розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника Казака Кирила Ігоровича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України(далі - Агенство), Державного підприємства "Укрриба" (далі - ДП "Укрриба")про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та строку дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 25 липня 2014 року згідно з наказом від 24 липня 2014 року № 26-к ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора ДП "Укрриба". 19 вересня 2014 року між ним та Агенством укладено контракт від 19 вересня 2014 року № 89, згідно з яким позивача призначено на посаду директора, що підтверджується записом у трудовій книжці № 31.

30 червня 2016 року його звільнено з посади директора відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто у зв`язку з припиненням повноважень, що підтверджується наказом Агенства від 15 квітня 2016 року № 11-к.

Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним з огляду на відсутність правових підстав для застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), до службовців державного сектору господарювання. Вважає, що розірвання строкового договору (контракту) за ініціативою уповноваженого органу є неправомірним.

З урахуванням уточненого позову просив визнати незаконним та скасувати наказ Агенства від 15 квітня 2016 року № 11-к про його звільнення з посади директора ДП "Укрриба"; поновити його на посаді директора ДП "Укрриба" з 30 червня 2016 року, поновити дію контракту від 19 вересня 2014 року № 89 з керівником ДП "Укрриба", що є у державній власності з дати звільнення ОСОБА_1, а саме, з 30 червня 2016 року; стягнути з ДП "Укрриба" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення, тобто з 30 червня 2016 року до дня ухвалення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Агенства від 15 квітня 2016 року № 11-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Укрриба", поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Укрриба" з 30 червня 2016 року, поновлено дію контракту від 19 вересня 2014 року № 89 з керівником ДП "Укрриба", що є у державній власності з 30 червня 2016 року, тобто з дати звільнення ОСОБА_1, стягнено з ДП "Укрриба" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 466 411,54 грн та відшкодовано моральну шкоду - 10 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України не поширюється на трудові відносини між позивачем і відповідачами, власник не мав права звільняти позивача за власним бажанням на підставі вказаної норми, оскільки вона стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є ДП "Укрриба", а позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма. Оскільки суд визнав наказ про звільнення позивача з роботи незаконним, то дійшов висновку про задоволення вимог про поновлення позивача на роботі на посаді директора ДП "Укрриба" з 30 червня 2016 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 99 ЦК України, статуту ДП "Укрриба" Агенством, як уповноваженим органом управління ДП "Укрриба", припинені повноваження його виконавчого органу, яким за посадою є директор підприємства. Звільнення позивача на підставі наказу відповідає пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та не має значення причини такого звільнення та відповідність їх умовам укладеного контракту.

Оскільки наказ про звільнення позивача з роботи є законним, то позовні вимоги про поновлення на роботі, поновлення контракту та стягнення середнього заробітку, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Казака К. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, просив його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за попереднього припинення повноважень посадової особи. Для звільнення за вказаною нормою мають бути такі обставини: звільнений працівник має бути посадовою особою товариства, припинення його повноважень.

Наказом Агенства від 15 квітня 2016 року № 11-к позивача звільнено у зв`язку з припиненням повноважень, на підставі службової записки начальника юридичного відділу та начальника відділу з питань власності та економічного розвитку, погодження голови державної адміністрації. У вказаних документах є відомості, що нібито позивач не привів договірні відносини ДП "Укрриба" до вимог законодавства.

Вказані документи, на підставі яких винесено оскаржуваний наказ, не є рішеннями відповідно до яких можливе припинення повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що фактично звільнення позивача відбулося без припинення його повноважень.

Порядок припинення трудових відносин з позивачем передбачений пунктом 5.6 контракту, який містить вичерпний перелік підстав звільнення позивача.

Крім того, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, щодо яких може бути застована вказана норма.

Частина третя статті 99 ЦК України не може застосовуватися до ДП "Укрриба", оскільки відповідно до пункту 1.2 Статуту це підприємство є державним унітарним комерційним підприємством, тобто є юридичною особою.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви Агенства, ДП "Укрриба" мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 неправильно витлумачив пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частину третю статті 99 ЦК України.

Право уповноваженого органу управління ДП "Укрриба" передбачено частиною третьою статті 99 ЦК України в редакції від 01 червня 2014 року, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути припинені у будь-який час.

Норму частини першої статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VII (1255-18) , який набрав чинності 01 червня 2014 року.

Пункт 5 частини першоїстатті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб.

Отже, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до статті 99 ЦК України, Статуту ДП "Укрриба", Агенством як уповноваженим органом управління ДП "Укрриба" припинені повноваження його виконавчого органу, яким за посадою є директор підприємства. Звільнення позивача на підставі наказу відповідає пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та не потребує зазначення причин такого звільнення та їх умовам укладеного контракту.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 через представника Казака К. І. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що 25 липня 2014 року, згідно з наказом від 24 липня 2014 року № 26-к, ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора ДП "Укрриба", а 19 вересня 2014 року між позивачем та Агенством укладено контракт від 19 вересня 2014 року № 89, згідно з яким позивача призначено на посаду директора, що також підтверджується записом у трудовій книжці № 31.

30 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто у зв`язку з припиненням повноважень, що підтверджується наказом Агенства від 15 квітня 2016 року № 11-к.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1081цс17, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц, провадження № 61-151св17, від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження № 61-26664св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиви на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, провадження № 14-1цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України (322-08) . Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України (322-08) , а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670цс19, Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України (322-08) , крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Укрриба" за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу прийняти рішення про припинення виконання повноважень директора міститься не в приписах КЗпП (322-08) України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового законодавства.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень директора ДП "Укрриба" відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в межах трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, провадження № 14-471цс18.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб юридичних осіб публічного права.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України.

Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" (1255-18) , який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18, провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, провадження № 14-163цс20).

З огляду на викладене позивач, звертаючись до суду, помилково визначив належність спору до цивільної юрисдикції.

Оскільки позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (розірваного у зв`язку з припиненням повноважень позивача, як посадової особи), а інші позовні вимоги є похідними, то Верховний Суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.

Суди наведеного не врахували та помилково розглянули позов по суті.

Клопотання ОСОБА_1, подане через представника Казака К. І., про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін суд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

З урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження 14-524цс19), на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови вінможе звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.