У вересні 2018 року Служба у справах дітей Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Служба у справах дітей Новоукраїнської РДА) як орган опіки і піклування в інтересах дітей ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Рівнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області (далі - Рівнянська сільська рада), Виконавчий комітет Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, про відібрання дітей від батьків без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 доводиться матір`ю чотирьом малолітнім дітям: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_7 доводиться батьком трьом малолітнім дітям: ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Батько малолітньої ОСОБА_1 записаний відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) зі слів матері.

Служба у справах дітей Новоукраїнської РДА вказувала, що діти до середини серпня 2018 року проживали разом із батьками у власному будинку по АДРЕСА_1 . Родина ОСОБА_4 переїхала у чужий будинок в АДРЕСА_2, який перебував у аварійному стані. Зі слів відповідача ОСОБА_4 дах будинку протікає та відсутня питна вода. Службою у справах дітей Новоукраїнської РДА та Рівненською сільською радою як органом опіки та піклування перевірено стан перебування дітей за новим місцем проживання та встановлено недостатні умови для належного догляду за рештою дітей, які залишились з батьками. У приміщенні будинку в кімнатах тісно, умов та засобів для гігієнічних процедур немає, продуктів харчування недостатньо.

Позивач зазначала, що до органу опіки та піклування надійшло повідомлення від Новоукраїнської центральної лікарні про неналежне виконання батьками рекомендацій лікарів та доповідна записка від дільничного педіатра щодо стану здоров`я дітей. Лікарі повідомили про реальну загрозу для життя та здоров`я дітей та просили вжити термінові заходи щодо недопущення доведення дітей до критичного стану. Після того, як з родини орган опіки та піклування виконавчого комітету міської ради спільно з поліцією та медичними працівниками вилучили ледь живого чотирирічного ОСОБА_10, вся родина переїхала на АДРЕСА_2 . Вилучений малолітній ОСОБА_10 на час звернення з позовом перебував на лікуванні у Кіровоградській обласній дитячій лікарні. Родина ОСОБА_4 після вилучення ОСОБА_10 була взята на облік сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Крім того, виконавчий комітет Новоукраїнської сільської ради в особі служби в справах дітей звернувся з позовом до суду про позбавлення батьківських прав обох батьків відносно вилученого ОСОБА_6, 2014 року народження. Крім цього, мати дітей рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2006 року була вже позбавлена батьківських прав відносно трьох старших дітей. На час звернення до суду з позовом діти зняті з обліку у зв`язку з усиновленням, мати за період перебування дітей на первинному обліку про поновлення батьківських прав не зверталась. Останнім часом обоє батьків до власного домоволодіння орган опіки та піклування не впускали, не допускали і медичних працівників. Батьки наголошували на тому, що належним чином виконували свої батьківські обов`язки, проте причину голодування дитини та стану здоров`я інших дітей, які недоїдали, мають проблеми із здоров`ям та постійно хворіють на педикульоз, не пояснили.

Також позивач звертав увагу на те, що відповідачі повністю ігнорували зауваження зі сторони органу опіки та піклування, медиків, педагогів, соціальних служб. На кожні зауваження щодо виховання дітей, батько, який був депутатом районної ради, повідомляв, що все це спровоковано та здійснюється політична розправа за його діяльність. На час звернення з позовом відповідач ОСОБА_4 не працював, відповідач ОСОБА_5 перебувала у відпустці по догляду за дитиною, державну соціальну допомогу припинено через нецільове використання коштів, фактично батьки матеріально дітей не забезпечували. Для придбання продуктів харчування для дітей у відповідачів були відсутні кошти. Після вилучення дітей батько повідомляв у засобах масової інформації про незаконне вилучення дітей та невживання жодних заходів щодо створення умов для їх перебування. За попереднім місцем проживання родина ОСОБА_4 характеризувалась негативно. На час звернення до суду з позовом діти тимчасово проходили обстеження та лікування у Кіровоградській дитячій лікарні та після лікування старші діти мали бути переведені до Комунального закладу "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей" Кіровоградської обласної ради, менші - до Комунального закладу "Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу" Кіровоградської обласної ради.

На підставі наведеного, Служба у справах дітей Новоукраїнської РДА просила відібрати малолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 від матері ОСОБА_5 без позбавлення її батьківських прав; відібрати малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, від батька ОСОБА_4 без позбавлення його батьківських прав; стягнути з ОСОБА_5 аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Служби в справах дітей Новоукраїнської РДА як органу опіки та піклування шляхом внесення на особові рахунки дітей, у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду і до досягнення повноліття дочкою ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнути з ОСОБА_4 аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь служби у справах дітей Новоукраїнської РДА як органу опіки та піклування шляхом внесення на особові рахунки дітей, у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду і до досягнення повноліття дочкою ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2020 року, у складі судді Гарбуз О. С., позов Служби у справах дітей Новоукраїнської РДА як органу опіки і піклування в інтересах дітей ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Відібрано дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, від матері ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, без позбавлення батьківських прав.

