У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх його доходів щомісячно, але не більше як до досягнення нею 23 річного віку, на її утримання, так як вона продовжує навчання.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 03 серпня 2020 року і до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ОСОБА_1 23-річного віку. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 08 липня 2021 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Як на поважність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 посилався на те, що справа слухалась за його відсутності, оскільки він перебував за межами України, а про рішення суду першої інстанції йому стало відомо після повернення в Україну.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з тих мотивів, що наведені заявником причини пропущення процесуального строку є неповажними. Заявнику запропоновано навести інші поважні причини пропущення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме: не навів інших поважних причин пропуску строку та не надав доказів на їх підтвердження, а отже, відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 202 року скасувати, справу направити до Миколаївського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

На обґрунтування касаційної скарги посилалався на те, що апеляційний суд, визнаючи неповажними причини пропущення строку на апеляційне оскарження, не врахував, що він не знав про розгляд справи, копії оскаржуваного судового рішення не отримував, з адвокатом Васеньовим Д. О., який брав участь у справі як його представник, він жодних договорів не укладав. Апеляційний суд не дав йому можливості обґрунтувати свою позицію у цій справі, в якій він не брав участь, чим порушено його конституційне право на захисту своїх прав, на оскарження в апеляційному порядку судового рішення.

Судове рішення також оскаржується з підстав порушення норм процесуального права: статей 5, 10, 17, 58, 62, 76, 263, 265 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 рокусправу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 8 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це є порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справах "Delcourt v. Belgium" (Делькур проти Бельгії) від 17 січня 1970 року та "Hoffmann v. Germany" (Гоффман проти Німеччини) від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У рішенні у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи, у випадках та порядку, передбачених ЦПК України (1618-15) .

Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 08 липня 2021 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Як на поважність підстав для поновлення строку ОСОБА_2 посилався на те, що він два роки перебував за межами України, справа слухалась за його відсутності та про вказане рішення йому стало відомо лише тільки після повернення в Україну.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року зазначені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано не поважними, запропоновано заявнику навести інші поважні причини для поновлення такого строку та надати докази для їх підтвердження. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та несплати судового збору, надано десятиденний строк з дня вручення копії зазначеної ухвали для усунення недоліків.

Апеляційним судом встановлено, що рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області ухвалено 30 жовтня 2020 року за участі представника відповідача - адвоката Васеньова Д. О. Представник відповідача повноваження, якого підтверджуються ордером від 25 вересня 2020 року, знайомився з матеріалами справи, згідно із заявою отримав копію позовної заяви, був присутнім в судових засіданнях 07 жовтня, 30 жовтня 2020 року, надавав докази у справі. Згідно з протоколом судового засідання від 30 жовтня 2009 року Васеньов Д. О. був при оголошенні оскаржуваного рішення.

На виконання ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_2 30 серпня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав докази сплати судового збору, а 02 вересня 2021 року - заяву про поновлення строку на касаційне оскарження (а. с. 79-80; 84-85).

Заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження заявник обґрунтував тим, що відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 22 липня 2021 року він виїхав з України 07 листопада 2019 року та повернувся до України 15 червня 2021 року. Наведене свідчить про те, що він не знав про наявність справи, а також те, щоз адвокатами угод не укладав, не уповноважував нікого діяти від його імені.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що наведені підстави пропуску строку на апеляційне оскарження спростовуються матеріалами справи, якими підтверджено повноваження адвоката Васеньова Д. О., який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 04 вересня 2020 року та за участі якого відбувались судові засідання, ухвалено судове рішення, наведені підстави пропуску строку не є поважними, а отже, відповідач не усунув недоліки апеляційної скарги, зокрема, не навів інших поважних причин пропуску строку та не надав доказів на їх підтвердження.

З такими висновками суду апеляційної інстанцій погоджується й Верховний Суд з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилами частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Встановлено, що за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, його місцем проживання є будинок АДРЕСА_1 (а. с.13).

Супровідним листом від 28 серпня 2020 року ОСОБА_2 надіслано копію ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 28 серпня 2020 року на такі адреси: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 (а. с. 16).

Зазначена ухвала вручена ОСОБА_2 03 вересня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (трек-номер 5405005936924) з відміткою "вручено особисто" (а. с. 22).

Отже, матеріалами справи спростовуються доводи заявника про те, що він не був обізнаний про розгляд справи.

Також не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 22 липня 2021 року він виїхав з України 07 листопада 2019 року та повернувся до України 15 червня 2021 року, оскільки з наявної у матеріалах справи копії довідки, яка є нечитабельною, неможливо перевірити зазначені твердження заявника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що від імені ОСОБА_2 діяв адвокат Васеньов Д. О., повноваження якого підтверджується ордером від 25 вересня 2020 року серії ВЕ № 1022365, виданим на підставі договору про надання правничої допомоги від 04 вересня 2020 року (а. с. 18).

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Встановлено, що рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області ухвалено 30 жовтня 2020 року за участі адвоката Васеньова Д. О., що підтверджується журналом судового засідання від 30 жовтня 2020 року. Крім того, адвокат Васеньов Д. О. знайомився з матеріалами справи, отримав копію позовної заяви, був присутнім в судових засіданнях 07 жовтня, 30 жовтня 2020 року, надавав докази у справі.

Наведене дає підстав дійти висновку, що адвокат Васеньов Д. О., який діяв в інтересах ОСОБА_2, був обізнаний про наявність рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року.

Вказана процесуальна поведінка не демонструє добросовісності використання своїх процесуальних прав і готовності брати участь у справі на всіх етапах її розгляду.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку апеляційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 "Пономарьов проти України" зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати зловживань та ухилення від отримання інформації про рух справи.

ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ "Перетяка та Шереметьев проти України", заяви № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі "Brumarescu v. Romania" (Брумареску проти Румунії) від 28 листопада 1999 року, пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Ryabykh v. Russia" (Рябих проти Росії), пункт 52).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справах "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року та "Трух проти України" від 14 жовтня 2003 року).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України (1618-15) ).

У справах "Osman v. the United Kingdom" (Осман проти Сполученого королівства) та "Kreuz v. Poland" (Креуз проти Польщі) ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Ураховуючи наведене, та те, що ОСОБА_2 не вчиняв дій щодо оскарження зазначеного рішення суду першої інстанції, не демонстрував готовності брати участь на всіх етапах розгляду цієї справи, а наведені ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що процесуальний строк пропущено з неповажних причин.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заявник не знав про розгляд цієї справи, результат її розгляду та не уповноважував адвоката Васеньова Д. О. на представництво його інтересів в суді.

На підтвердження цих доводів заявник не подавав до апеляційного суду жодних належних доказів.

Суд також враховує, що з апеляційною скаргою заявник звернувся після спливу восьмимісячного строку з дня ухвалення рішення судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.