Іменем України 17 лютого 2022 рокум. Київсправа № 307/3807/19провадження № 61-19275св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2, третя особа - Тячівська державна нотаріальна контора,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Сковородько Іриною Федорівною, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року у складі судді Чопик В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Тячівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.На обґрунтовувала позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 13 лютого 2017 року її баба ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л. В., за яким заповіла їй усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.ІНФОРМАЦІЯ_1 її баба ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим вона доручила своєму батькові ОСОБА_4 оформити на неї спадщину за укладеним заповітом, оскільки вона сама не мала можливості оформити спадщину, бо працює і тимчасово проживає в Іспанії.В процесі оформлення спадщини її батько дізнався та повідомив їй по телефону про те, що житловий будинок в АДРЕСА_1, який вона вважала спадковим майном, відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 12 лютого 2009 року, подаровано бабою ОСОБА_3 відповідачці ОСОБА_2 . Про цей договір дарування раніше позивачці не було відомо.Зазначала, що ОСОБА_2 навчалась у Тячівському ПТУ і на період навчання попросилась проживати на квартиру до її баби ОСОБА_3, а через рік попросила, щоб її зареєстрували в спірному будинку. Згодом відповідачка просила її бабу переписати на неї свій будинок, на що вона їй відмовила, посилаючись на те, що у неї є свої діти та онуки, а тому вона своє майно перепише на них. Однак, відповідачка, не зважаючи на волевиявлення її бабки, разом із своєю матір`ю ОСОБА_5 споїли ОСОБА_3 неякісним алкоголем, а після пішли до нотаріуса, у якого ОСОБА_3 12 лютого 2009 року підписала договір дарування будинку на ім`я ОСОБА_2 .Вважає, що ОСОБА_3 на момент підписання договору була під впливом неякісного алкоголю.Таким чином, її бабка ОСОБА_3 під впливом обману зі сторони ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_5 подарувала відповідачці належний їй на праві власності спірний будинок. Посилаючись на наведені обставини, позивачка просила суд поновити строк позовної давності та визнати недійсним договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, укладений 12 лютого 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бенчак М. Т., зареєстрований в реєстрі за № 2-313.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка належними та допустимими доказами не довела тих обставин, що спірний договір дарування житлового будинку був укладений внаслідок обману чи помилки.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кошілка М. М. подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кошілка М. М. залишено без задоволення, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 листопада 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сковородько І. Ф. засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року,у якій просила суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи21 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Турок І. С. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому представник відповідача просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїСтаттею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.14 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 лютого 2009 року ОСОБА_3 подарувала відповідачці ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 47,57 кв.м, житловою площею 27,0 кв.м, до якого відносяться надвірні споруди: Б - навіс, В - літня кухня, Г - хлів, Д - гараж, який розташований у АДРЕСА_1, що стверджується договором дарування житлового будинку, який нотаріально посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бечак М. Т., зареєстрований в реєстрі за № 2-313.

Зі змісту цього договору слідує, що сторони при укладенні зазначеного договору цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без примусу як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб та з метою реального настання правових наслідків обумовлених у договорі, перебуваючи в розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи без впливу обману, ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють договір (у тому числі, з вимогами щодо недійсності правочину) склали договір, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 указаний вище житловий будинок.

13 лютого 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1, що стверджується копією заповіту, який нотаріально посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-212 та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 13 лютого 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її бабка ОСОБА_3 під впливом помилки, у зв`язку з обманом зі сторони ОСОБА_2, подарувала відповідачці належний їй на праві власності спірний будинок.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Вирішуючи спір по суті, суди правильно виходили із того, що правові підстави для визнання недійсним договору дарування будинку, як такого, що вчинений внаслідок обману, відсутні, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що обман мав місце і укладення її бабою договору дарування відбулося під впливом помилки, у зв`язку з обманом зі сторони ОСОБА_2 .Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що, як зазначено вище, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Сковородько Іриною Федорівною, залишити без задоволення.Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: Є. В. КоротенкоА. Ю. ЗайцевМ. Ю. Тітов