розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року у складі судді Сільченко В. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), треті особи: Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області (далі - ГУ НП у Дніпропетровській області), Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 13 жовтня 2011 року заступником начальника слідчого відділу Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області (далі - СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області) Єфремовим Д. С. порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки) за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Прокопенко Л. С. від 30 грудня 2011 року їй як підозрюваній у вчиненні злочину обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Джафарова М. М. від 17 лютого 2012 року її притягнуто як обвинувачу і висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України.

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 лютого 2014 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до статті 75 КК України її звільнено від призначеного покарання з випробувальним терміном на три роки, якщо протягом цього строку нею не буде вчинено нового злочину та за умови виконання покладених на неї судом обов`язків.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2014 року вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року кримінальну справу за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, повернуто Криворізькій місцевій прокуратурі № 1 Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування.

29 грудня 2018 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Загороднім А. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12017040720000780, внесеного 24 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України (пункт 2 частини першої статті 284 КПК України).

Отже, протягом 86 місяців (з 13 жовтня 2011 року по 29 грудня 2018 року) позивачка незаконно перебувала під слідством та судом, що завдало їй моральної шкоди. Протягом більше ніж 7 років вона була істотно обмежена у реалізації своїх цивільних прав та законних інтересів, зокрема у праві на вільне пересування як територією України, так й за межі держави, оскільки стосовно неї було обрано запобіжний захід у вигляд підписки про невиїзд. Існувала потреба отримувати згоду слідчого на виїзд за межі міста з тих чи інших потреб, а також невідкладно з`являтися до органу досудового слідства для участі у необхідних слідчих діях, а також до суду, що призвело до тривалого порушення її звичайного укладу життя.

Також протягом перебування під слідством та судом ОСОБА_1 була обмежена у реалізації своїх законних прав на працю, а саме у можливості працевлаштуватися на роботу за своєю спеціальністю продавця, оскільки під час працевлаштування змушена повідомляти потенційного роботодавця про наявність кримінальної справи, наслідком чого завжди ставала відмова у працевлаштуванні. Брак постійної роботи та, відповідно, стабільного заробітку призвело до суттєвого погіршення майнового стану. Неспроможність задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали їй додаткових глибоких моральних страждань.

Протягом більше ніж 7 років позивачка перебувала під незаконним кримінальним переслідуванням. Поширення інформації про притягнення її до кримінальної відповідальності серед знайомих, сусідів тощо завдало додаткових моральних страждань, оскільки у їх уявленні вона є злочинцем і змушена доводити свою невинуватість задля нормалізації стосунків з оточуючими, отже вона мусить докладати додаткових зусиль до нормалізації свого життя, відновлення честі та гідності.

Враховуючи викладене, позивач просила стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь, на відшкодування заподіяної моральної шкоди 2 030 890,00 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з ДКС України на користь ОСОБА_1, на відшкодування моральної шкоди 516 000,00 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належить до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , оскільки відносно неї закрито кримінальне провадження. ОСОБА_1 була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, вирок суду був скасований, а потім повернутий на дооформлення до прокуратури, після чого винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях цієї особи складу кримінального правопорушення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності і справедливості, взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 86 місяців, з урахування розміру мінімальної заробітної плати, що складає 6 000 грн, вважав, що на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди потрібно стягнути 516 000,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення другого абзацу та його резолютивної частини у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 516 000,00 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 протягом 86 місяців перебувала під слідством та судом, проте надалі було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, що у свою чергу є підставою для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

При цьому належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 як підозрювана та обвинувачена надавала завідомо неправдиві показання з метою переконати органи досудового слідства та суду у тому, що саме вона вчинила злочини та такими діями перешкоджала з`ясуванню істини, суду не надано. Крім того, саме на органи досудового розслідування покладено обов`язок всебічного, повного й об`єктивного розслідування обставин кримінального правопорушення, оскільки визнання обвинуваченою своєї вини не має переваги у порівнянні з іншими доказами, вони можуть бути покладені в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі. Визнання в суді своєї вини не підтверджує факту самообмови, яка має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини.

Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що зазначення судом відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - права на відшкодування моральної шкоди у випадку визнання своєї вини на всіх стадіях кримінального провадження.

У своїй касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю представника.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК України (1618-15) не передбачено.

Прокуратура реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю представника не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник прокуратури лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

13 жовтня 2011 року заступником начальника СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Єфремовим Д. С. порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки) за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Прокопенко Л. С. від 30 грудня 2011 року ОСОБА_1, як підозрюваній у вчиненні злочину, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Джафарова М. М. від 17 лютого 2012 року позивачці пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України.

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до статті 75 КК України позивачку звільнено від призначеного покарання з випробувальним терміном на три роки, якщо протягом цього строку нею не буде вчинено нового злочину та за умови виконання покладених на неї судом обов`язків.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2014 року скасовано вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, справу направлено на новий судовий розгляд .

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятої статті 185 КК України, повернуто Криворізькій місцевій прокуратурі № 1 Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування.

29 грудня 2018 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Загороднім А. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12017040720000780, внесеного 24 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України (пункт 2 частини першої статті 284 КПК України).

Нормативно-правове обґрунтування

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/14074/18 зроблено висновок про те, що відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК Українифізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою треба розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено насправді, або ж бере лише на себе вину за вчинене кримінальне правопорушення, хоча насправді воно вчинено групою осіб.

При розгляді та дослідженні цього питання суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до особи насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18 (провадження № 61-18442св19).

З урахуванням зазначеного та релевантної судової практики, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді спірних правовідносин потрібно також надавати оцінку тому, чи була самообмова добровільною. Установивши добровільність такої самообмови, суд має оцінити виконання слідством свого обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував, що належні і допустимі докази того, що ОСОБА_1 як підозрювана, обвинувачена та підсудна надавала завідомо неправдиві показання з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме нею здійснено злочин, який вона насправді не вчиняла, та що такими діями вона перешкоджала з`ясуванню істини у справі, не зафіксовані у матеріалах справи. Крім того, кримінальне провадження щодо позивачки закрито у зв`язку з відсутністю в її діяннях складу кримінального правопорушення.

Обставини самообмови зі сторони ОСОБА_1, які б перешкоджали органу слідства з`ясувати істину та виконати слідством свій обов`язок щодо всебічного, повного та об`єктивного розслідування справи, суди не встановили.

При цьому Верховний Суд врахував, що підставою для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 була відсутність складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України, у зв`язку з неможливістю встановити дійсний розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони.

Тож у справі, що переглядається, відсутній факт самообмови ОСОБА_1 чи факт сприяння незаконному притягненню до кримінальної відповідальності.

Самообмова - це завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Проте, ОСОБА_1 не надавала завідомо неправдивих показань. У даному випадку має місце недоведення органами досудового слідства складу злочину, який інкримінувався ОСОБА_1, а саме не доведено та не встановлено вартість викрадених ОСОБА_1 ювелірних виробів, оскільки у власника ювелірного магазину відсутні відомості про рух товарно-матеріальних цінностей (ювелірних виробів) за 2011 рік, зокрема, протоколи робочих інвентаризаційних комісій, порівняльні відомості, товарно-грошові звіти з первинними до них документами, відомості аналітичного обліку, які б відображали рух товарно-матеріальних цінностей за кожним найменуванням ювелірних виробів із зазначенням залишків у кількісному виразі на дати проведення інвентаризації.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в Законі. Ці підстави можна поділити на такі групи:

1) реабілітуючі;

2) нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

До реабілітуючих підстав належать:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 284 КПК).

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК).

3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливості їх отримати (пункт 3 частини першої статті 284 КПК).

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але немає достатніх доказів, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Причому, висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з наведених обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що у позивачки виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з реабілітуючими обставинами.

Враховуючи, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях складу злочинів є реабілітуючою обставиною та виправдовує особу, яка вчинила діяння, тому є підставою для відшкодування моральної шкоди за рахунок Держави.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що позивач незаконно перебувала під слідством і судом 86 календарних місяців, внаслідок чого їй заподіяно моральну шкоду, дійшли правильного висновку про те, що позивач набула право на відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку із закриттям кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи в судовому засіданні за участю представника відмовити.

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року в незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.