розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 травня 2021 року у складі судді Зимовського О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кегичівка-А-Інвест" (далі - ТОВ "Кегичівка-А-Інвест") про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, щовін працював у ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" в період з 01 червня 2018 року до 19 грудня 2018 року включно. За згодою сторін заробітна плата була встановлена у розмірі 3 723,00 грн. Заробітну плату за виконану роботу він отримав лише один раз - 26 липня 2018 року, яка була перерахована на його банківську картку.

19 грудня 2018 року він звільнений із займаної посади наказом керівника підприємства.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 01 березня 2019 року відповідачем йому нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 26 138,00 грн, а з урахуванням сплачених сум податків невиплачена заробітна плата становить 18 436,15 грн.

Позивач неодноразово звертався до керівництва і бухгалтера вказаного підприємства і вимагав повного розрахунку, але щоразу отримував лише обіцянки.

Тому позивач змушений звернутись до суду про стягнення з ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" заборгованості із заробітної плати в сумі 18 436,15 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12 519,00 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 27 лютого 2020 року задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі як співвідповідачів засновників ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" - ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .

Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 01 липня 2020 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі співвідповідачем ліквідатораТОВ "Кегичівка-А-Інвест" Гашук Л. Л.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 уточнила позовні вимоги та просила стягнути солідарно з засновників та ліквідатора ТОВ "Кегичівське-А-інвест" додатково до основних вимог середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 грудня 2018 року до 29 січня 2020 року в сумі 52 122,00 грн.

Ці позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 21 січня 2020 року отримав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що відповідач ТОВ "Кегичівське-А-Інвест" перебуває в стані припинення з 04 березня 2019 року. Тому позивач вважав, що у даному випадку співвідповідачами є засновники та ліквідатор зазначеного підприємства - боржника.

Таким чином, на думку позивача, з відповідачів підлягає стягненню невиплачена заробітна плата в сумі 18 436,15 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 грудня 2018 року до 29 січня 2020 року, який становить 52 122,70 грн (із розрахунку: 3 723,00 грн х 1 міс (листопад - грудень 2018 року): 20 роб. днів = 186,15 грн х 280 роб. днів (за період з 19 грудня 2018 року до 29 січня 2020 року) = 52 122,00 грн), а також має бути відшкодована моральна шкода в розмірі 50 000,00 грн.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не дотримався порядку задоволення своїх вимог як кредитора до ТОВ "Кегичівка-А-Інвест", яке 30 березня 2020 року припинено як юридична особа. Доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ліквідатора товариства із вимогою про стягнення заробітної плати, матеріали справи не містять. Крім того, позивач не підтвердив факту наявності заборгованості товариства із виплати заробітної плати, в тому числі при звільненні працівника.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 травня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки: позивач не надав суду доказів на спростування нарахування та виплати йому при звільненні 26 138,00 грн; відсутність перерахунку коштів на картковий рахунок позивача при його звільненні не свідчить про невиплату таких коштів іншим шляхом (через касу товариства, тощо); матеріали справи містять податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податку форми № 1ДФ за період І-ІVквартал 2018 року, які містять інформацію як про нарахований, так і фактично виплачений дохід позивача, суми утриманого податку, у свою чергу, внесення інформації про виплачену заробітну плату до звіту форми № 1ДФ без первинних документів, якими підтверджено таку виплату, забороняється, тобто зазначення інформації про виплачену заробітну плату у звітах форми № 1ДФ без фактичного такого здійснення та без існування документів, які підтверджують фактичне отримання працівником заробітної плати, є неможливим.

Водночас апеляційний суд, посилаючись на положення пункту 7 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), врахувавши, що ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" припинено за рішенням засновників і правонаступництво у такому випадку не допускається, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Кегичівка-А-Інвест".

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 травня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм статті 96 ЦК України, статті 50 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що ним надано достатньо доказів на підтвердження того, що у ліквідованого ТОВ "Кегичівка-А-Інвест", засновниками та ліквідатором якого є відповідачі у справі, існує заборгованість з виплати заробітної плати перед заявником, а також вказує, що:

- суд першої інстанції із суто формальних підстав не долучив до матеріалів справи документи (довідку Кегичівської селищної ради та копію розрахункової відомості ТОВ "Кегичівка-А-Інвест"), що підтверджують існування заборгованості із заробітної плати перед позивачем, про що ліквідатор була достеменно обізнана. У свою чергу апеляційний суд відповідні документи, додані до апеляційної скарги, проігнорував, рішення щодо їх долучення до матеріалів справи або відмову у долученні не виніс взагалі;

- ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" всупереч свого процесуального обов`язку не надало до суду жодних доказів на підтвердження проведення із позивачем повного розрахунку при звільненні, внаслідок чого не спростувало доводи позову про наявність заборгованості із заробітної плати;

- незважаючи на передбачений статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що був чинним на день звернення позивача до суду, обов`язок ліквідатора звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, ліквідатор цього не зробила. Відповідно власники майна боржника, керівник, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які не звернулися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, за обставин недостатності вартості майна боржника-юридичної особи, щодо якого власником прийнято рішення про ліквідацію (самоліквідацію), несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів, тому заявник і звернувся до відповідачів із цим позовом.

