Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний банк України,

третя особа - Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа - Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з грудня 2012 року працював на посаді охоронника 5 розряду сьомої команди Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві НБУ, з грудня 2015 року його переведено на посаду охоронника 5 розряду третьої команди охорони Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві НБУ Департаменту безпеки

(далі - охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони).

Вказував, що наказом НБУ від 06 лютого 2018 року № 800-к його звільнено із займаної посади з 12 лютого 2018 року у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Вважав таке звільнення незаконним, оскільки роботодавцем не взято

до уваги його переважне право на залишення на роботі, а саме: перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей; він є єдиним годувальником

у сім`ї; із 2012 року працює в Загоні відомчої охорони, тобто є працівником

з тривалим безперервним стажем роботи. Він сумлінно виконував свої обов`язки, жодного разу не був на лікарняному. Влітку 2017 року поданий керівництвом на підвищення на посаду охоронника шостого розряду третьої команди Загону відомчої охорони, успішно пройшов стажування на цю посаду та успішно склав іспит підрозділу режиму Банкнотно-монетного двору НБУ, отримав пароль доступу до системи. Крім того, йому не було запропоновано усіх вакантних посад.

Також зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральну шкоду, яка полягала в глибоких стражданнях та нервових хвилюваннях,

та яку він оцінив у розмірі 10 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ

про його звільнення; поновити його на роботі на раніше займаній посаді; зобов`язати НБУ скасувати запис у його трудовій книжчі про скорочення

на підставі наказу про звільнення; стягнути з НБУ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2018 року по дату ухвалення рішення судом; стягнути на свою користь з НБУ 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада

2019 року у складі судді Диби О. В. позов ОСОБА_1 залишено

без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача було неправомірно звільнено з посади охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом із цим, позивач звернувся до суду із позовом

про поновлення його на роботі з пропуском встановленого місячного строку (частина перша статті 233 КЗпП України), заяви про поновлення пропущеного строку не подавав, про поважність причин пропуску нічого

не вказував.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року скасовано і прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони з 13 лютого 2018 року. Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2018 року до 08 липня 2020 року у розмірі 360 232,61 грн та моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Допущено негайне виконання судового рішення

у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середньомісячної заробітної плати у розмірі 12 328,50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу НБУ задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11579св20).

Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року змінено. Доповнено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції висновками щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 42 КЗпП України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-5634св21).

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада

2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ НБУ

від 06 лютого 2018 року № 800-к про звільнення ОСОБА_1

у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони з 13 лютого 2018 року.

Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 565 306,60 грн, що визначений без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір

у розмірі 8 461,85 грн.

Стягнуто з НБУ в дохід держави судовий збір у розмірі 1 466,33 грн.

Постанову допущено до негайного виконання в частині поновлення

на роботі ОСОБА_1 та стягнення середньомісячної заробітної плати

у розмірі 12 328,50 грн.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням чисельності чи штату працівників роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, чия посада ліквідується (скорочується), усі вакантні на день звільнення

на підприємстві посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, у тому числі і у новостворених підрозділах.

Унаслідок змін у Департаменті безпеки НБУ відбулася ліквідація Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві та створено Загін відомчої охорони, з тими ж функціями та обов`язками, тобто у роботодавця були вакантні посади і останній зобов`язаний був запропонувати всі наявні на підприємстві вакансії позивачу. ОСОБА_1 працював охоронцем

у третій команді Загону, працівники якого виконують свої функції

у Деснянському районі м. Києва, у той час, як відповідачем запропоновано позивачу одну посаду охоронця у першій команді Загону та одну посаду

у шостій команді Загону, які виконують функції у інших районах м. Києва,

а вакантні посади у третій команді новоствореного Загону відомчої охорони позивачу не пропонувалися. Такі пропозиції сторони відповідача

не є належним виконанням обов`язків, встановлених ст. 49-2 КЗпП України, щодо надання пропозицій з усіх наявних вакантних посад.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що до спірних правовідносин

не застосовується стаття 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці), оскільки у зв`язку з перерозподілом окремих функції між Банкнотно-монетним двором НБУ та структурними підрозділами центрального апарату НБУ, до скорочення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України підлягав увесь Загін відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, НБУ Департаменту безпеки, а переважне право

на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі працівникам

з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у даній справі, суд апеляційної інстанції надав оцінку причинам пропуску строку звернення позивача

до суду, врахував, що ОСОБА_1 не погоджувався зі своїм звільненням

і звертався до адміністративного суду за захистом свого порушеного права, хоча і з порушенням правил судочинства (юрисдикції), тому вважав

за необхідне поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, з огляду на гарантії забезпечення права на працю та правового захисту від незаконного звільнення.

