третя особа за первісним позовом - Арцизька районна державна адміністрація Одеської області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Афанасьєва Анатолія Олександровича на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 29 травня 2019 року у складі судді Варгаракі С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Арцизька районна державна адміністрація Одеської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 року у розмірі 388 476,22 грн, яка станом на 06 липня 2012 року складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 197 463,68 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 123 293,79 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 67 718,75 грн, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки № б/н від 06 травня 2008 року) банком за початковою ціною, яка встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки, та виселити відповідачів із зазначеної квартири.

Зазначений позов мотивований тим, що 06 травня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОDW0G40000007205, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 199 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06 травня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 06 травня 2008 року між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 300 000 грн.

На порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав і заборгованість у добровільному порядку сплачувати не бажає, у зв`язку з чим банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки і виселити мешканців квартири зі спірного жилого приміщення.

ОСОБА_1 у грудні 2013 року звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, в якому просив:

- визнати порушення банком прав споживача ОСОБА_1 як споживача банківських послуг;

- визнати недійсним договір про іпотечний кредит № ОDW0G50000007205 від 06 травня 2008 року, укладений між ним та банком;

- визнати недійсним договір іпотеки від 06 травня 2008 року, укладений між ним та банком;

- визнати недійсним договір поруки № ОDW0G40000007205, укладений між ОСОБА_5 та банком.

Зазначений зустрічний позов ОСОБА_1 мотивував тим, що у березні 2008 pоку на його адресу надійшла пропозиція від банка щодо укладання договору кредитування на суму 227 250 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом. Щомісячний платіж складав 3 213,05 грн зі строком кредитування 180 місяців.

Пропозиція була викладена у вигляді сертифікату № 081O99GM033226.

Вказану пропозицію він прийняв, зібрав всі необхідні документи для надання банку.

Згідно з договором про іпотечний кредит № ODWOG50000007205 від 06 травня 2008 року він отримав від банка кредит у розмірі 199 000 грн із сплатою 22,08 % річних за користування кредитом. Крім того, його було зобов`язано сплатити разову винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 10 % від суми наданого кредиту, що дорівнює 19 000 грн, укласти договір страхування майна у розмірі 0,40 % від вартості нерухомості, що дорівнювало 1 200 грн та договір особистого страхування у розмірі 0,50 % від суми кредиту, що дорівнювало 995 грн. Таким чином, реальна процентна ставка за кредитом відповідно до додатку № 1 до кредитного договору № ODWOG50000007205 становила 22,87 % річних.

Під час сплати платежів за кредитом та проведення відповідних розрахунків йому стало відомо, що під час укладання договору про іпотечний кредит та розрахунку його вартості банк ввів його в оману.

Згідно з розрахунками отримується зовсім інша сума коштів, яку він мав би сплатити банку у рахунок повернення кредиту.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Арцизький районний суд Одеської області рішенням від 29 травня 2019 року відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову місцевий суд виходив з того, що іпотечне житло було набуте відповідачем не за кредитні кошти до укладення кредитної угоди. Подана банком позовна заява не містить інформації щодо альтернативного житла у позовних вимогах про виселення.

Також суд зазначив про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази надсилання та вручення відповідачу (боржнику) письмової вимоги про усунення у 30-денний строк порушень письмового зобов`язання. Недотримання позивачем вказаних вимог закону хоча й не позбавляє позивача права звертатися з позовом до боржника про виконання основного зобов`язання, але є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не мав можливості ознайомитися з розміром реальної відсоткової ставки та сукупною вартістю кредиту, оскільки вказана інформація була прихована в кредитному договорі. Оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді кредитного договору та анкети-заяви), під час укладення кредитного договору виконано без дотриманням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а укладення договору відбувалося під впливом обману з боку банківської установи.

Оспорюваний договір містить підпис позивача, тому саме з часу підписання зазначеного договору слід вважати, що останній був ознайомлений з його змістом, а звернувся до суду лише 04 грудня 2013 року, тобто після спливу загальної позовної давності.

Одеський апеляційний суд постановою від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" і апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 29 травня 2019 року скасував.

Відмовив АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у задоволенні позовів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи банку у задоволенні первісного позову апеляційний суд виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки банк має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу через те, що з приводу реалізації способу захисту (застереження у договорі про позасудовий спосіб шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, статті 38 Закону України "Про іпотеку") сторони досягли домовленості в іпотечному договорі від 06 травня 2008 року.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що станом на час укладення оспорюваних правочинів чинне законодавство не передбачало відповідальності у вигляді визнання правочину недійсним з підстав порушення права споживача на інформацію про продукцію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Афанасьєва А. О. у липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 29 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.

Оскаржувані судові рішення переглядаються лише в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що висновок апеляційного суду про те, що Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не було передбачено такої відповідальності порушника прав споживача, як визнання правочину недійсним є неспроможними.

Визнання договору недійсним є наслідком порушень закону при укладенні оспорюваного договору і способом поновлення порушених укладенням такого договору прав та інтересів осіб.

