Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21 листопада 2018 року по 20 жовтня 2020 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого народилась ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду із цим позовом місце реєстрації проживання дитини та місце її фактичного проживання (перебування) є АДРЕСА_1, тобто дитина проживає разом із відповідачем.

У лютому 2020 року відповідач несподівано та без будь-якого попередження вигнав її з будинку, тобто її було силоміць та із словесними образами виштовхнуто на двір, а особисті речі виставлено за вхідними дверима будинку. Відповідач цілком надумано та безпідставно звинуватив її в аморальній поведінці, дитину забрати із собою не дав можливості. На той момент, у зимовий період, вона змушена була піти тимчасово проживати у військовий гуртожиток. Майже кожного дня вона прибувала до місця проживання дитини та вмовляла відповідача аби він відпустив дитину проживати разом із нею, однак він категорично заперечував проти цього та не допускав наблизитись до дитини.

02 квітня 2020 року вона виїхала у відрядження на 242 загальноосвітній полігон смт Гончарівське Чернігівської області для проведення польового виходу та заходів удосконалення навченості особового складу, підготовки озброєння та військової техніки до бойового застосування в польових умовах, 27 квітня 2020 року вибула з району проведення польового виходу військової частини у район здійснення заходів і забезпечення національного безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Згодом, а саме 30 квітня 2020 року по 22 вересня 2020 року вона брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, тобто є учасником бойових дій та проходить військову службу за контрактом кухарем взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону у військовій частині А0998.

Вказувала, що має стабільний самостійний дохід, по місцю військової служби характеризується позитивно, на праві приватної спільної часткової власності має житловий будинок

АДРЕСА_2 . На час звернення до суду із цим позовом вона фактично проживає у

АДРЕСА_3, де цілковито створено усі належні умови для проживання та виховання дочки. 05 листопада 2020 року головою Яворівської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із її матір`ю. Розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 05 листопада 2020 року про визначення місця проживання дитини відповідач не має наміру виконувати і не виконує, на її прохання виконати вказане розпорядження відповідач реагує агресивно та висловлюється образливими словами. З приводу невиконання відповідачем розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 05 листопада 2020 року про визначення місця проживання дитини вона звернулась у правоохоронні органи. За наслідками звернення до Яворівського ВП ГУНП у Львівській області відносно відповідача було складено матеріали про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та 16 листопада 2020 року було направлено в Яворівський районний суд Львівської області для прийняття рішення по суті.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір`ю ОСОБА_1 за місцем проживання матері у АДРЕСА_3 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2021 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір`ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів жорстокого поводження матері з дитиною, а також підстав, передбачених частиною другою статті 161 СК України, які роблять неможливим передачу дитини для проживання з матір`ю, суду не надано.

Таким чином, враховуючи, що матір має належні житлові умови, офіційно працевлаштована та має постійний стабільний дохід, створила належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини, виходячи в першу чергу з інтересів дитини, враховуючи її малолітній вік, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Водночас суд зазначив, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не є перешкодою для іншого щодо виконання як обов`язків так і здійснення прав, оскільки батьки мають рівні права і обов`язки щодо виховання та розвитку дитини незалежно від того, що проживають окремо один від одного.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що дочка сторін проживала без матері у період травень-серпень 2019 року, а також з лютого 2020 року і відповідно ОСОБА_3 не має належного контакту з матір`ю та не ідентифікує її як свою матір. Відповідач не чинив та не чинить

будь-яких перешкод позивачці у спілкуванні, побаченні з дочкою, а також, участі у її вихованні та позивачка не зверталась про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою, її виховання у будь-які компетентні органи, зокрема ні в орган опіки та піклування, органи поліції, ані в суд. Суд апеляційної інстанції вважав, що є ряд обставин, які об`єктивно свідчать про більш тісний зв`язок батька з дочкою; відсутність належних стосунків між матір`ю та дочкою; та встановлення у дочки сторін сталого сімейного середовища протягом майже трьох її перших років життя.

Колегією суддів не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. При розгляді спору, суд врахував інтереси дитини, яка проживає в стабільній атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце проживання вагомих підстав немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що заявниця вважає, що висновки апеляційного суду з питань ідентифікації дитиною своєї матері ґрунтуються лише на поясненнях батька дитини, а також окремих письмових документах щодо не проживання дитини разом з матір`ю. Висновки відповідача про відсутність зв`язку матері з дитиною у цій справі є загальними і надуманими та не можуть містити правову інформацію щодо предмета доказування, а тому не можуть бути враховані судом, як належний доказ.

Апеляційним судом при ухваленні рішення прийнято до уваги, але жодним чином не відредаговано на наявність випадку домашньою насильства з боку відповідача відносно позивачки, внаслідок чого встановлено винуватість відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та оголошено усне зауваження, що підтверджується постановою Яворівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року. Крім того, апеляційним судом не прийнято до уваги відсутність офіційних доходів відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 21 листопада 2018 року виконавчим комітетом Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 175

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано

Відповідно до свідоцтва про народження від 27 жовтня 2020 року

серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).

