треті особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року під головуванням судді Шеремети Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про усунення перешкод у користуванні майном,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 (правонаступника первісного відповідача ОСОБА_5 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування належним їй будинком АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно здійсненої добудови та надбудови до літньої кухні.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що первинно власником житлового будинку на АДРЕСА_1, який знаходився на земельній ділянці площею 1 902 кв. м, була ОСОБА_6, яка згідно договору дарування від 23 липня 1965 року подарувала 1/3 частину будинку ОСОБА_7, а 2/3 частини будинку - ОСОБА_8, яким, в свою чергу, було побудовано і введено в експлуатацію житловий будинок з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1, який вона ( ОСОБА_1 ) отримала в дар від ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 27 вересня 1993 року.

Інший співвласник будинку - ОСОБА_7 самовільно збудував літню кухню, площею 42,60 кв. м, до якої, в подальшому, у 2011 році його дружиною ОСОБА_5 спільно із сім`єю онуки ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 самовільно, без отримання відповідних дозволів та погодження сусідів, здійснено добудову і надбудову до літньої кухні, при будівництві якої не дотримано протипожежних відстаней між спірною будівлею та її ( ОСОБА_1 ) будинком, чим створено загрозу її майну, а влаштоване вікно у спірній будівлі виходить прямо на її вхідні двері, й тим самим створюючи умови для втручання в її особисте та сімейне життя, сама ж надбудова до літньої кухні перекриває доступ природнього освітлення частини її будинку, чим порушено правила інсоляції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 07 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував останній висновок експертизи, оскільки, як встановлено судом, кожний із співвласників будинку, отримавши в дар відповідну частину будинку із господарськими будівлями та спорудами, здійснив самовільне будівництво на присадибній земельній ділянці, яке в подальшому узаконював у позасудовому порядку, а тому доводи позивача про недотримання протипожежних відстаней між її будинком та спірною будівлею літньої кухні є безпідставними.

Апеляційний суд додатково вказував, що недоведеною позивачем є й та обставина, що внаслідок спірного будівництва будівлі літньої кухні, порушено правила інсоляції, а вікно в будівлі літньої кухні, про яке позивач вказувала у своїй позовній заяві, на момент розгляду справи в суді замуроване цеглою.

Окрім того, як зазначив у своєму висновку експерт, спірна добудова до будівлі літньої кухні влаштована з протилежної до будинку позивача сторони, а тому не могла погіршити умови користування цим будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року в якій просила судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує на те, що місцевий суд, з висновками якого передчасно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ці рішення ухвалено без всебічного з`ясування обставин справи.

Вважає висновки судів про ненормування протипожежних відстаней, які ґрунтуються на висновку експерта ОСОБА_9 помилковими.

Спірна будівля є самочинно збудованим об`єктом, а тому його експлуатація заборонена. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об`єкта містобудування з початком його використання, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справі № 21-433а13. Суди попередніх інстанцій на вказану обставину уваги не звернули.

Вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено висновок експертизи від 14 березня 2014 року № 2173, а також суди самостійно визначили безпечність конструкції самочинно збудованого об`єкта.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1, в якому остання у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Відповідач зазначає, що аргументи касаційної скарги стосовно наявності самочинно збудованого об`єкта помилкові, оскільки спірна літня кухня належить на праві власності ОСОБА_2, самовільні прибудови відсутні також, адже вказана обставина спростовується свідоцтвом про право власності.

Судовий експерт ОСОБА_9 правильно вказував, що прибудова та збільшення горищного поверху спірної будови не погіршило протипожежний стан так як ці будівлі розташовані в межах однієї земельної ділянки. Ділянки не є суміжними, а тому протипожежні розриви не нормуються.

Вказує, що літня кухня була введена до експлуатації у 1988 році, тоді як будинок ОСОБА_1 в 1991 році, а право власності на нього зареєстровано в 1992 році.

Зазначає, що питання про надання дозволу на експлуатацію літньої кухні було вирішено 12 квітня 1988 року, вказане рішення ОСОБА_8 (колишнім співвласником) не оскаржувалось.