Відібрано дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, від батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, без позбавлення батьківських прав.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь опікуна чи піклувальника або установи, де будуть утримуватися діти, щомісячно аліменти на утримання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/3 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 04 вересня 2018 року і до досягнення повноліття ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнено з ОСОБА_4 на користь опікуна чи піклувальника або установи, де будуть утримуватися діти, щомісячно аліменти на утримання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 04 вересня 2018 року і до досягнення повноліття ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Передано дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, Службі у справах дітей Новоукраїнської РДА як органу опіки і піклування.

Роз`яснено ОСОБА_4, ОСОБА_5 їхнє право на підставі частини третьої статті 170 СК України звернутися до суду із заявою про повернення їм дітей, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дітей.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю факту, що в серпні 2018 року в сім`ї відповідачів склалась ситуація, при якій залишення трьох малолітніх дітей ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було небезпечним для їхнього життя, здоров`я і морального виховання, а відібрання дітей було виправданим та необхідним.

Суд першої інстанції зауважив, що саме бездіяльність відповідачів призвела до утворення умов, небезпечних для життя, здоров`я і морального виховання дітей, оскільки батько дітей, будучи працездатною особою не працює, після подачі цього позову до суду не працевлаштувався, що призводить до неможливості створення необхідних умов для проживання дітей в сім`ї за відсутності доходу. Також мати дітей не вчинила жодних дій щодо працевлаштування та отримання доходу. Будь-яких доказів на підтвердження отримання доходу, що могло б надати можливість відповідачам створити належні умови для проживання дітей на час розгляду справи, відповідачами не надано. Судом встановлено, що відповідача ОСОБА_4 у зв`язку з невідвідуванням центру зайнятості населення було знято з обліку, що призвело до припинення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям. Відповідач ОСОБА_5 як матір дитини до трьох років використовувала допомогу при народженні дитини не за призначенням, що призвело до припинення виплати такої допомоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2020 року відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_5 подана поза межами строку на апеляційне оскарження, оскільки з моменту, коли особа дізналася про рішення суду, тобто з 23 червня 2020 року, ОСОБА_5 мала реальну можливість визначитись зі своїми правами та в межах визначеного законом строку подати апеляційну скаргу. Апеляційна скарга подана до суду 20 жовтня 2021 року, тобто більш ніж через 16 місяців після постановлення рішення, тобто після закінчення строків, установлених статтею 354 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Гольфіндер С. К., просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України, зокрема, порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник заявника, який діє в її інтересах, зазначає, що пропуск строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5, обумовлений тим, що з 11 березня 2020 року Урядом в Україні запроваджено карантин, що на його думку, унеможливлювало вчасно подати відповідну апеляційну скаргу.

Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги письмові докази поважності пропуску строку на апеляційне оскарження та не обґрунтував їх допустимість чи недопустимість при вирішенні питання поновлення строку на апеляційне оскарження, а саме, копію ухвали Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2018 року, копію ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2019 року, копію ухвали Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року, копію ухвали Кропивницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, які надавались для підтвердження існування кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за частиною третьою статті 15, пункту 2, 4, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, у разі доведення її вини в судовому порядку їй загрожувало покарання у виді довічного позбавлення волі; копію ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року, копію заяви про відвід захисника, копію договору про надання правової допомоги від 16 жовтня 2018 року, копію договору про надання правової допомоги від 21 листопада 2018 року, копію клопотання про розірвання договору з адвокатом Ковшом Д. в односторонньому порядку, які свідчили про неналежне надання правничої допомоги відповідачеві ОСОБА_5, а саме, не подання апеляційної скарги на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2020 року у справі № 396/1677/18.

Інші учасники справи не скористались своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У квітні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 03 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2020 року позов Служби у справах дітей Новоукраїнської РДА як органу опіки і піклування в інтересах дітей ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме, запропоновано надати до апеляційного суду заяву про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення.

На виконання вимог ухвали 15 листопада 2021 року Гольфіндер С. К., який діяв в інтересах ОСОБА_5, подав до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому повторно зазначив, що ОСОБА_5 не могла оскаржити судове рішення в установлений законом строк, оскільки мала поважні причини та обставини непереборної сили. Повторно зазначив, що призначені для надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокати в інтересах ОСОБА_5 апеляційної скарги не склали та не подали. Посилався також на те, що ОСОБА_5 неодноразово подавала апеляційні скарги на зазначене судове рішення, які залишались судом апеляційної інстанції без руху для усунення недоліків, та які вона без надання правничої допомоги усунути не могла.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України у зв`язку з неусуненням недоліків та ненаданням доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі "Шишков проти Росії").

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Alimentaria Sanders S. A.v. Spain").

