розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року, постановлене суддею Жорняк О. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2018 року звернулася до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудовані ним льох та гараж, які зведено з грубим порушенням державних будівельних норм і правил.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є власником будинку у АДРЕСА_1 . Стверджувала, що її будинок побудовано в 1901 році (відповідно до уточнення позовної заяви - у 1914 році) і потребує постійного ремонту.

На переконання позивача, ОСОБА_2 у 2000-х роках без належного дозволу та з порушенням норм ДБН збудував льох та над ним гараж на відстані 0, 70 м від стіни її будинку. На її прохання знести самочинно побудований гараж відповідач не відреагував. ОСОБА_1 у 2017 році звернулася до Державної архітектурно-будівельної інспекції в Харківській області, яка встановила факт порушення норм ДБН, у зв`язку з чим ОСОБА_2 виданий припис щодо добровільного знесення самочинно побудованих будівель та накладений штраф. Припис відповідач не виконав, що стало причиною звернення до суду із позовом.

Порушення своїх прав ОСОБА_1 обґрунтовувала порушенням її права користування будинком та земельною ділянкою, адже у зв`язку з порушенням протипожежних норм існує велика небезпека пошкодження її будинку у разі пожежі в гаражі, внаслідок малої відстані між стінами будівель - 0, 7 м - стіна її будинку псується від вологи, покрилася пліснявою, самочинно побудовані гараж та льох є перешкодою для здійснення приватизації її земельної ділянки.

Стислий виклад заперечень відповідача та позиції третьої особи

ОСОБА_2 позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.

Третя особа надала пояснення, зазначила, що протягом 2017 року перевірок об`єкта на АДРЕСА_2 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області не здійснював. Третя особа просила ухвалити законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних у справі матеріалів, яке не порушуватиму права Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області та третіх осіб.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 16 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, Дергачівський районний суд Харківської області позов ОСОБА_1 задовольнив, зобов`язав ОСОБА_2 знести самовільно побудовані льох та гараж, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що гараж та льох ОСОБА_2 побудував без дозвільних документів чи належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Суд зазначив, що оскільки позов пред`явлений з підстав порушення здійснення права користування майном, позовна давність в цьому випадку не може бути застосована.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 18 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд першої інстанції усупереч частині восьмій статті 83 ЦПК України після закриття підготовчого провадження задовольнив клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи письмових доказів. Суд першої інстанції не обґрунтував мотивів прийняття та визнання належними, допустимими, достовірними та достатніми наданих позивачем з порушенням процесуальних норм доказів;

- оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування правових висновків щодо застосування правил статті 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі

№ 6-180цс14, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження

№ 61-40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження № 61-6540св19);

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили письмові докази, подані позивачем: договір дарування від 20 жовтня 2006 року, технічний паспорт на житловий будинок та геодезичну зйомку домоволодіння, дослідження б яких призвело до встановлення обставин не на користь позивача. Технічний паспорт на житловий будинок є неналежним доказом на підтвердження розташування домоволодіння та господарських споруд; не досліджено докази та не встановлено обставини щодо виявлення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України у 2017 році порушень відповідачем державних будівельних норм і правил під час будівництва ним гаража та льоху;

- суди проігнорували зловживання ОСОБА_1 її правами та безпідставно не застосували частину шосту статті 13 ЦК України;

- суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які могли повідомити суду відомості про час зведення гаража та льоху;

- суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі, оскільки позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Заявник також у липні та жовтні 2021 року направив до Верховного Суду письмові пояснення, які просив врахувати під час касаційного розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 15 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 квітня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року належить домоволодіння АДРЕСА_1 . Зазначене домоволодіння є суміжним із домоволодінням АДРЕСА_2, частка у праві на яке у розмірі 41/100 з відповідними надвірними будівлями на підставі рішення Дергачівського районного народного суду Харківської області від 06 березня 1992 року у справі № 2-197/1992 (про поділ майна в натурі) належить ОСОБА_2 .

Рішенням від 13 жовтня 1992 року № 127/16 Виконавчий комітет Дергачівської міської ради народних депутатів дозволив ОСОБА_2 будівництво льоху літ. "П", розміром 3, 5 м на 4 м, сараю літ. "К", розміром 4, 0 м на 4, 0 м, гаража літ. "Л", розміром 3, 5 м на 5, 5 м, у АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку районного архітектора та плану забудови земельної ділянки, складених на підставі рішення Виконавчого комітету Дергачівської міської ради народних депутатів від 13 жовтня 1992 року № 127/16, льох "П", розміром 3, 5 м на 4, 0 м, повинен бути побудований на відстані 3, 0 м від стіни будинку АДРЕСА_1, а сарай "К", розміром 4, 0 м на 4, 0 м, гараж "Л", розміром 3, 5 м на 5, 5 м на досить значній відстані від домоволодіння АДРЕСА_1 .