Згідно із довідкою від 23 листопада 2020 року № 970/02-18, виданою Завадівською сільською радою, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 42).

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеним органом опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3, за результатами якого мати дитини ОСОБА_1 створила належні умови для виховання дочки, має бажання піклуватись та брати активну участь у розвитку та вихованні дочки (а. с. 21).

Згідно із витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності від 05 лютого 2021 року № 243223969, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а. с. 84).

Зазначений будинок загальною площею 49,3 кв. м, складається з трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа 38,5 кв. м відповідає технічним вимогам, що підтверджується технічним паспортом, який виготовлено

21 жовтня 2020 року (а. с. 69-71).

Згідно із актом обстеження комісії 13 жовтня 2020 року було проведено обстеження житлових умов ОСОБА_2, жителя

АДРЕСА_1, внаслідок чого встановлено, що заявник проживає за вказаною адресою разом із своєю дочкою та мамою ОСОБА_6 . Дружина (мати ОСОБА_7 )

ОСОБА_1 з 02 лютого 2020 року за цією адресою не проживає. Дитина доглянута та забезпечена всіма необхідними умовами проживання та розвитку, за час відсутності матері ОСОБА_1 дитина забезпечена та доглянута (а. с. 64).

Відповідно до характеристики від 13 жовтня 2020 року № 860/02-18, виданої Завадівською сільською радою, ОСОБА_2 одружений, на даний час один виховує неповнолітню дочку, не працює, спиртними напоями не зловживає, за характером спокійний, врівноважений, працьовитий (а. с. 66).

Згідно із актом встановлення місця проживання та виховання малолітньої дитини від 21 січня 2021 року, зі слів сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_2 на час складання цього акту сам виховує дочку ОСОБА_3, яка забезпечена всіма умовами проживання та розвитку, дитина доглянута та забезпечена всіма умовами проживання. Мати ОСОБА_1 у вихованні дочки участі не бере та не відвідувала дочку з 25 жовтня 2020 року по 21 січня 2021 року (а. с. 87).

Відповідно до відповіді Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 09 жовтня 2020 року № 2274/15, 08 жовтня 2020 року комісією в складі працівника служби у справах дітей райдержадміністрації, психолога та фахівця із соціальної роботи Яворівського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, інспектора ювенальної превенції Яворівського відділу поліції був здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1, за підсумками якого встановлено, що за цією адресою проживають батько з дочкою та баба дитини. Будинок складається з двох кімнат та кухні, вікна дерев?яні, кімнати обставлені меблями в достатній кількості. Під час обстеження було прибрано та тепло, речі поскладані. Для дитини створені належні умови для проживання, а саме: передбачено ліжечко, наявний одяг відповідно до сезону, іграшки та продукти харчування (а. с. 67).

За змістом довідки КНП ЯРР ЛО "Немирівська міська лікарня" дитина ОСОБА_3 проживає у АДРЕСА_1, не задекларована, але проживає на території обслуговування КНП ЯРР ЛО "Немирівська міська лікарня". Батько періодично звертається за медичною допомогою з приводу консультації чи профілактичного огляду. На момент останнього огляду дитина соматично здорова, активна, охайна, фізичний і

психо-емоційний розвиток відповідає віку; батько добре орієнтується в стані здоров`я дитини, має тісний психо-емоційний контакт з нею (а. с. 68).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 27 жовтня

2020 року № 1325, виданої Яворівською міською радою Львівської області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_4 (а. с. 4).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 01 грудня 2009 року № 24635461, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/6 частина житлового будинку у

АДРЕСА_2, загальна площа 58,54 кв. м, житлова площа 20,8 кв. м. (а. с. 19).

За змістом акту перевірки житлових умов ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, датованого 16 листопада 2020 року, комісія дійшла висновку, що житлові умови дозволяють проживати неповнолітній дитині з матір`ю в приміщенні, де є вільна кімната для їх перебування (а. с. 38).

Згідно із довідкою від 17 листопада 2020 року № 1001, виданою Ганнівською сільською радою Донецької області, територія Добропільського району Донецької області не окупована та бойові дії не проводяться (а. с. 39).

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації

від 05 листопада 2020 року № 716/02-06 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір`ю ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3 . Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з його малолітньою дитиною ОСОБА_3 та у її вихованні (а. с. 9).

Відповідно до постанови Яворівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року, 06 листопада 2020 року о 12 год 44 хв,

ОСОБА_2, перебуваючи в житловому приміщенні за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1, вчинив домашнє насильство, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров'ю його дружині ОСОБА_1, а саме: висловлювався нецензурною лайкою в її сторону, погрожував фізичною розправою, чинить перешкоди у спілкуванні з малолітньою дочкою, тобто своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП. Вказаною постановою встановлено винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та у зв`язку із малозначністю правопорушення, оголошено усне зауваження, провадження у справі закрито (а. с. 41).

