дає підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків про обґрунтованість вимоги про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором підлягає залишенню без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, а касаційна скарга в частині таких доводів -залишенню без задоволення.

Разом з тим Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду щодо стягненням заборгованості за комісією з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, у пункті 7.1 розділу 7 кредитного договору від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,35 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, в момент надання кредиту - 0,0 % від суми кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору.

Із розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором (т. 1 а. с. 177-180), вбачається до загального розміру заборгованості Банком включено заборгованість за комісією (за надання фінансового інструменту) у розмірі 4 692,75 дол. США.

Разом з тим, згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Отже, умови кредитного договору від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453, визначені пунктом 7.1, зокрема про сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,35 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.

Таким чином, позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають, а висновок апеляційного суду про задоволення цих вимог ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, постанова Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 рокупідлягає зміні в описовій та резолютивній частинах, шляхом зменшення розміру стягнутої із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453 з 28 594,66 дол. США до 23 901,91 дол. США, що в еквіваленті становить 601 175,32 грн. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року підлягає залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" (83,59 %),розподіл судових витрат підлягає зміні, зокрема з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню фактично сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 22 240,31 грн ((10 425,42 грн + 16 181,01 грн) х 83,59 %).

Разом з тим з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню частина судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а саме: 3 540,40 грн (21 574,68 грн х 16,41%).

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, Верховний Суду вважає за доцільне стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 18 699,91 грн (22 240,31 грн - 3 540,40 грн) на відшкодування судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Щодо судових витрат на правову допомогу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 порушив питання про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, та навів його орієнтовний розрахунок у розмірі 30 000,00 грн.

До касаційної скарги додав копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 жовтня 2015 року серії КВ № 005442, посвідчення адвоката від 23 жовтня 2015 року № КВ5442, ордера на надання правничої (правової) допомоги від 26 березня 2021 року серії АА № 1092727.

Також зазначив, що докази судових витрат на професійну правничу допомогу будуть подані суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України та з урахуванням того, що на момент винесення цього судового рішення у матеріалах справи відсутні: докази витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Верховний Суд наразі позбавлений можливості вирішити клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року, то у зв`язку із частковим залишенням цього судового рішення без змін його виконання необхідно поновити в незміненій частині.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 рокузмінити в описовій та резолютивній частинах, шляхом зменшення розміру стягнутої із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договоромвід 13 лютого 2007 року № К2HCGK00260453 з 28 594,66 дол. США до 23 901,91 дол. США, що в еквіваленті становить 601 175,32 грн.