Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ майна.Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2007 по листопад 2010 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Від фактичних шлюбних відносин мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час спільного проживання на ім`я відповідача була придбана квартира АДРЕСА_1 . Також сторони придбали рухоме майно: холодильник, дитячі ліжка, пилосос. Зазначене майно є їх спільною сумісною власністю.Після припинення спільного проживання на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу). Такий розмір аліментів на утримання дітей є недостатнім, тому вона вважає за необхідне відступити від рівності часток, поділивши спільну сумісну власність в частках 2/3 та 1/3.З урахуванням заяви про збільшення розміру заявлених вимог, ОСОБА_1 просила:-встановити факт, що має юридичне значення, а саме: проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2007 року по листопад 2010 року;-визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ;-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини указаної квартири;-виділити їй дитяче двоярусне ліжко моделі "Каріна" темно-коричневого кольору;-виділити ОСОБА_2 дитяче двоярусне ліжко моделі "Каріна" темно-коричневого кольору. Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання права власності, поділ майна, стягнення коштів.Вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 мотивовано тим, що сторони проживали разом з листопада 2007 року по липень 2010 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час спільного проживання була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 . Вартість квартири склала 606000 грн, з яких 114000 грн було сплачено продавцям готівкою під час укладання договору, а 492000 грн було сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 6099494, укладеного з ЗАТ "ПУМБ". Після припинення спільного проживання ОСОБА_1 не сплачує коштів на погашення указаного кредиту, тому спільною сумісною слід визнати лише ту частину спірної квартири, яка відповідає коштам, сплаченим сторонами у справі у період їх спільного проживання, що становить 181689,91 грн або по 90844,96 грн кожним, що відповідає 15/100 частини квартири на кожного. Іншу частину спірної квартири ОСОБА_2 вважає своєю особистою приватною власністю.Також під час їх спільного проживання ОСОБА_1 приховала від нього існування у неї свого особистого кредитного зобов`язання перед ПАТ "УкрСиббанк" від 15 лютого 2007 року. Без його відома та згоди ОСОБА_1 використовувала їх спільні кошти на погашення указаного кредиту, тобто використовувала їх кошти не в спільних інтересах сторін у справі та їх дітей. З листопада 2007 року по листопад 2010 року нею було сплачено 14950,19 швейцарських франків, з яких половину він просить стягнути на його користь у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день ухвалення рішення судом.З урахуванням уточненої зустрічної позовної заяви, та визнання в судовому засіданні 23 січня 2020 року вимог первісної позовної заяви в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2007 року по листопад 2010 року, просив суд ухвалити рішення, яким:-встановити факт спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2007 року по липень 2010 року;-визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 72/100 частини квартири АДРЕСА_1 ;-визнати спільною сумісною власністю сторін:28/100 частини квартири АДРЕСА_1 ;грошові кошти, внесені від імені ОСОБА_1 протягом листопада 2007 року-липня 2010 року в порядку погашення споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118041000, укладеного на ОСОБА_1 ;-у порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 14/100 частини квартири АДРЕСА_1 ;-у порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 14/100 частини квартири АДРЕСА_1 ;-у порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини грошових коштів, внесених від імені ОСОБА_1 протягом періоду спільного проживання сторін на погашення споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118041000;-у порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини грошових коштів, внесених від імені ОСОБА_1 протягом періоду спільного проживання сторін на погашення споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118041000;-стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частини грошових коштів, внесених від імені ОСОБА_1 протягом періоду спільного проживання сторін на погашення споживчого кредиту від 15 лютого 2007 року № 11118041000.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанційРішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року, первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 проживали однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2010 року.Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,00 кв. м, житловою площею 33,30 кв. м; грошові кошти в сумі 375 081,08 грн.У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 47,00 кв. м, житловою площею 33,30 кв. м; грошові кошти в сумі 185 540,54 грн.У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 47,00 кв. м, житловою площею 33,30 кв. м; грошові кошти в сумі 185 540,54 грн.У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 185 540,54 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 897,60 грн судового збору.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 685,20 грн судового збору.Задовольняючи частково первісний та зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2010 року, виходив із того, що у силу статей 60, 69, 70, 74 СК України спірне майно сторонами набуте за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжяі підлягає поділу у рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя сторонами не спростованою, а судом не встановлено підстав для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя. Крім того, суди вважали, що існують підстави для стягнення половини коштів, внесених на погашення кредиту за зобов`язаннями ОСОБА_1, за час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги05 серпня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 206/6957/15, постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року в справі № 569/933/18, постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 466/6752/16-ц, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 306/2111/15, постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 214/3609/18, постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 619/894/16-ц, постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 456/828/17, постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року в справі № 308/4390/18, постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 446/155/16-ц, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 758/824/17, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 766/4410/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ жовтні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7, подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСудом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана 06 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу під час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, на придбання якої ОСОБА_1 надала свою згоду.Вартість квартири складала 660 000 грн, з яких: 114 000,00 грн було сплачено продавцям готівкою під час укладання договору, а 492 000,00 грн сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 6099494, укладеного з закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ").Судом також встановлено, що 15 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк") був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11118041000, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 44 000 швейцарських франків.У період спільного проживання сторін однією сім`єю, з листопада 2007 року по листопад 2010 року на погашення тіла та процентів по кредиту, ОСОБА_1 сплатила 14 950,19 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 23 січня 2020 року (25,0887 грн за 1 швейцарський франк) становило 375 081,08 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з частинами першою, другою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК України та статтею 372 ЦК України.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду Українивід 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.У постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 (провадження № 61-12957св19) зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя .Наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`їу вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована.Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірна квартира була придбана сторонами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, обґрунтовано виходили із того, що частки сторін є рівними та підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Стороною позивача не надано доказів, що розмір аліментів, які отримують діти сторін, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування, як те передбачено частиною третьою статті 70 СК України.Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів щодо стягнення половини коштів, внесених на погашення кредиту за зобов`язаннями ОСОБА_1, за час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах виходячи з наступного.Судом встановлено, що 15 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11118041000, згідно з яким позивач ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 44000 швейцарських франків (т. 2, а.с. 129-136).У період спільного проживання сторін однією сім`єю (з листопада 2007 по листопад 2010 року) на погашення тіла та процентів по кредиту ОСОБА_1 сплатила 14950,19 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 23 січня 2020 року (25,0887 грн за 1 швейцарський франк) становило 375081,08 грн. Судами встановлено та сторонами не заперечувалось, що отриманий споживчий кредит був спрямований на повернення позики знайомим ОСОБА_1 на придбання двокімнатної квартири, загальною площею 51,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1, яка була заставою за вищевказаним споживчим кредитом. Таким чином, частина грошей, яка була витрачена на придбання нерухомості, була сплачена під час перебування сторін у шлюбі за рахунок кредитних коштів. Проте зазначене не може бути підставою для стягнення частки витрачених коштів на користь одного із колишнього подружжя, оскільки гроші витрачені на придбання майна і не можуть бути предметом поділу у такому випадку, у розумінні приписів статей 63, 69 СК України. Як і не має підстав для визнання саме сплачених грошей сумісним майном подружжя, оскільки існує інше майно - квартира, на придбання якої гроші витрачались. Інших вимог позивач не пред`являв.Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення Ѕ частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту. Враховуючи те, що судами норми, що регулюють спірні правовідносини, застосовані неправильно, тому касаційний суд вважає за можливе ухвалити своє рішення, не передаючи справу на новий розгляд, про відмову в задоволенні позову про стягнення Ѕ частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду