розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та чоловік ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спадкове майно -квартиру АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом є вони, позивачі, та відповідач. Всі троє спадкоємців зареєстровані за місцем відкриття спадщини, а відтак кожний з них має право на 1/3 частку спадкового майна.

У шестимісячний строк з дня відкриття спадщини вони звернулися у нотаріальну контору для оформлення спадкових прав та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна кожна. Інша 1/3 частка спадкового майна залишилася ОСОБА_3 неуспадкованою.

Так як відповідач пропустила визначений законом строк для прийняття спадщини, у квартирі на час смерті спадкодавця не проживала, хоча фактично там зареєстрована, позивачі вважали, що мають право на неуспадковану частку спадкового майна ОСОБА_3 у рівних частках.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними в рівних частках за кожною право власності на 1/3 частку спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у рівних частках за кожною, право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку спадкового майна - квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,9 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю тих обставин, що хоча відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі, яка входить до спадкової маси, однак постійно не проживала зі спадкодавцем, у тому числі на момент відкриття спадщини, так як перебувала та перебуває у Республіці Польща, додому приїздила періодично на короткий час. ОСОБА_3 у строк, визначений статтею 1270 ЦК України, не звернулася до нотаріуса чи до консульської установи України у Республіці Польща за оформленням спадкових прав. Тому відповідно до частини другої статті 1272 ЦК України вона вважається такою, що не прийняла спадщину, а позивачі відповідно до статті 1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги за законом.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 24 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо судового збору.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції передчасно розпорядився правом відповідача ОСОБА_3 на частку у спадщині.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

У Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року (глава 10, пункт 3.22), Методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтва про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя (підп. 3.3 п. 3 розд. 1 ч. ІІ) наведено примірний перелік документальних доказів вступу в управління чи володіння спадковим майном, якими є серед іншого запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, який підтверджує реєстрацію постійного місця проживання спадкоємця у спадковому будинку (квартирі).

Отже, згідно з цим правилом, якщо спадкоємець знає про відкриття спадщини, не заявляє про свою відмову від спадщини, то цим він висловлює свій намір прийняти спадщину.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності, суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна. Отже, визнання права власності за іншими особами в цьому випадку є неприпустимим та суперечить Книзі шостій ЦК України (435-15) .

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 періодично приїздила з Республіки Польща, тому 1/3 частки спадкового майна необхідно рахувати за нею.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив чинність довіреності від 07 червня 2018 року, якою ОСОБА_2 уповноважувала ОСОБА_5, ОСОБА_1 на представлення її інтересів у адміністративних, судових та інших органах, пов`язаних із спадковими правами, господарськими та здійснення захисту її прав.

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 08 жовтня 2019 року довіреність від імені ОСОБА_2 від 07 червня 2018 року припинена.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача ОСОБА_2 без поважних причин або неповідомлення нею про причини неявки, суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за умови непроживання відповідача у спірній квартирі на момент відкриття спадщини апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 1272 ЦК України. Відсутність відповідача у спірній квартирі зумовлена її проживанням у Республіці Польща.

Реєстрація місця проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини сама по собі не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України. Перебуваючи за кордоном, відповідач могла звернутися до консульської установи України в Республіці Польща для подання заяви про прийняття спадщини у визначений законодавством України строк, однак цього не зробила.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2021 року, ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, заперечувала проти доводів заявника, просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, витребувано з Сокальського районного суду Львівської області цивільну справу № 454/3550/18.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується ордером на житлове приміщення від 02 січня 1991 року, реєстраційним посвідченням від 19 березня 1992 року, довідкою від 11 червня 2018 року № 4677.

З технічного паспорта вбачається, що загальна площа указаної квартири становить 49,9 кв. м, житлова площа - 30,1 кв. м.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. До спадкової маси входить квартира АДРЕСА_1 .

У спадковій квартирі зареєстровані дружина ОСОБА_4 ОСОБА_2 та його дві дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_3

16 вересня 2017 року у приватного нотаріуса Сокальського нотаріального округу Сироїд Г. І. зареєстрована спадкова справа за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4

06 червня 2018 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_2

07 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/3 частці спадкової квартири кожна.

З довідки ОСББ "Заполяр`я" від 18 вересня 2017 року №18/09-1 встановлено, що ОСОБА_4 до дня смерті проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 . На день його смерті з ним були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суди встановили, що спадкоємець ОСОБА_3 не оформила своїх спадкових прав на 1/3 частку у квартирі. Проте ОСОБА_3 зареєстрована в указаній квартирі, що підтверджується довідкою ОСББ "Заполяр`я" від 18 вересня 2017 року № 18/09 (а. с. 158, зворот, а. с. 177).