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Сахновщинського районного суду Харківської області матеріали справи № 624/199/19 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року матеріали справи № 624/199/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 червня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду юриста ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" на підставі наказу від 31 травня 2018 року № 4.

19 грудня 2018 року позивача звільнено з вказаної посади за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України на підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 3-з.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 06 березня 2019 року позивачу у 2018 році нараховано та виплачено 26 138,00 грн, з яких 4 704,84 грн податку. Дата звільнення - 19 грудня 2018 року.

Відповідно до Історії по картковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2018 року на картковий рахунок позивача перераховано 2 997,01 грн, дата зарахування - 26 липня 2018 року.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" з 04 березня 2019 року перебуває в стані припинення за рішенням засновників.

Відповідно до довідки, виданої 20 лютого 2020 року № 02-24/165 Слобожанською сільською радою Кегичівського району Харківської області, вбачається, що у Трудовий архів Слобожанської селищної ради Кегичівського району Харківської області документи на зберігання від ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" не здавались взагалі.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 30 березня 2020 року № 14611110007000387 за рішенням засновників ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" як юридичну особу припинено.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Суд першої інстанції відмовив у позовних вимогах ОСОБА_8 про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й відшкодування моральної шкоди, виходячи з їх недоведеності, оскільки дійшов висновку, що позивач не підтвердив факту наявності заборгованості роботодавця із виплати заробітної плати перед позивачем, а також не підтвердив її розмір належними доказами. У свою чергу апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, вказавши про їх безпідставність, разом з тим дійшов висновку про закриття провадження в частині розгляду позовних вимог до ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" та скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині, оскільки підприємство припинено за рішенням засновників, без подальшого правонаступництва.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду, виходячи із такого.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, зокрема визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (частина друга статті 116 КЗпП України).

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також у їх сукупності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, за умови ненадання ОСОБА_1 належних та допустимих доказів розміру його заробітної плати, наявності заборгованості перед ним з виплати заробітної плати, дійшли обґрунтованого висновку щодо суті спору та відмови у стягненні на користь позивача пред`явленої суми грошових коштів, середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди, яка є похідною позовною вимогою від основної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Доводи касаційної скарги заявника про доведеність існування заборгованості з виплати заробітної плати перед ним зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, з огляду на приписи статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди неправомірно не долучили до матеріалів справи документи, що підтверджують існування заборгованості із заробітної плати перед позивачем, не приймаються, оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині свого рішення (а. с. 225-231 т. 1) надав обґрунтування, на якій підставі не прийняв до розгляду нові докази, подані представником позивача з порушенням частин восьмої-дев`ятої статті 83 ЦПК України, а відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, тому відхиляються аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував додані заявником до апеляційної скарги документи. Дотримання вимоги щодо вмотивованості судового рішення забезпечується, головним чином, у процесі судового розгляду справи за допомогою надання відповіді на всі основні аргументи, доводи сторін та інших учасників справи, правильного застосування норм матеріального права та формулювання відповідних такій оцінці правових висновків.

Суди попередніх інстанцій на підставі наданих стороною відповідача доказів дійшли висновку про нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні 26 138,00 грн (4 704,84 грн з яких - податок). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тому посилання позивача на порушення ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" процесуального обов`язку спростувати існування заборгованості із заробітної плати перед заявником не підтвердилось.

З огляду на недоведеність позовних вимог, немає підстав вважати, що судами при розгляді справи були порушені норми статті 96 ЦК України, статті 50 Закону України "Про господарські товариства" щодо відповідальності учасників (засновників) товариства в межах їх вкладів.

За загальним правилом, встановленим статтею 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Частиною першою статті 104 ЦК України установлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, про що вказано в частині п`ятій статті 104 ЦК України.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 25 травня 2020 року ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" припинено 30 березня 2020 року за рішенням його засновників (а. с. 132-134 т. 1).

Матеріали справи не містять підтвердження порушення процедури банкрутства щодо ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" чи відновлення його платоспроможності, або ж правонаступництва іншими юридичними особами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи, що ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" припинено за рішенням засновників 30 березня 2020 року, правонаступництва щодо його майна, прав та обов`язків відсутнє, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження щодо відповідача ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" та пов`язану із цим необхідність скасування рішення суду першої інстанцій у відповідній частині, правильно застосувавши пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень статті 95 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що був чинним на дату подання позову (далі - Закон № 2343-XII (2343-12) ), відхиляються, оскільки відповідно до частини першої статті 95 Закону № 2343-XII, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів (частина шоста статті 95 Закону № 2343-XII).

Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII (2343-12) .

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

У свою чергу провадження у справі про банкрутство ТОВ "Кегичівка-А-Інвест" не відкривалося, банкрутом воно не визнавалось, позивач не підтвердив факту наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати позивачу, а також не підтвердив її розмір належними доказами, тому є неправильними посилання ОСОБА_1 на положення статті 95 Закону № 2343-XII в контексті спірних правовідносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції (у нескасованій апеляційним судом частині) та висновків апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню, оскаржувані рішення суду першої інстанції (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.