розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позову банку

У березні 2018 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2017 року № 06/2631к-02-07 в розмірі 27 600,00 дол. США - тіло кредиту.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 19 вересня 2007 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/2631к-02-07, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 13,45 % річних на строк 240 місяців з 19 вересня 2007 року до 18 вересня 2027 року.

10 червня, 07 і 10 липня, 02 серпня 2011 року, 13 липня 2012 року, 12 березня 2015 року та 16 березня 2016 року між банком і позичальником укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими сторони погодили зміну розміру процентних ставок за користування кредитом, терміни сплати щомісячних платежів.

19 вересня 2007 року на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07

07 липня 2010 року додатковою угодою б/н до договору поруки внесено зміни.

У зв`язку з підписанням між банком і позичальником додаткових угод до кредитного договору 02 серпня 2011 року, 13 липня 2012 року, 12 березня 2015 року та 16 березня 2016 року між позивачем і поручителем ОСОБА_2 укладались окремі договори поруки.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 02 серпня 2011 року між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Також, у зв`язку підписанням додаткової угоди до кредитного договору від 13 липня 2012 року між банком і поручителем ОСОБА_3 13 липня 2012 року було укладено договір поруки.

У зв`язку з несвоєчасною сплатою ОСОБА_1 щомісячних платежів банк надіслав позичальнику і ОСОБА_2, ОСОБА_3 як поручителям вимогу

про дострокове повернення кредиту, яку відповідачі залишили без реагування.

АТ "Універсал Банк" зазначило, що заборгованість позичальника за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 становить 35741,09 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 2 737,22 дол. США, неповернене тіло кредиту в сумі 28 384,36 дол. США, проценти за користування кредитом у сумі 4 362,53 дол. США, підвищені проценти за користування кредитом у сумі 256,98 дол. США.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити, стягнути солідарно з відповідачів тіло кредиту в сумі 27 600,00 дол. США.

01 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що на забезпечення належного виконання боржником умов кредитного договору між банком і нею 19 вересня 2007 року укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07 зі змінами, внесеними додатковою угодою від 07 липня 2010 року.

Також у зв`язку із внесенням змін до кредитного договору між банком і поручителем було укладено договори поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року та від 16 березня 2016 року.

Оскільки 10 лютого 2015 року у позичальника ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість за кредитом, а з позовом банк звернувся до суду 20 березня 2018 року, тому позивач пропустив строк для пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений пунктом 4.2 договору поруки від 16 березня 2016 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила зустрічний позов задовольнити.

01 липня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ "Універсал Банк про визнання поруки припиненою.

На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором зі змінами внесеними додатковою угодою від 02 серпня 2011 року, між банком і ОСОБА_3 02 серпня 2011 року укладеного договір поруки та 13 липня 2012 року підписано новий договір поруки.

16 березня 2016 року між банком і ОСОБА_1 підписано додаткову угоду до основного договору, згідно з умовами якої збільшено відсоткову ставку за користування кредитом, а також збільшено строк кредитування та встановлено штраф за невиконання чи неналежне виконання позичальником взятих на себе кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_3 як поручителя, проте згоди на таку зміну він не надавав.

Наведене свідчить про припинення його поруки за договорами від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року.

Крім цього, ураховуючи, що у позичальника виникла прострочена заборгованість за кредитом 10 лютого 2015 року, а з позовом до нього банк звернувся 20 березня 2018 року, позивач пропустив строк для пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений пунктом 4.2 договору поруки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 21 травня 2021 року позов АТ "Універсал Банк" задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 в розмірі 27 600,00 дол. США. В решті позову відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 19 вересня 2007 року № 06/2631дп-02-07 (у редакції додаткової угоди від 07 липня 2010 року), договорами поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року. В решті позову відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав припиненою поруку ОСОБА_3 за договорами поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що, оскільки порука ОСОБА_3 за договором поруки припинена у зв`язку із збільшенням його відповідальності без згоди на те, а порука ОСОБА_2 припинена за деякими договорами, позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2021 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов АТ "Універсал Банк" задовольнив. Стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 у розмірі 27 600,00 дол. США. В задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для припинення поруки та наявністю підстав для задоволення вимог банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 вересня 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 462/266/15, від 17 листопада 2020 року у справі № 705/3113/15, від 24 грудня 2020 року у справі № 924/175/20, від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У зв`язку з унесенням до кредитного договору додатковою угодою від 16 березня 2016 року змін збільшилася базова процента ставка за користування кредитом та змінено період її нарахування, проте з поручителем ОСОБА_3 такі зміни не узгоджувались шляхом внесення змін до договорів поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року, умови яких не передбачали, що такі зміни проводяться без узгодження з поручителем.

Оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку не оскаржують, предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України є судові рішення в частині, що стосується прав і обов`язків ОСОБА_3 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 вересня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/2631к-02-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 13,45 % на строк 240 місяців з 19 вересня 2007 року до 18 вересня 2027 року.

10 червня 2010 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період з 10 червня до 06 липня 2010 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,99 % річних, підвищену - у розмірі 40,35 % річних та погоджено, що з 07 липня 2010 року до 09 червня 2011 року застосовуватиметься базова процентна ставка в розмірі 13,45 % річних, а підвищена - у розмірі 40,35 % річних.

07 липня 2010 року між банком і позичальником підписано додаткову угоду до кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07, за умовами якої на період з 07 липня 2010 року до 09 червня 2011 року визначено, що розмір базової процентної ставки за користування кредитом становитиме 3,99 % річних, підвищеної - 11,99 % річних; встановлено, що з 10 червня 2011 року до 09 червня 2016 року базова процентна ставка складатиме 15,34 % річних, а підвищена - 23,34 % річних.

Починаючи з 10 червня 2016 року базова процентна ставка визначена на рівні 13,45 % річних, а підвищена - 21,45 % річних.

Також сторони продовжили строк кредитування до 10 жовтня 2027 року.

10 липня 2011 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період з 10 липня до 01 серпня 2011 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,98 % річних, підвищену - у розмірі 43,62 % річних та погоджено, що з 02 серпня 2011 року до 09 липня 2012 року застосовуватиметься базова процентна ставка у розмірі 14,54 % річних, а підвищена - у розмірі 43,62 % річних.

Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 02 серпня 2011 року сторони визначили такі процентні ставки за кредитом: з 02 серпня 2011 року до 09 липня 2012 року базова - 3,98 % річних, підвищена - 11,98 % річних; з 10 липня 2012 року базова - 14,54 % річних, підвищена - 43,62 % річних.

13 липня 2012 року між банком та позичальником підписано додаткову угоду до кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07, згідно з якою на період з 13 липня 2012 року до 09 липня 2013 року визначено, що розмір базової процентної ставки за користування кредитом становитиме 8,85 % річних, підвищеної - 16,85 % річних.

Починаючи з 10 липня 2013 року базова процентна ставка визначена на рівні 14,6 % річних, а підвищена - 22,6 % річних.

Згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 12 березня 2015 року сторони визначили такі процентні ставки за кредитом: з 12 березня 2015 року до 09 березня 2016 року базова - 8,75 % річних, підвищена - 16,75 % річних; з 10 березня 2016 року базова - 14,39 % річних, підвищена - 22,39 % річних.

16 березня 2016 року між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період з 16 березня 2016 року до 09 березня 2017 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних, підвищену - у розмірі 17,5 % річних і погоджено, що починаючи з 10 березня 2017 року застосовуватиметься базова процентна ставка в розмірі 14,39 % річних, а підвищена - в розмірі 22,39 % річних.

ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо щомісячної сплати частини кредиту та процентів за користування ним.

У п.5.2.4 кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року б/н) сторони погодили, що у разі прострочення сплати чергового щомісячного платежу та/або інших грошових зобов`язань позичальника за договором (зокрема, але не виключно, щодо оплати кредиту (його частини) та/або процентів за користування кредитом тощо) вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов`язання позичальника). Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора протягом 60 календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін/строк основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором. Повідомлення/вимогу кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси.

У зв`язку з простроченням позичальником ОСОБА_1 сплати чергового щомісячного платежу АТ "Універсал Банк" надіслало йому вимогу від 29 серпня 2017 року № 2738/56ГО про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, яку ОСОБА_1 отримав 02 вересня 2017 року. У цій вимозі відповідач повідомив позичальника, що у разі невиконання ним вимоги, строк повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково, на 61-й день з моменту отримання цієї вимоги.