Згідно з актом від 13 лютого 2018 року № 58-А, складеним за результатами проведення планового заходу державного нагляду щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, в АДРЕСА_2 встановлено факт наявності домоволодіння з господарськими будівлями: житловий будинок, літня кухня, гараж із льохом та туалет з душовою. Власник домоволодіння ОСОБА_2 надав рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 1991 року про визнання права власності за ним на 1/2 частику будинку та надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_2 .

Відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, інформації щодо об`єкта за зазначеною адресою немає.

Згідно з актом від 25 липня 2018 року, складеним тимчасовою комісією працівників виконавчого комітету Дергачівської міської ради і Дергачівської районної державної адміністрації, а також доданих до нього фотоматеріалів, на межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на відстані приблизно 0, 70 м від житлового будинку ОСОБА_1 збудовано гараж та ще одну будівлю. Зазначені будівлі збудовані самовільно, без належно оформлених документів та з порушенням будівельних норм (ДБН 360-92**).

Відповідно до наданих Державною архітектурною інспекцією України направлення на проведення планового (позапланового) заходу, акта та припису з 31 січня 2019 року до 01 лютого 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Осадчуком В. М. із залученням головного спеціаліста відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Будякова С. С. проведено чергову позапланову перевірку об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час перевірки ОСОБА_2 надав рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 1991 року у справі № 2_803/1991 про визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 житлового будинку з надвірними побудовами, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 1992 року № 2-197/1992 про визнання порядку використання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2, а саме: житловий будинок з верандою літ. "А" та тамбуром літ. "А1", літня кухня літ. "В", душ літ. "Е", сарай літ. "І" та погріб літ. "Б"; дозвіл від 13 жовтня 1992 року № 127/16 на будівництво прибудови під кухню, будівництво льоху, сараю та гаража; технічний паспорт, виготовлений Дергачівським міжміським бюро технічної інвентаризації від 12.1991 інв. спр. № б/н, реєстр. № б/н, в якому відсутня інформація щодо гаража та льоху.

ОСОБА_2 побудував гараж та льох на місці, яке не передбачене дозволом-проектом. Гараж знаходиться з однієї сторони на межі земельної ділянки АДРЕСА_2 та із іншої сторони межує на відстані 0, 7 м від житлового будинку ОСОБА_1, чим порушено пункт 3.25* та вимоги табл. 1 додатка 3.1 до ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та табл. 1 прил. 1 СНИП "Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений".

За результатами перевірки складено акт від 01 лютого 2019 року

№ 44/1/120-А та припис від 01 лютого 2019 року № 44/1/120-Пр. Від підписання та отримання акта та припису ОСОБА_2 відмовився. Акт та припис надіслано на його адресу засобами поштового зв`язку 04 лютого 2019 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки доводів касаційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд керується положеннями Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) щодо правового захисту права власності.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

З урахуванням змісту зазначених норм у поєднанні з положеннями статті 16 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

З урахуванням норм статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Такі ж правові висновки щодо застосування наведених норм права зробив Верховний Суд України у постанові від 19 листопада 2014 року

у справі № 6-180цс14.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 з підстав здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва, встановив факт порушення відповідачем правил здійснення будівництва.

Встановивши, що відповідач порушив правила щодо будівництва, суди не встановили обставин, що таке будівництво призвело чи призведе в майбутньому до негативних наслідків для позивача. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що внаслідок самочинного будівництва гаража та льоху стіна її будинку псується від вологи, покрилася пліснявою, проте такі обставини не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у своїх постановах від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження

№ 61-6540св19)зазначив, що збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язана була довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення її прав як власника суміжної земельної ділянки таким самочинним будівництвом та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Верховний Суду врахував, що у справі, яка переглядається, суди не встановили, яким чином порушення відповідачем будівельних норм і правил призвело до створення загрози життю та здоров`ю позивача, такі висновки суди не зробили, а самий лише факт порушення правил будівництва не свідчить про наявність підстав для знесення такого будівництва. При цьому потрібно з`ясовувати, чи були такі порушення допущені відповідачем на момент зведення спірних об`єктів нерухомого майна у 1992 році.