Апеляційним судом не було враховано правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, згідно з якою незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, які не враховано судом апеляційної інстанції, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За усіма наведеними підставами початку перебігу позовної давності, визначеними законом, суд першої інстанції повинен був застосувати наслідки спливу позовної давності за вимогами, викладеними у зустрічному позові, а повинен був вирішити питання по суті позовних вимог, які з урахуванням обставин справи та висновків суду, підлягали задоволенню.

Апеляційний суд зазначену помилку не виправив, а лише змінив підстави відмови у позові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від АТ КБ "ПриватБанк" у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2021 року відзив АТ КБ "ПриватБанк" залишив без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Арцизького районного суду Одеської області.

Справа № 1502/2729/2012 надійшла до Верховного Суду 16 серпня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між банком і ОСОБА_1 06 травня 2008 року року було укладено кредитний договір № ОDW0G 50000007205, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 22 095 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 06 травня 2023 року.

Згідно з підпунктом 2.2.2. пункту 2.2. кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 7.1., 2.3.1., 2.3.2., 2.3.3., 3.1., 3.2. договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Сплачувати банку винагороду відповідно до пунктів 6.2., 7.1. договору.

Згідно з пунктом 4.1. кредитного договору, при порушенні ОСОБА_1 будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2., 2.2.3. договору банк має право нарахувати, а він зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.

Між банком і ОСОБА_1 06 травня 2008 року було укладено іпотечний договір (договір про іпотечний кредит) № ОDW0G40000007205, за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 199 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,08 % на рік, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 10 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту.

Відповідно до пункту 1.2. детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у пунктах 1.1., 2.1.2, 2.1.3, 2.4, 4.1, 5.2, 5.3.3, 5.3.12, 6.3, 6.5., а також у додатку № 1 до цього договору, а саме сум кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки, затрат на укладення договорів страхування та договорів забезпечення.

Пунктом 1.3. передбачено, що кредит надається строком погашення не пізніше 06 травня 2023 року на поліпшення якості окремої квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.3. кредит надається шляхом видачі готівки через касу/зарахування кредитором коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1, відкритий у кредитора.

Пунктом 2.4. передбачено, що позичальник зобов`язується щомісячно до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 3 850,69 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у кредитора.

Відповідно до пункту 3.1. виконання позичальником зобов`язань за цим договором, в тому числі і додатковими угодами до нього, забезпечується іпотекою нерухомого майна житлового призначення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, визначеного в іпотечному договорі, а також договором поруки № ОDW0G40000007205 від 06 травня 2008 року, укладеним з ОСОБА_5 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № ОDW0G50000007205, за умовами якого ОСОБА_1 надав у іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2008 року. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 300 000 грн.

Згідно з висновком експерта, складеним Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром 19 лютого 2018 року № 268Е на виконання вимог ухвали суду від 22 листопада 2017 року, документальне оформлення операцій банком з надання кредиту, з повноти та нарахування відсотків за користування кредитом позичальника ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 року здійснено без врахування вимог пункту 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 pоку № 1023-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" від 01 грудня 2005 (3161-15) pоку № 3161-IV (із змінами та доповненнями), вимог частини другої статті 1056-1 та статті 1061 ЦК України та вимог пункту 2.1, пункту 2.2, пункту 2.3, пункту 2.4, пункту 2.5, пункту 3.2, пункту 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 (z0541-07) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (z0541-07) .

Відсутність розрахункових документів та касових документів щодо погашення кредиту за договором по іпотечному кредиту унеможливлює підтвердження розрахунку заборгованості за договором № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 pоку станом на 06 липня 2012 pоку у розмірі 388 476,32 грн.

Відсутність у матеріалах справи положення про кредитування банка унеможливлює підтвердження відповідності методу нарахування банком процентів (ануїтетних платежів) за договором про іпотечний кредит № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 pоку вимогам положення про кредитування банка (2008 рік).

Сума погашеної заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 pоку, при умові достовірності наведених банком даних щодо погашення позичальником поточної та простроченої заборгованості і пені у розрахунку заборгованості за договором № ODW0G40000007205 від 06 травня 2008 pоку складає 122 410,25 грн.

По результатам дослідження встановлено, що реальна річна процента ставка за користування наданими позичальнику коштами на момент укладення договору про іпотечний кредит становить - 30,01 %, сума абсолютного здороження кредиту на 06 травня 2008 pоку - момент укладання договору про іпотечне кредитування № ODW0G40000007205 становила 497 995,36 грн, а сукупна вартість кредиту в грошовому виразі - 696 995,35грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Однак, положення статей 15, 23 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали такого наслідку як визнання договору недійсним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, оскільки станом на час укладення оспорюваних правочинів чинне законодавство не передбачало відповідальності у вигляді визнання правочину недійсним з підстав порушення права споживача на інформацію про продукцію.

Доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом правових позицій Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог у касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Наведена у касаційній скарзі вимога про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення районного суду скасовано апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Афанасьєва Анатолія Олександровича залишити без задоволення.Постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров