розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 05 серпня 2014 року він та його дружина ОСОБА_3, будучи співвласниками квартири АДРЕСА_1, уклали договір довічного утримання з ОСОБА_2 .

За умовами договору відповідачка повинна була забезпечити їм пожиттєве утримання та надавати по 950,00 грн кожному, але не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, надавати кошти для оплати комунальних послуг. ОСОБА_2 зробила косметичний ремонт у квартирі, а він писав розписки про те, що отримував у неї кошти, які вона не давала. Дружину хоронив за власний рахунок і з часу її смерті перестав підписувати розписки. Вказує, що відповідачка його не утримує і допомоги не надає.

Посилаючись на викладене, позивач просив розірвати договір довічного отримання від 05 серпня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Зубковою О. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1155 із забороною відчуження, зареєстрованою у реєстрі за № 1156.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021року у складі судді Петренко Н. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 05 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Зубковою О. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1155.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не виконує умови договору довічного утримання, що підтверджується відповідними доказами. Долучені до матеріалів справи розписки про отримання коштів позивачем заперечуються, оскільки відповідач приносила їх пачкою та просила підписати на всяк випадок, а не щомісячно після передачі коштів, як передбачено договором. Позивач відмовився отримувати поштові перекази, які стала направляти відповідачка після подання позову про розірвання договору довічного утримання.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розписки підтверджують факт отримання грошових коштів позивачем у зазначеному розмірі та у зазначені дати, а отже, вони підтверджують належне виконання взятих на себе за договором зобов`язань відповідачкою. З червня 2019 року, після звернення із позовом до суду, позивач відмовився отримувати від відповідачки готівкові кошти, тому ОСОБА_2 виконувала свої зобов`язання з виплати щомісячного утримання шляхом здійснення поштового переказу грошових коштів на користь позивача. Відповідачка належним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати комунальних послуг, що підтверджується квитанціями, наданими за період від 2016 року до травня 2019 року (момент звернення позивача до суду).

Після звернення позивача до суду він відмовляється контактувати з відповідачкою та не передає їй квитанції для оплати комунальних послуг, саме тому ОСОБА_2 з червня 2019 року здійснює на користь позивача щомісячні виплати у значно більшому розмірі, ніж це передбачено умовами Договору, з врахуванням компенсації за комунальні платежі. Такий порядок надання коштів на оплату комунальних послуг узгоджується з пунктом 12 договору.

Крім визначених у договорі зобов`язань щодо грошового утримання позивача відповідачка за власний кошт здійснювала поточний ремонт квартири, покупку побутової техніки (пральна машина, телевізор, електром`ясорубка), купувала продукти харчування для позивача, тобто несла додаткові витрати для створення комфортних умов проживання позивача. За час дії договору позивач жодного разу не пред`являв відповідачці претензій щодо невиконання або неналежного виконання його умов в будь-якій його частині.

Відповідачка виконала свій обов`язок щодо поховання померлої ОСОБА_4, що підтверджується договором про замовлення ритуальних послуг від 28 лютого 2017 року № 1 та оплатою прайс-листа на комплексне замовлення від 02 березня 2017 року № Уп369812.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У травні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що вона належним чином виконувала умови договору довічного утримання.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

05 серпня 2014 року між ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковою О. Є. та зареєстрований у реєстрі за № 1155.

Згідно з пунктом 1 договору ОСОБА_4, ОСОБА_1 передали у власність ОСОБА_2 по Ѕ частині кожний, набувач (відповідач) приймає у власність цілу квартиру АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_2 зобов`язалася довічно доглядати та надавати матеріальне забезпечення відчужувачам.

Відповідно до пункт 11 договору набувач зобов`язалась довічно утримувати кожного з відчужувачів, тобто забезпечувати їх грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувані самостійно будуть забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 950,00 грн на місяць на кожного відчужувача, але не нижче прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатної особи Законом України "Про державний бюджет", які будуть щомісячно надаватися кожному відчужувачу шляхом поштового переказу, або готівкою під розписку.

За пунктом 12 договору набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені.

