Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області,

третя особа - Комунальне підприємство "Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року у складі судді Бенца К. К.

та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області (далі - ВК Ужгородської міської ради), третя особа - Комунальне підприємство "Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1" (далі - КП "ЖРЕР №1") про зобов`язання надати їм інше благоустроєне жиле приміщення.

Позов обґрунтований тим, що позивачі проживали та були зареєстровані

у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира перебувала у комунальній власності.

На підставі рішення ВК Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року № 209 зазначений будинок визнано аварійним, у зв`язку з чим частину мешканців було відселено у благоустроєні квартири.

01 травня 2011 року між КП "ЖРЕР № 1" та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій.

19 червня 2012 року в цьому будинку сталася пожежа, внаслідок якої частина квартир згоріла повністю, а квартира, в якій проживали позивачі, стала непридатною для проживання. Оскільки будинок було визнано аварійним, вони підлягали виселенню відповідно до статті 110 ЖК Української РСР із наданням їм іншого благоустроєного жилого приміщення.

У серпні 2012 року ОСОБА_1 стало відомо про знесення частини житлового будинку, в якій знаходилась квартира позивачів.

Неодноразові звернення до відповідача з приводу надання іншого жилого приміщення результату не дали.

Посилаючись на наведені обставини просили зобов`язати відповідача надати їм інше благоустроєне жиле приміщення з урахуванням вимог закону щодо норм, розміру та вимог до житлової площі, розміром не менше 54,6 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, позов задоволено.

Зобов`язано ВК Ужгордської міської ради надати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4, які проживають

у квартирі АДРЕСА_1, у зв`язку

з аварійним станом будинку та його знесенням інше благоустроєне жиле приміщення, з урахуванням вимог закону щодо норм, розміру та вимог

до житлової площі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,

що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення, оскільки позивачі належними і допустимими доказами довели ті обставини, на які посилалися, як на підставу своїх позовних вимог. Позивачі, у яких відсутнє інше житло, мають право на отримання іншого благоустроєного жилого приміщення

у зв`язку з тим, що їхній будинок, в якому знаходиться квартира, де вони проживають, є непридатним для проживання і, за твердженням позивачів, частина будинку, де знаходилась їх квартира, було знесено.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ВК Ужгородської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позовної заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що у рішенні ВК Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року № 209 відсутні відомості про те, що спірний будинок є аварійним. Також у власності ОСОБА_1

із 2010 року є в наявності об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12 %, а ОСОБА_2 була знята з квартирного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов.

Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 18 травня 2020 року у справі № 761/10955/19 та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та зупинено виконання заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року

до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітні діти ОСОБА_3

та ОСОБА_4 проживають у квартирі

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за виключенням неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані за вказаною адресою,

що підтверджується довідкою КП "ЖРЕР № 1" від 06 вересня 2013 року.

Спірна квартира перебувала у комунальній власності - у власності Ужгородської міської ради.

У листі - відповіді від 11 грудня 2003 року № К-1686/02-6 за підписом міського голови Погорелова В. В., який надісланий на адресу Закарпатської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1, міський голова зазначає,

що рішенням виконкому від 22 вересня 1987 року № 209 будинок

АДРЕСА_2 визнано аварійним, частину мешканців відселено у благоустроєні квартири. У зв`язку з відсутністю коштів на житлове будівництво, відселення сім`ї ОСОБА_1 у благоустроєну квартиру вирішуватиметься при наявності житла, згідно списків першочерговиків. Проведення ремонтних робіт у згаданому будинку для забезпечення хоча б елементарних умов для проживання мешканців,

є недоцільним через його аварійний стан.

01 травня 2011 року між КП "ЖРЕР № 1" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

19 червня 2012 року у будинку на АДРЕСА_2 сталася пожежа, внаслідок якої пошкоджено зокрема, квартиру АДРЕСА_3, що стверджується довідкою Ужгородського районного відділу Управління Держтехногенбезпеки у Закарпатській області від 20 червня 2012 року за №01/625 та даними акту про пожежу від 19 червня 2012 року.

Згідно довідки КП "ЖРЕР №1" від 06 вересня 2013 року № 2539 квартира

АДРЕСА_1 непридатна для проживання.

Згідно актів КП "ЖРЕР №1" щодо перевірки дотримання паспортного режиму від 26 червня 2012 року та від 03 липня 2012 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 зареєстровані, але не проживають у квартирі

АДРЕСА_1 з 2000 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, ОСОБА_1 має у власності із 27 вересня 2010 року об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12 % у мікрорайоні "Горяни", АДРЕСА_4 .

На час звернення відповідача із заявою про перегляд оскаржуваного заочного рішення (листопад 2017 року) ОСОБА_2 уже мала у власності квартиру АДРЕСА_5 та була знята

з квартирного та кооперативного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов.

На підтвердження позовних вимог, позивачі посилаються на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року № 209 про те, що будинок АДРЕСА_2 визнано аварійним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень пунктів 1-4, 8, 12-13 частини першої статті 15 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах

і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства,

на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль

за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу,

що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).

Згідно статті 18 ЖК Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до статті 30 ЖК Української РСР державний контроль

за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту б) статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування

в Україні" до відання виконавчого органу міських рад делеговані наступні повноваження, зокрема: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або

за доступну для них плату; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

За змістом статей 110, 112 ЖК Української РСР громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам,

що висиляються з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а вразі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 113 ЖК Української РСР надаване громадянам у зв`язку

з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись

у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім`ї, що поживає разом з ним, має право

на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення

з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

Встановивши, що спірний будинок, в якому була розташована квартира позивачів та яка належала до житлового фонду Ужгородської міської ради

в особі її виконавчого комітету, тобто на праві комунальної власності, фактично не була придатною для проживання, є аварійною та знесеною, а відповідач при цьому не надав жодних відповідних доказів того, що такий стан будинку

чи квартири позивачів викликаний їх діями, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку

в їх сукупності та взаємозв`язку згідно зі статтями 76- 80, 89 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ґрунтуються

на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності, розумності та відповідають завданням цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав особи.

Аргументи касаційної скарги про те, що у власності ОСОБА_1 із 2010 року

є об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12 %, а ОСОБА_2 була знята з квартирного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов, не заслуговують на увагу. Наявність

чи відсутність у позивачів іншого житлового приміщення, у контексті цієї справи, права на яку позивачі набули або набудуть у майбутньому за рахунок особистих коштів, а не за рахунок квартири, що знаходилась у зруйнованому будинку,

то відповідно до статей 110, 112 ЖК Української РСР це не позбавляє їх прав (легітимних очікувань) у разі їх виселення на отримання іншого благоустроєного житлового приміщення від територіальної громади.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок суду першої інстанції, з яким погодився

й апеляційний суд, про наявність правових підстав для задоволення позову,

є правильним.

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

З огляду на те, що ухвалою суду касаційної інстанції від 22 грудня 2021 року зупинено виконання заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року, виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 16 червня 2014 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року.