ОСОБА_3 не проживає за місцем реєстрації на АДРЕСА_1, що встановлено актами від 18 вересня 2017 року та від 06 червня 2018 року.

Також під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 перебувала за кордоном з 02 березня 2015 року. На територію України вона приїздила 23 листопада 2016 року та перебувала до 02 грудня 2016 року. Вдруге ОСОБА_3 прибула в Україну 08 вересня 2017 року о 10.27 год. та виїхала за кордон того ж дня о 23.04 год. Надалі ОСОБА_3 перебувала в Україні: з 11 липня 2019 року до 13 липня 2019 року; з 19 серпня 2019 року до 21 серпня 2019 року; з 06.57 год. 29 серпня 2019 року до 22.56 год. 29 серпня 2019 року та з 07 жовтня 2019 року до 10 жовтня 2019 рокую. Ці обставини підтверджено інформацією, наданою Державною прикордонною службою України (відповідь від 25 лютого 2020 року № 0-13/39/2020).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 у справі № 367/7387/16-ц (провадження № 61-22214св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-114св20), від 17 квітня 2019 року у справі № 161/9998/17 (провадження № 61-16510св18) та постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову в цій справі є вимога двох спадкоємців за законом до іншої спадкоємиці за законом про визнання права власності на частку у спадщині.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При виборі місця проживання виявляється воля особи, право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає, у той час коли під тимчасовим місцем проживання розуміється місце перебування фізичної особи де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема, у готелі чи у санаторії тощо). Тимчасова відсутність може бути безперервною, однак не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) зроблено висновок про те, що державна реєстрація спадкоємця у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц (провадження № 61-11488св21)).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 1 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Статтею 29 Консульської конвенції між Україною і Республікою Польща від 08 вересня 1991 року визначено, що консульська посадова особа має право проводити у тому числі такі дії, як приймати, складати, реєструвати і засвідчувати заяви громадян акредитуючої держави.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи судами встановлено, що відповідно до інформації, наданої Державною прикордонною службою України, ОСОБА_3 перебувала за кордоном з 02 березня 2015 року. На територію України вона приїздила 23 листопада 2016 року та перебувала до 02 грудня 2016 року. Вдруге ОСОБА_3 прибула в Україну 08 вересня 2017 року о 10.27 год. та виїхала за кордон того ж дня о 23.04 год. Надалі ОСОБА_3 перебувала в Україні з 11 липня 2019 року до 13 липня 2019 року; з 19 серпня 2019 року до 21 серпня 2019 року; з 06.57 год. 29 серпня 2019 року до 22.56 год. 29 серпня 2019 року та з 07 жовтня 2019 року до 10 жовтня 2019 року.

Крім того, сама ОСОБА_3 не заперечує обставин постійного проживання в Республіці Польща.

Отже, на час відкриття спадщини ОСОБА_3, хоча і була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, постійно у ній не проживала, так як перебувала та перебуває у Республіці Польща, додому приїздила періодично на короткий час, а також у визначений законом строк не звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса чи до консула України і Республіці Польща.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, який підтверджує реєстрацію постійного місця проживання спадкоємця у спадковому будинку (квартирі), сам по собі є доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном, ґрунтується на неправильному тлумаченні та застосуванні норми частини третьої статті 1268 ЦК України.

Разом з цим колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за встановлених судом обставин з тих підстав, що визнання права власності за позивачами може суперечити Книзі шостій ЦК України (435-15) та порушити права ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Під час звернення до приватного нотаріуса Сокальського нотаріального округу Сироїд Г. І. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 позивачі повідомили нотаріусу про існування третього спадкоємця, якою є ОСОБА_3 .

Позивачам видано свідоцтва про право на спадщину, в яких значиться:

"Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину спадкового майна (квартири АДРЕСА_1 ) видано гр. ОСОБА_1";

"Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину спадкового майна (квартири АДРЕСА_1 ) видано гр. ОСОБА_2";

"Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину спадкового майна (квартири АДРЕСА_1 ) ще не видано гр. ОСОБА_3".

Таким чином, визначення часток спадкового майна - спірної квартири, здійснювалось нотаріусом з урахуванням наявності трьох спадкоємців ОСОБА_4 .

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Крім цього, відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності за позивачами на 1/3 частку спірної квартири, суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна, тому визнання права власності за іншими особами в такому випадку є передчасним та суперечить Книзі шостій ЦК України.

З цих підстав апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення Сокальського районного суду Львівської області від 24 червня 2020 року відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.