За встановлених фактичних обставин справи позивач є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 з 20 жовтня 2006 року, проте з позовом про порушення її прав звернулася до суду лише 22 січня 2018 року, стверджуючи про проведення третьою особою перевірки у 2017 році та складення стосовно відповідача припису, проте такі обставини третя особа заперечувала, письмовими доказами такі обставини не були підтверджені.

Суди встановили, що згідно з актом від 13 лютого 2018 року № 58-А, складеним за результатами проведення планового заходу державного нагляду щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, у АДРЕСА_2, встановлено факт наявності домоволодіння з господарськими будівлями, а саме: житловий будинок, літня кухня, гараж із льохом та туалет з душовою. За результатами цієї перевірки порушень не виявлено.

Водночас згідно з актом від 25 липня 2018 року, складеним тимчасовою комісією працівників виконавчого комітету Дергачівської міської ради і Дергачівської районної державної адміністрації, а також доданими до нього фотоматеріалами, на межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на відстані приблизно 0, 70 м від житлового будинку ОСОБА_1 збудовано гараж та ще одну будівлю. Зазначені будівлі зведені самовільно, без належно оформлених документів та з порушенням будівельних норм (ДБН 360-92**).

Відповідно до наданих Державною архітектурною інспекцією України направлення на проведення планового (позапланового) заходу з 31 січня 2019 року до 01 лютого 2019 року, акта та припису ОСОБА_2 побудував гараж та льох на місці, яке не передбачене дозволом-проектом. Гараж знаходиться із однієї сторони на межі земельної ділянки АДРЕСА_2, та із іншої сторони - межує на відстані 0, 70 м від житлового будинку ОСОБА_1, чим порушено пункт 3.25* та вимоги табл. 1 додатка 3.1 до ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та табл. 1 дод. 1 БНіП "Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень".

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи докази (зокрема, акт від 25 липня 2018 року, складений тимчасовою комісією працівників виконавчого комітету Дергачівської міської ради і Дергачівської районної державної адміністрації, а також додані до нього фотоматеріали, акт від 01 лютого 2019 року № 44/1/120-А та припис від 01 лютого 2019 року № 4/1/120-Пр), надані позивачем та третьою особою, не врахували, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк причинами, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України). Тож єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, є можливим виключно за наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

У справі, яка переглядається, Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 08 лютого 2018 року відкрив провадження у справі, встановив строк для подання відзиву до 22 лютого 2018 року, а до 01 березня 2018 року - відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частин другої, третьої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій врахували нові докази (а саме: акт від 25 липня 2018 року, складений тимчасовою комісією працівників виконавчого комітету Дергачівської міської ради і Дергачівської районної державної адміністрації, а також додані до нього фотоматеріали, акт від 01 лютого 2019 року № 44/1/120-А та припис від 01 лютого 2019 року № 4/1/120-Пр), подані після закінчення строку для їх подання, тому вони повинні були обґрунтувати ухвалення такого процесуального рішення, встановити наявність об`єктивних причин своєчасного їх неподання. Оскільки таких висновків суди першої та апеляційної інстанцій не зробили, а третя особа об`єктивних обставин не навела, правильними є висновки про відхилення таких доказів, оскільки протилежне процесуальне рішення призводить до порушення принципів змагальності та диспозитивності, а також порушення прав учасників справи, зокрема відповідача, на справедливий суд.

Резюмуючи, Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки про зведення ОСОБА_2 гаража та льоху з порушенням правил будівництва на підставі доказів, поданих позивачем та третьою особою після закінчення строку для їх подання без наведення обґрунтованих мотивів їх врахування судами. Без належного обґрунтування, якого немає в оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій не мали враховувати такі докази, застосувавши принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу.

За таких обставин, враховуючи, що докази, наявні у матеріалах справи, подані сторонами та третьою особою у межах встановленого судом першої інстанції процесуального строку, не свідчать про зведення спірного гаража та льоху з порушенням будівельних правил, обґрунтованим є висновок про недоведеність позивачем пред`явлених нею позовних вимог.

Також Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, не проводилася судова будівельно-технічна експертиза, так само позивач не надала на підтвердження своїх позовних вимог належних та допустимих доказів, яким є у тому числі і висновок експерта про порушення будівельних правил відповідачем під час здійснення будівництва гаража та льоху, чинних на момент їх зведення, а також про неможливість здійснення перебудови (реконструкції) споруд.