Згідно із відповіддю Яворівського ВП ГУ НП у Львівській області

від 10 листопада 2020 року, ОСОБА_1 неодноразово, протягом

2019 року зверталась у Яворівський ВП з приводу вчинення відносно неї неправомірних дій її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та свекрухою ОСОБА_6, які були розглянуті відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) . Звернення ОСОБА_1 з приводу ненадання можливості бачитись з дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період 2019-2020 років у Яворівський ВП не надходило

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А0998 № 77 від 02 квітня 2020 року ОСОБА_1 вибула у відрядження на

242 загальновійськовий полігон смт Гончарівське Чернігівської області з

03 квітня 2020 року, для проведення польового виходу та заходів удосконалення навченості особового складу, підготовки озброєння та військової техніки до бойового застосування у польових умовах (а. с. 11).

Згідно із витягом наказу командира військової частини А0998 (по стройовій частині) від 27 квітня 2020 року № 95, 28 квітня 2020 року ОСОБА_1 вибула з району проведення польового виходу військової частини А0998 у район здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в складі підрозділу (а. с. 12).

Відповідно до довідки від 09 жовтня 2020 року № 1781, виданої військовою частиною А0998, ОСОБА_1 у період з 30 квітня 2020 року по

22 вересня 2020 року брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених дій (а. с. 13).

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_2, виданим 19 березня 2018 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а. с. 14).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, після реєстрації шлюбу, позивач змінила прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Згідно із довідкою про заробітну плату від 25 вересня 2020 року № 3004, виданою військовою частиною А0998, ОСОБА_1 проходить службу в військовій частині А0998 та за період березень 2020 - серпень 2020 року отримала заробітну плату у сумі 122 186,74 грн (а. с. 15).

Відповідно до службової характеристики, виданої військовою частиною А0998, ОСОБА_1 характеризується позитивно (а. с. 16).

Згідно із інформацією, наданою військовою частиною А 0998 № 121 вих.

від 13 січня 2021 року, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А0998 на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону. З 30 квітня

2020 року по 22 вересня 2020 року брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо у районах та у період здійснення зазначених заходів. В особовій справі ОСОБА_1 наявні відомості про сина ОСОБА_13, однак про народження

ОСОБА_3 солдат ОСОБА_1 відомостей до особової справи не надала (а. с. 77-78).

Відповідно до висновку Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 29 грудня 2020 року № 2761-15 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір`ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем її проживання (а. с. 35).

Згідно із свідоцтвом про шлюб серія від 23 лютого 2021 року НОМЕР_3, ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_14, який зареєстрований

ВК Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області

23 лютого 2021 року (а. с. 135).

Крім цього, з копії свідоцтва про шлюб, а також пояснень позивачки вбачається, що нею у лютому 2021 року укладено новий шлюб та у такому у неї народилася третя дитина, яка на час розгляду справи апеляційним судом є 4 місячним немовлям. Як ствердила також позивачка, її чоловік ОСОБА_14 є військовослужбовцем та перебуває в зоні проведення антитерористичної операції.

З наведеного вище контракту позивачки від 10 грудня 2019 року, також, вбачається, що такий укладено на три роки, тобто до 10 грудня 2022 року, хоч сама позивачка стверджує про те, що вона у зв`язку із народженням третьої дитини перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Такі заходи можуть бути необхідними у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Суди мають юрисдикцію для вжиття заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли

будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Колегія суддів зауважує, що питання про визначення місця проживання дитини вирішується судами з урахуванням всіх фактичних обставин, які майже у кожному спорі є специфічними.

Конвенція про права дитини у статті 12 визначає, що Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини.

Суд першої інстанції вважав, що дитина має проживати з матір`ю, враховуючи малолітній вік дитини, а також те, що матір має належні житлові умови, офіційно працевлаштована та має стабільний дохід. При цьому згідно із висновком Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 29 грудня 2020 року № 2761-15 місце проживання малолітньої ОСОБА_3 визначено разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитинуі забезпечити те, що їйпотрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини.Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Встановлені судами обставини справи свідчать про наявність однакових належних матеріально-побутових і у матері, і у батька для проживання дитини. Колегія суддів, виходячи із обставин справи, вважає висновки суду першої інстанції більш обґрунтованими.

При цьому колегія суддів також враховує те, що мати дитини має належні житлові умови, офіційно працевлаштована та має стабільний дохід, створила належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини.

Колегія суддів також бере до уваги необхідність підтримки постійних родинних стосунків ОСОБА_3 із братом ОСОБА_13, якому 13 років, та ще однією новонародженою дитиною позивачки.

Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з її матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.

Колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про те, що проживання дитини в сім`ї з матір`ю відповідає найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 .

Судами не встановлено обставин, які б могли достовірно свідчити, що зміна місця проживання малолітньої дочки сторін загрожує дитині психологічно або фізично чи призведе до негативних для дитини наслідків, створить для неї нестерпні умови.

Посилання суду першої інстанції на Декларацію прав дитини не вплинуло на обґрунтованість висновків суду першої інстанції за результатами вирішення спору.

Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

Кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, беручи до уваги положення статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги.