розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Галунько Людмили Іванівни на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,

Короткий зміст вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконними дії та скасувати постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Галунько Л. І. (далі - державний виконавець), винесених у виконавчому провадженні № 53905573.

Скарга обґрунтована тим, що у провадженні державного виконавця Галунько Л. І. перебуває виконавче провадження № 53905573. Постановою державного виконавця від 13 травня 2017 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 10 травня 2017 року № 758/12385/15-ц, виданого Подільським районним судом м. Києва, про усунення перешкод у здійсненні прав щодо виховання онука, визначення способів участі у його вихованні.

Державний виконавець вчинив неправомірні дії щодо винесення постанов у виконавчому провадженні, оскільки постанову про відкриття провадження та будь-яких повідомлень чи викликів, крім вимоги бути вдома 12 червня 2017 року, отриманої нею 13 червня 2017 року, вона не отримувала.

Постановою державного виконавця Галунько Л. І. від 06 липня 2017 року на ОСОБА_1 накладено штраф за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн, зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Постановою державного виконавця Галунько Л. І. від 09 жовтня 2017 року на ОСОБА_1, як на боржника у виконавчому провадженні № 53905573, повторно накладено штраф в частині стягнення коштів у розмірі 3 400,00 грн, зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

09 жовтня 2017 року державний виконавець Галунько Л. І. винесла постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження - 167,82 грн та про закінчення виконавчого провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Галунько Л. І. щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн у виконавчому провадженні № 53905573, витрат виконавчою провадження № 53905573 у розмірі 167,82 грн, накладення штрафів за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн та 3 400,00 грн.

Зобов`язано державного виконавця Галунько Л. І., а в разі її відсутності (незалежно від причин: хвороба, відпустка, звільнення і т. д.) начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві поновити порушені права боржника ОСОБА_1, шляхом скасування постанов у виконавчому провадженні № 53905573: від 06 липня 2017 року про накладення штрафу у розмірі 1 700,00 грн; від 09 жовтня 2017 про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн; від 09 жовтня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн; від 09 жовтня 2017 року про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 167,82 грн.

Задовольнивши скаргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з її обґрунтованості, вказавши, що оскаржувані дії та рішення державного виконавця Галунько Л. І. підлягають визнанню протиправними, а порушені права ОСОБА_1 поновленню.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вручення ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, доводи державного виконавця щодо належного її повідомлення спростовуються матеріалами справи, які суд не взяв до уваги, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять зворотного повідомлення про вручення боржнику чи її довіреній особі поштового відправлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року державний виконавець Галунько Л. І. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували докази направлення боржникові постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням за адресою, вказаною у виконавчому документі. Закон не встановлює вимогу про необхідність отримання зворотного повідомлення. Боржнику відправлено рекомендований лист із постановою про відкриття виконавчого провадження, тому вона належним чином повідомлена про примусове виконання судового рішення. Державний виконавець у телефонному режимі неодноразово повідомляв боржника про необхідність виконання рішення суду, проте тривалий час після відкриття виконавчого провадження боржник рішення суду не виконувала, у зв`язку з чим до неї застосовано заходи, передбачені статтею 63 Закону.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 3, 4, 24, 25, 26, 27, 28, 42, 63 Закону; порушив норми процесуального права, а саме: статті 228, 229 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди визнали неправомірними дії державного виконавця Галунько Л. І. щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн у виконавчому провадженні № 53905573, стягнення з божника витрат виконавчою провадження № 53905573 у розмірі 167,82 грн, накладення штрафів за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн та 3 400,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Верховний Суд виходить за межі доводів касаційної скарги відповідно до наведених норм процесуального закону, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору у спірних правовідносинах, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою в порядку оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця. Відповідно до змісту скарги та заявлених вимог заявник, зокрема, не погоджується з винесеними державним виконавцем постановами про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та накладення штрафу.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Суди встановили, що постановами державного виконавця на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн, 09 жовтня 2017 року повторно накладено штраф, стягнено виконавчий збір у розмірі 6 400,00 грн, витрати виконавчого провадження у розмірі 167,82 грн

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, провадження № 14-580цс19, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, провадження № 14-580цс19, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21, викладено правовий висновок, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Щодо оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, не пов`язаних з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, зазначено, що такі скарги розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави, тому вимоги щодо оскарження підстав накладення таких штрафів розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вирішила також юрисдикційні питання щодо стягнення виконавчого збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11, провадження № 14-137цс19, зазначено, що Законом встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належить до компетенції загального суду.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Верховний Суд виходить з того, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень пункт 7 частини першої статті 4 КАС України.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі № 879/2/18, провадження № А/9901/8/19, від 03 березня 2020 року у справі № 850/8/19, провадження № А/9901/19, № А/9901/274/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 850/1/20, провадження № А/9901/5/21.

Верховний Суд виходить з того, що скарга ОСОБА_1 на постанови державного виконавця про накладення на неї штрафу, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Суди, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства діяли не як суди, встановлені законом, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

З урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа № 145/166/18, провадження 14-524цс19, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити державному виконавцю Галунько Л. І., що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови вона може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Галунько Людмили Іванівни задовольнити частково.