Враховуючи, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови, обґрунтованим є висновок про недоведеність порушення прав позивача зведенням відповідачем на своїй земельній ділянці гаража та льоху, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У таких висновках Верховний Суд врахував, що, набуваючи у 2006 році у власність майно (суміжне домоволодіння з відповідачем), ОСОБА_1 погодилася з характеристиками цього об`єкта нерухомості, у тому числі з його місцем розташування та розташуванням щодо нього й сусідніх домоволодінь та надвірних споруд ОСОБА_2 . У подальшому, володіючи своїм майном, ОСОБА_1 до звернення до суду з цим позовом у 2018 році (тобто протягом майже 12 років) не мала претензій до відповідача щодо розташування його гаража та льоху. Протилежного суди першої та апеляційної інстанцій не встановили. Так само суди не встановили й обставин, що спір щодо розташування гаража та льоху ОСОБА_2 та у зв`язку з цим порушенням прав суміжного власника існував між ОСОБА_2 та попереднім власником домоволодіння, яке набула у власність ОСОБА_1 .

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що тривалий час (майже 12 років) з моменту набуття у власність ОСОБА_1 майна між сторонами у справі не існувало спору щодо добросусідства, позивач не довела, що її права відповідач порушував з моменту набуття нею у власність домоволодіння, хоча у 2006 році спірний гараж та льох вже були зведені відповідачем, про що не могла бути необізнана ОСОБА_1 під час набуття майна у власність.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що: "…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

142. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

143. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

144. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

145. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

146. Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

147. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Подібні висновки викладено і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

У справі, яка переглядається, поведінка позивача є непослідовною, не відповідає попереднім її діям (погодженням з моменту набуття у 2006 році до подання позову у 2018 році обставин того, що розташування гаража та льоху на суміжній земельній ділянці не порушує її прав (не призведе до порушення її прав у майбутньому), пізніше (з поданням позову) позивач наполягала на тому, що зведення відповідачем гаража та льоху порушує її права (призведе до порушення її прав).

За наведених обставин, враховуючи викладені правові висновки Верховного Суду, описана поведінка позивача не відповідає попередній її позиції та тлумаченню обставин справи. Суд дійшов переконання, що зазначене спрямоване на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність позивача.

Верховний Суд виходить із конкретних обставин справи та зазначає, що у цій справі суди, задовольняючи позов про знесення гаража та льоху, збудованих у 1990-тих роках, не врахували необхідність вирішення питання балансу інтересів сторін у спорі. "Пропорційне втручання" в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" ("fair balance"). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Суди не врахували, що ОСОБА_2 володів та користувався своїми гаражем та льохом задовго до набуття ОСОБА_1 права власності на суміжне домоволодіння, попередній власник цього майна не мав претензій щодо місця розташування гаража та льоху ОСОБА_2, протилежного суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, позивач у справі також не довела.

Отже, знесення гаража та льоху, якими ОСОБА_2 користується та володіє досить тривалий час, призведе до непропорційного втручання в право на мирне володіння цим майном за обставин, коли позивач не довела, що самочинне будівництво порушує її права як суміжного власника та землекористувача.

У §§ 49-62 рішення від 21 липня 2016 року у справі "Ivanova і Cherkezov проти Болгарії", заява № 46577/15, Європейський суд з прав людини дослідив питання щодо неминучої втрати будинка внаслідок рішення знести його на тій підставі, що він був збудований без дозволу, з порушенням чинних правил будівництва. Суд переважно вивчав, чи знесення було "необхідним у демократичному суспільстві". Він посилався на рішення, раніше постановлені у справах, у яких було встановлено, що провадження із виселення з будинка мають узгоджуватись з інтересами, захищеними статтею 8, оскільки втрата житла є найвищою формою втручання у право на повагу до житла, незалежно від того, чи відповідна особа належить до уразливої групи. Постановляючи рішення про порушення у справі статті 8, Суд ґрунтувався на висновку, що питання, котре розглядалось національними судами, стосувалось виключно незаконності, і суди обмежились дослідженням тільки цього питання, не дослідивши потенційно непропорційні наслідки для особистого становища заявника від виконання рішення про знесення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Підсумувавши викладене, врахувавши встановлені судами обставини, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок про підтвердження після відкриття касаційного провадження наведеної у скарзі ОСОБА_2 підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження № 61-6540св19), щодо застосування правил статті 376 ЦК України. Висновки судів ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними та допустимими доказами.

У зв`язку з наведеним обґрунтованим є висновок про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, тому судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача.

Враховуючи, що від сплати судового збору за подання апеляційної скарги заявник був звільнений відповідно до ухвали Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, а отже, судові витрати понесла держава, судовий збір, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги у справі, яка переглядається, підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

Керуючись статтями 141, 389, 396, 400, 409, 412, 416, ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, про поновлення порушеного права, знесення самочинного будівництва відмовити.