відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовича,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц.. Яворського М. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал"), Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева А. Ю. (далі - ПАТ "Родовід Банк", банк), в якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 24 травня 2019 року № 15, укладений між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал".

Позов мотивовано тим, що 24 травня 2019 року між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладений договір відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором від 23 липня 2008 року, укладеним між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 .

Договір про відступлення права вимоги має ознаки факторингу. Позивач не був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги. Крім того, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що у матеріалах справи відсутні підтвердження, що вказаний правочин стосується як інтересів позивача, так і інтересів інших позичальників та боржників. Між відповідачами було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, згода на укладення якого із боржниками законом не вимагається.

Сторони оспорюваного позивачем договору в силу вимог закону мають право укладати як договір відступлення права вимоги, так і договір факторингу.

Обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки сама по собі назва цього договору не змінює його правової природи та не може бути підставою для визнання його недійсним за умови дотримання сторонами вимог цивільного законодавства при його укладенні, зокрема, щодо суб`єктного складу договору факторингу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували доводи позивача, що спірний договір не є за своєю правовою природою договором про відступлення права вимоги, а є договором факторингу. Суди не перевірили даного факту, не встановили фактичних обставин справи, характеру правовідносин, які виникли між сторонами.

Судами не враховано, що відповідно до статті 1082 ЦК України відповідачі зобов`яані були повідомити боржника про вчинене відступлення права вимоги, причому таке повідомлення мало відбутисьу письмовій формі.

Під час розгляду справи судами залишено поза увагою, що ПАТ "Родовід Банк" відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, перебуває у стані припинення з 27 грудня 2017 року, у зв`язку із внесенням рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Тобто, договір відступлення права вимоги, укладено між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" 04 травня 2019 року, а відкликання Національним банком України банківської ліцензії банку, прийняття рішення про ліквідацію ПАТ "Родовід Банк" та визнання банку неплатоспроможним відбулося раніше, тобто 19 грудня 2017 року.

Як на підставу касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, заявник посилається на застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18), від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 16 квітня 2019 року у справі № 916/144/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17 (провадження № 61-37741св18), від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц (провадження № 61-26св18), від 25 березня 2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 липня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 77.1/АС-АЄ-01354.08.2, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 35 156 доларів США, зі строком повернення до 23 липня 2015 року та сплатою відсотків за користування кредитом, на умовах, обумовлених у договорі. Кредитні кошти надавались на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів.

24 травня 2019 року між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Вердикт капітал" укладений договір № 15 про відступлення прав вимоги, за яким банк відступив новому кредитору, а останній набув права вимоги до позичальників та поручителів, зазначених в додатку № 1 до вказаного договору (а.с.4).

За відступлення права вимоги за основними договорами сторонами погоджено, що новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 2 363 367,77 грн.

Додаток №1 до договору про відступлення права вимоги в матеріалах справи відсутній та сторонами суду не наданий.

Позивач, посилаючись на те, що вказаним договором, який за своїм змістом є договором факторингу, від банку до ТОВ "Вердикт капітал" перейшло право вимоги за укладеним з ним кредитним договором, ставить питання про визнання цього правочину недійсним, як такого, що порушує його права.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність",у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512- 518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України (435-15) передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) зазначила про відсутність підстав для відступу від вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), шляхом конкретизації висновку, а саме: відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Відповідно до свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 04 лютого 2010 року за реєстраційним № 13102461 і додатку про реєстрацію фінансової установи, ТОВ "Вердикт Капітал" є фінансовою установою, тобто, наділена правом на здійснення фінансових операцій, у тому числі, операцій з факторингу.

Встановивши, що ТОВ "Вердикт Капітал" є юридичною особою, на момент укладення договору відступлення права вимоги (24 травня 2019 року) мало статус фінансової установи за законодавством України, було внесене до Державного реєстру фінансових установ України і вказані обставини не були спростовані позивачем під час розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача про відсутність у ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" права на укладення договору відступлення права вимоги у виді факторингу, оскільки за установленими у цій справі обставинами сторони зазначеного договору в силу вимог закону мали право укладати як договір відступлення права вимоги, так і договір факторингу.

Під час укладення оспорюваного позивачем договору про відступлення права вимоги, сторонами не порушено вимоги щодо суб`єктного складу, обумовленого цивільним законодавством для такої категорії договорів.

Під час розгляду справи позивач не довів, що укладений між сторонами договір відступлення права вимоги порушує його права та інтереси, не зазначив норм законодавства, які, на його думку були порушені при укладенні договору його сторонами, оскільки у кредитному зобов`язанні обсяг прав боржника не змінився.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, з урахуванням меж заявлених позовних вимог та змісту доводів, якими обґрунтовувались підстави недійсності оспорюваного у цій справі договору.

Посилання у касаційній скарзі про неповідомлення позивача про зміну кредитора у зобов`язанні як на підставу визнання недійсним договору відступлення права вимоги, є необґрунтованими, оскільки наслідки неотримання повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні визначені частиною другою статті 516 ЦК України і не зумовлюють підстав недійсності правочину щодо відступлення права вимоги.

Так, частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведеного положення закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання вважається належним. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

При переуступленні прав вимоги за договором факторингу (як і за договором цесії) до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на замінукредитора. Права та обов`язки боржника не змінюються, відтак такий договір не породжує порушення або зачіпання інтересів такого боржника.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) є необґрунтованими, оскільки у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у справі, яка переглядалась відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу. Установивши, що оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу суд дійшов висновку, що такі обставини зумовлюють його недійсність.

У справі, яка переглядається установлено, що ТОВ "Вердикт Капітал" є фінансовою установою, тобто, наділена правом на здійснення фінансових операцій, у тому числі, операцій з факторингу, тобто суб`єктний склад такого правочину сторонами дотримано.

Також вбачається необґрунтованим посилання заявника на постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17 (провадження № 61-37741св18), оскільки у цих справах установлено укладення між сторонами саме договору відступлення права вимоги (цесії), а не договору факторингу.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 16 квітня 2019 року у справі № 916/144/17, оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд до суду першої (чи апеляційної) інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження і встановлення у справі обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки.

Крім того, у наведених справах є іншими обставини укладення договорів факторингу та їх суб`єктний склад, у порівнянні зі справою, що переглядається.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15 (провадження № 61-26св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, від 25 березня 2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19) про визнання вимоги безпідставною, визнання правочинів недійсними, оскільки у цих справах, та у справі, яка переглядається, є відмінними підстави та предмет спору, різняться й встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також є різним матеріально-правове регулювання правовідносин.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.