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За приписами пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Тобто законом імперативно встановлено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Отже, визначальним є момент вручення рішення суду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У справі, що переглядається, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Гольфіндера С. К., який діяв в інтересах ОСОБА_5, на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2020 року з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Частиною першої статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності та зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьев проти України").

Звертаючись із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, Гольфіндер С. К., який діяв в інтересах ОСОБА_5, посилався на те, що вчасно вона звернутися з апеляційною скаргою не могла через пандемію, спричинену поширенням інфекційного захворювання COVID-19. Крім того, відповідач ОСОБА_5 не могла подати апеляційну скаргу в установлений законом строк, оскільки мала поважні причини та обставини непереборної сили. Посилався на обставини щодо розгляду кримінальної справи відносно відповідача ОСОБА_5 . Також зазначав, що призначені для надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокати в інтересах ОСОБА_5 апеляційної скарги не склали та не подали.

Розглядаючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що наведені представником заявника обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки вони не є об`єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення заявника та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які посилався її представник як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Посилання Гольфіндера С. К., який діяв в інтересах ОСОБА_5, у касаційній скарзі на запровадження карантинних обмежень не є безумовною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку без зазначення та наведення відповідного обґрунтування і надання доказів про неможливість здійснення процесуальних дій, що зумовлені такими обмеженнями.

У зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби було запроваджено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року №5 40-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (540-20) (далі - Закон № 540-IX (540-20) ).

Згідно з пунктом 3 розділу ХII "Прикінцеві положення" ЦПК України (1618-15) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Отже, для поновлення строку на апеляційне оскарження, заявнику потрібно було навести причини, які пов`язані (зумовлені) карантинними обмеженнями, що спричинили пропуск такого строку, тобто перешкоджали звернутись до суду з апеляційною скаргою.

Саме по собі посилання на запровадження карантинних обмежень як на підставу для поновлення строку на оскарження рішення у апеляційному порядку, є безпідставним, оскільки таке твердження повинно бути належно обґрунтовано, а саме: наведено конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали заявникові своєчасно подати апеляційну скаргу. Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (731-20) (далі - Закон № 731-IX (731-20) ) визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року (540-20) , закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

З урахуванням набрання чинності Законом України № 731-IX (731-20) (17 липня 2020 року) продовження процесуальних строків у зв`язку із запровадженням карантинних заходів закінчилося 06 серпня 2020 року.

Будь-яких обґрунтованих доводів стосовно відсутньої можливості своєчасно подати апеляційну скаргу, яка відповідала б вимогам закону через поширення коронавірусної інфекції заявник у касаційній скарзі не наводить.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом наявності кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за частиною третьою статті 15, пункту 2, 4, 12 частини другої статті 115 КК України є безпідставними.

Сама собою наявність кримінального провадження відносно заявника не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальної можливості на використання свого права на апеляційне оскарження судового рішення.

Доказів щодо обрання відносно заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який би свідчив про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою на рішення суду, заявником не надано.

Посилання заявника на факт неналежного надання правничої допомоги відповідачеві ОСОБА_5 для складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції також не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 мала можливість подати апеляційну скаргу особисто або звернутися за професійною правничою допомогою до іншого адвоката.

Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту апеляційної скарги, що стало підставою для її повернення, не є об`єктивною та непереборною обставиною, з якою стаття 127 ЦПК пов`язує можливість поновлення процесуального строку.

Крім того, метою продовження процесуального строку, встановленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку. Доцільність продовження процесуального строку обумовлюється рівнем ймовірності, наскільки таке продовження буде ефективним у контексті не тільки реалізації особою процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку, а й правової визначеності учасників правовідносин, спір між якими вирішується із застосуванням процесуальних засобів.

Право особи повторно звернутися з апеляційною скаргою після її повернення відповідно до положень частини сьомої статті 185, частини другої статті 367 ЦПК України також не є абсолютним, таке звернення повинно бути в порядку, встановленому законом.

Довід відповідача ОСОБА_5 про те, що вона не допустила необґрунтованого зволікання з повторним зверненням з апеляційною скаргою (20 жовтня 2021 року) (а.с. 115-135, том 4), також не знайшов підтвердження. Як вбачається з матеріалів справи, вдруге апеляційну скаргу відповідачем ОСОБА_5 подано до суду апеляційної інстанції через 15 місяців після повернення апеляційної скарги, що була подана вперше (15 червня 2020 року) (а.с. 56-62, том 4), належних доказів про подання апеляційної скарги без зволікань після повернення первинно поданої апеляційної скарги заявник не надала. До того ж вона не зазначила обставин, що були перешкодою для подання апеляційної скарги впродовж строку з 22 червня 2020 року до 20 жовтня 2021 року. Доводи протилежного касаційна скарга не містить.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" та від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").

Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі "Нешев проти Болгарії").

При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

Такий правовий висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Ураховуючи висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 не надала належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а переоцінка наданих суду апеляційної інстанції доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідних доводів касаційної скарги.