Додатково вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач жодним чином не довела, що її права порушені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Личаківського районного суду м. Львова.

19 листопада 2021 року цивільна справа № 463/1710/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору дарування від 23 липня 1965 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 1/3, а ОСОБА_8 2/3 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, загальною площею 65,1 кв. м, з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м. Львова від 11 грудня 1990 року № 884 узаконено і дозволено ОСОБА_8 експлуатацію та реєстрацію у Львівському МБТІ самовільно обладнаного будинку № 8а.

Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м. Львова від 29 жовтня 1991 року № 687 затверджено акт від 01 жовтня 1991 року про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинку, яке здійснено ОСОБА_8 на АДРЕСА_1, житловою площею 61,6 кв. м, загальною площею 95,0 кв. м.

На підставі договору дарування від 27 вересня 1993 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7, маючи на праві власності 1/3 частину будинку із надвірними будівлями на АДРЕСА_1, самовільно побудував на присадибній земельній ділянці, належній до цього будинку літню кухню.

Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів від 12 квітня 1988 року № 223 було узаконено та надано ОСОБА_7 дозвіл на експлуатацію і реєстрацію у Львівському МБТІ самовільно побудованої літньої кухні в будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі № 2/463/1601/14 визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 29,1 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв. м та кухні площею 11,9 кв. м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв. м, кухні площею 9 кв. м, коридору площею 9,4 кв. м, санвузла площею 3,8 кв. м, комори площею 3,8 кв. м.

В подальшому, вказане вище нерухоме майно було успадковане донькою ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2017 року.

За клопотанням позивача, судом було призначено судову інженерно-технічну експертизу, за висновком від 14 березня 2014 року № 2173 якої (а. с. 57, 58 том 1), добудова та надбудова до літньої кухні - будинку Б-1 на АДРЕСА_1 не відповідає діючим державним будівельним нормам, а саме ДБН 360-92** п.3.25 додатку 3.1. таблиці 3.1 щодо пожежного розриву між сусідніми будинками, який фактично становить 4,5 м, а повинен бути рівним не менше 6,4 м в досліджуваному конкретному випадку.

11 листопада 2015 року за клопотанням сторони відповідача було також призначено судову будівельно-технічну експертизу, за висновком від 06 травня 2016 року № 18-15 якої (а.с. 210-220 том 1), прибудова та збільшення висоти горищного поверху літньої кухні Б-1, яка є в користуванні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не погіршило протипожежний стан між будинком АДРЕСА_1 та літньою кухнею (Б-1), так як дані будівлі розташовані в межах однієї присадибної земельної ділянки, тому мінімальні протипожежні розриви між ними, згідно примітки 7 таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", не нормуються.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва власник земельної ділянки може заявляти за умови доведеності факту порушення його прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції врахував останній висновок експертизи, оскільки, як встановлено судами і наведено вище, кожний із співвласників будинку, отримавши в дар відповідну частину будинку із господарськими будівлями та спорудами, здійснив самовільне будівництво на присадибній земельній ділянці, на які в подальшому отримував дозволи на користування у позасудовому порядку, а тому доводи позивача про недотримання протипожежних відстаней між її будинком та спірною будівлею літньої кухні є необґрунтованими.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не довела порушення її прав іншим співвласником і нею не доведено чому необхідно застосувати такий крайній захід, як знесення самочинного будівництва.

Крім того, як зазначив у своєму висновку експерт, спірна добудова до будівлі літньої кухні влаштована з протилежної до будинку позивача сторони, а тому не могла погіршити умови користування цим будинком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, а тому колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено висновок експертизи від 14 березня 2014 року № 2173.

Що стосується посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 04 березня 2014 року (справа № 21-433а13), слід зазначити, що аналіз оскаржуваного судового рішення та вказаної постанови Верховного Суду України не дає підстав для висновку про невідповідність рішення судів попередніх інстацій викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді:І. В. ЛитвиненкоА. І. ГрушицькийЄ. В. Петров