Згідно з пунктом 15 договору цей договір може бути розірваний у судовому порядку у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін при розірванні договору у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за цим договором, відчужувачі або той з них, хто залишився живим набувають право власності на квартиру, яка була передана за цим договором, і мають право вимагати її повернення.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому договір у частині взаємних зобов`язань позивача та ОСОБА_4 припинено 28 лютого 2017 року на підставі частини другої статті 755 ЦК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 .

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 744 ЦК Українивстановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК Україниу договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК Україниматеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК Українидоговір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Згідно з вимогами статті 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції, враховуючи умови договору довічного утримання, а також встановлені у справі обставини, виходив із того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 950,00 грн (але не нижче прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатної особи Законом України "Про державний бюджет"), оплату комунальних послуг у визначених ними межах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надав достатніх доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання покладених на неї обов`язків за договором довічного утримання.

ОСОБА_2 не перешкоджає позивачу проживати у квартирі і цей факт не оспорюється сторонами та неодноразово був підтверджений позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.

У період від серпня 2014 року (момент укладення договору) до травня 2019 року (момент звернення позивача до суду) відповідачка здійснювала виплату грошового утримання готівкою, на підтвердження чого позивач надавав розписки. І лише після звернення із позовом до суду позивач відмовився отримувати від відповідачки готівкові кошти, але ОСОБА_2 виконувала свої зобов`язання зі сплати щомісячного утримання шляхом здійснення поштового переказу грошових коштів на користь позивача, що підтверджується копіями квитанцій про переказ та повідомленнями АТ "Укрпошта" про надходження грошових коштів на адресу позивача.

Зобов`язання зі сплати комунальних послуг підтверджуються квитанціями, наданими відповідачкою до матеріалів справи у період від 2016 року до травня 2019 року (момент звернення позивача до суду). Після звернення позивача до суду та його відмови передавати ОСОБА_2 квитанції для оплати комунальних послуг, вона з червня 2019 року здійснює на корись позивача щомісячні виплати з врахуванням компенсації за комунальні платежі.

За встановленими обставинами справи ОСОБА_1 ухиляється від прийняття виконання ОСОБА_2 умов договору, а отже, відсутні підстави для його розірвання, оскільки набувач належним чином виконує взяті на себе зобов`язання відповідно до укладеного договору.

Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов`язань по догляду та утриманню ОСОБА_1 та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивачем не надано.

Крім того, згідно з частини другої статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність свої вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, з урахуванням підстав позову та наведеної вище презумпції вини боржника за договором, відповідачка, є такою, що довела належне виконання умов договору довічного утримання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, суд апеляційної інстанції, виходячи з правової природи цього договору, аналізу умов договору довічного утримання, положень статті 755 ЦК Українита підстав позову, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність будь-яких доказів невиконання ОСОБА_2 умов вказаного договору, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів істотного порушенням нею умов договору довічного утримання. Встановлення недоведеності обставин не виконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання, стало підставою для висновку про відсутність правових підстав для його розірвання.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції у справі № 509/513/16-ц, Верховний Суд погодився з висновками про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання, а саме, щодо організації щоденного триразового харчування, надання побутових послуг (лагодження одягу та взуття, вологе прибирання кімнат, прання та прасування білизни). Крім того, систематичне порушення умов договору підтверджується зверненнями позивача із заявами і скаргами на поведінку відповідача, зокрема, до Овідіопольського відділу Головного управління Національної поліції в Одеській області.

У справі № 755/1226/17-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх обов`язків, передбачених пунктами 7 та 8 договору довічного утримання, зокрема, щодо сплати у повному обсязі матеріального утримання, надання позивачу у будь-який спосіб коштів для оплати комунальних послуг та відшкодування інфляційних втрат.

Погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 вказав на те, що ТОВ "Пенсіон-ЮА" не виконує належним чином умов договору довічного утримання, тому є підстави для розірвання зазначеного договору.

Верховний Суд вкотре звертає увагу на те, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у вказаних постановах зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи та оцінкою доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, проте суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Предметом спору у зазначених справах хоча і є розірвання договору довічного утримання (догляду), але обставини встановлені у них судами, є іншими ніж у справі, яка наразі переглядається Верховним Судом.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дав відповіді на кожен аргумент позивача та відповідача, які мають юридично важливе значення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.