19 вересня 2007 року на забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася за належне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань, які виникають з кредитного договору.

07 липня 2010 року між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки.

У зв`язку з унесенням змін до кредитного договору додатковими угодами від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року, від 16 березня 2016 року між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_2 укладено самостійні договори поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року та від 16 березня 2016 року б/н.

Пунктами 1.1, 1.4 договору поруки від 16 березня 2016 року встановлено, що поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов`язання за кредитним договором (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року). У разі порушення боржником зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Пунктом 4.1 договору поруки від 16 березня 2016 року визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами.

Згідно з пунктом 4.2 договору поруки від 16 березня 2016 року порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Також 02 серпня 2011 року між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_3 поручився за належне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань, які виникають з кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 02 серпня 2011 року б/н).

Окрім цього, банк і поручитель ОСОБА_3 уклали договір поруки 13 липня 2012 року у зв`язку підписанням додаткової угоди до кредитного договору від 13 липня 2012 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Апеляційний суд установив, що у зв`язку з підписанням 13 липня 2012 року додаткової угоди до кредитного договору, 13 липня 2012 року між банком і ОСОБА_3 підписано договір поруки, за умовами якого він поручився за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору та додаткової угоди від 13 липня 2012 року до нього в повному обсязі.

Згідно з пунктами 1.1.1 - 1.1.3 договору поруки від 13 липня 2012 року максимальний розмір базової процентної ставки, за яку поручився ОСОБА_3 і яку позичальник має сплачувати за користування кредитом з липня 2013 року, становить 14,6 %, а за користування коштами понад встановлений строк - 22,6 %.

16 березня 2016 року до кредитного договору між ОСОБА_1 і АТ "Універсал Банк" укладено додаткову угоду, згідно з пунктами 1.1.1 - 1.1.3 якої максимальний розмір базової процентної ставки становить 14,39 %, а за користування коштами понад встановлений строк сплачуються підвищені відсотки в розмірі 22,39 %.

Отже, розмір базової процентної ставки за додатковою угодою від 13 липня 2012 року, за яку поручився ОСОБА_3, більший ніж той, що передбачений додатковою угодою до кредитного договору від 16 березня 2016 року, тому висновок апеляційного суду про те, що укладення між банком і позичальником додаткової угоди 16 березня 2016 року не призвело до збільшення відповідальності поручителя без його згоди, є правильним. Зміна періоду нарахування відсоткової ставки за додатковою угодою також не є збільшенням відповідальності, адже це не призводить до збільшення періоду і пов`язано лише з датою підписання додаткової угоди (липень, березень).

Також за умовами кредитного договору строк виконання основного зобов`язання триває до 18 вересня 2027 року.

Згідно з пунктом 2.6 додаткової угоди від 13 липня 2012 року до основного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язаний здійснити останню сплату щомісячного платежу (повного повернення кредиту на сплату у повному обсязі процентів за користування кредитом) не пізніше 10 жовтня 2027 року.

Саме ця дата міститься і в пункті 2.6 додаткової угоди від 16 березня 2016 року до основного договору.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України щодо поруки ОСОБА_1 є правильним.

Аргументи касаційної скарги щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України на увагу не заслуговують, адже банк для здійснення розрахунку заборгованості за кредитним договором використав відсоткові ставки, узгоджені з поручителем.

Разом із цим відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до пунктів 4.2 договорів поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 жовтня 2012 року порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним зобов`язанням, що забезпечуються такою порукою.

Таким чином, умови договорів поруки (пункт 4.2) про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12).

Правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту або збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечуються певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не зумовлює припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.

Ухвалюючи судове рішення у справі апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма його зобов`язаннями за основним договором, та не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, з урахуванням того, що у позичальника виникла прострочена заборгованість за кредитом з 10 лютого 2015 року, що зазначено в розрахунку заборгованості за кредитом, наданим банком на підтвердження заявлених вимог, а з позовом до нього банк звернувся 20 березня 2018 року.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи в частині вирішення позовних вимог АТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року було зупинене до закінчення його перегляду в касаційному порядку, виконання вказаного судового рішення в нескасованій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до банку скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.