Оскільки ОСОБА_1 підлягав поновленню на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони з 13 лютого 2018 року, апеляційний суд, з урахуванням статті 235 КЗпП України й положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу з цієї дати по день ухвалення рішення суду (565 306,60 грн).

Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини справи, характер та глибину душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків,

а також застосовуючи принцип розумності та справедливості, зробив висновок про те, що з НБУ на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3 000,00 грн.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову

у частині зобов`язання відповідача скасувати запис в трудовій книжці позивача про скорочення на підставі відповідного наказу НБУ, оскільки

на підставі ухваленого судового рішення в даній справі запис у трудовій книжці про його звільнення у зв`язку зі скороченням буде скасовано самостійно.

Судом апеляційної інстанції враховано судову практику Верховного Суду

у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, НБУ, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження судового рішеннязаявник зазначає те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду. Крім цього, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Клопотання НБУ про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року задоволено частково. Зупинено виконання оскаржуваного судового рішення у частині, що не підлягає негайноу виконанню, до закінчення його перегляду

в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в останній постанові, обраховуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача,

не врахував, що роботодавець уже виконав попередню постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року й поновив

ОСОБА_1 на раніше займаній посаді, виплачував йому заробітну плату.

Вважає, що при новому апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки касаційного суду, повинен був дослідити лише питання пропуску строку звернення до суду, а не переглядати судові рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому апеляційний суд не встановив для цього жодних нових обставин, що свідчить про те, що судом не з`ясовано обставини справи відповідно до вимог процесуального закону (стаття 89 ЦПК України).

Вказує, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 235 КЗпП України, що стосується поновлення працівника на роботі, так як спірні правовідносини стосуються своєчасності виконання судового рішення. Посилається також на те, що при новому апеляційному перегляді справу розглянуто без участі позивача та без урахування позиції роботодавця.

Зазначає, що постійне з`ясування причин пропуску звернення позивача

до суду спрямовано на затягування розгляду справи та призводить

до скасування законного судового рішення суду першої інстанції, підриває довіру до судів, завдає державі матеріальних збитків, порушує принцип диспозитивності, рівності сторін перед законом та судом.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у подібних справах.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що судове рішення апеляційного суду є законним

та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу НБУ -

без задоволення.

Крім того, у січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі, яке мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга НБУ задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін

в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено,

що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою,

на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку

із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота),

які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1

частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,

від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження

№ 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі

№ 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених

у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою

статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування

у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки переважне право на залишення на роботі

не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду

у новостворених підрозділах.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, провадження

Верховний Суд у чергове зазначає, що працівникам, які підлягають звільненню у зв`язку із скороченням чисельності чи штату працівників

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакантні на день звільнення

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору

з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством

про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставусвоїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Правління НБУ

від 30 жовтня 2017 року до структури Департаменту безпеки внесено зміни: виключено Загін відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, НБУ

зі скороченням штату працівників; створено Загін відомчої охорони

та в його складі відділ охорони з першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою, шостою, сьомою та восьмою командою охорони; збільшено штатну чисельність працівників Департаменту на 29 одиниць.

Таким чином, унаслідок змін у Департаменті безпеки НБУ відбулася ліквідація Загону відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві

та створено Загін відомчої охорони, з тими самими функціями

та обов`язками, тобто у роботодавця були вакантні посади і останній зобов`язаний був запропонувати всі наявні на підприємстві вакансії позивачу.

ОСОБА_1 працював охоронцем у третій команді Загону, працівники якого виконують свої функції у Деснянському районі м. Києва. Відповідачем запропоновано позивачу одну посаду охоронця у першій команді Загону та одну посаду у шостій команді Загону, які виконують функції в інших районах м. Києва, а вакантні посади у третій команді новоствореного Загону відомчої охорони позивачу не пропонувалися. Указані пропозиції роботодавця не є належним виконанням ним обов`язків, встановлених КЗпП України (322-08) щодо надання пропозицій з усіх наявних вакантних посад.

Отже, стороною відповідача не доведено, що позивачу пропонувалися усі вакантні посади. При цьому у даній категорії справ доводити правомірність звільнення працівника у суді зобов`язаний саме роботодавець.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позивача звільнено у зв`язку зі скороченням штату з порушенням вимог КЗпП України (322-08) .

Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши вищевказані норми матеріального права та відповідну судову практику Верховного Суду, вірно зазначив і про те, що до спірних правовідносин не застосовується стаття 42 КЗпП України, так як у зв`язку з перерозподілом окремих функції

між Банкнотно-монетним двором НБУ та структурними підрозділами центрального апарату НБУ, до скорочення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України підлягав увесь Загін відомчої охорони об`єктів, розташованих у м. Києві, НБУ Департаменту безпеки, а переважне право

на залишення на роботі враховується при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі працівникам

із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Передаючи справу повторно на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-5634св21), Верховний Суд указав, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду, без обговорення причин пропуску строку та надання оцінки таким причинам, з посиланням на відсутність відповідної заяви позивача, не відповідають правильному застосуванню статті 234 КЗпП України. Тому, під час нового розгляду справи, суду апеляційної інстанції належить обговорити причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду, і в залежності від встановлення

чи не встановлення поважності причин пропуску такого строку, вирішити трудовий спір.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо

до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду

в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний

у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому, норми КЗпП України (322-08) не містять вичерпного переліку причин,

які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню

за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першій

статті 233 КЗпП України, необхідно кваліфікувати як ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки:

в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне

від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується

з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен

був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору

є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією

із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду

за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом

"ex officio", незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі

(частина третя статті 267 ЦК України).

Встановивши, що строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено, суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи врахував наступне.

ОСОБА_1 ознайомився із наказом про звільнення 12 лютого 2018 року.

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу

та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2018 року провадження у справі закрито

у зв`язку із тим, що вказаний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Повний текст ухвали складено 11 травня 2018 року. (а.с. 30-34, т. 1)

Із даним цивільним позовом ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва 01 червня 2018 року.

Тобто позивач докладав усіх можливих зусиль для поновлення свого порушеного права, звернувся до Окружного адміністративного м. Києва,

не ставився зневажливо та недбало до питання захисту своїх прав,

а відповідно вважав, що у зв`язку з докладанням ним всіх можливих зусиль для відновлення свого порушеного права він не пропустив строк для звернення до суду.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач не погоджувався

із своїм звільненням, звертався до суду за захистом свого порушеного права.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначив, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом.

Таким чином, ураховуючи встановлення судом порушення трудових прав позивача під час звільнення з роботи, апеляційний суд обґрунтовано вважав за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_1 підлягає поновленню

на посаді охоронника 5 розряду третьої команди Загону відомчої охорони

з 13 лютого 2018 року.

На вказаному було наголошено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року (провадження № 61-5634св21), а тому суд апеляційної інстанції

в силу положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано у цій справі постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, а вказану справу

передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Цим самим судом виконано вимогу частини п`ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Крім того, оскільки позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції, обґрунтованими є висновки апеляційного суду й про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений вірно за правилами Порядку.

При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення відповідного розміру середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України з дня звільнення позивача по день ухвалення рішення про поновлення його на роботі.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права та до його незгоди із ухваленим судовим рішенням по суті вирішення спору, а тому відхиляються Верховним Судом.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору. Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика з указаного питання є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Верховний Суд також зазначає, що при визначенні розміру моральної шкоди судом апеляційної інстанції враховано наведені позивачем обставини,

які стосуються характеру і ступеню моральних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно

від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,

та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, так як надано оцінку всім аргументам сторін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1

про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду

та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Разом із цим, касаційна скарга НБУ містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку

під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє

у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 15 грудня2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада

2021 року у частині, що не підлягала негайному виконанню, до закінчення

її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити виконання вказаного судового рішення у відповідній частині.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.