розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничної В. С., Петешенкової М. Ю., у справі за позовом акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича, третя особа - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", про стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів та фінансових санкцій,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - АТ "Криворіжгаз") звернулося до суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М., третя особа - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" (далі - АТ "Нафтогаз Україна"), про стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів та фінансових санкцій.

Із урахуванням уточнень, позовні умови мотивовано тим, що 27 серпня 2018 року Господарським судом Дніпропетровської області винесено наказ про примусове виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 904/6892/17. Відповідно до вказаного виконавчого документа із АТ "Криворіжгаз" на користь АТ "Нафтогаз України" стягнуто 109 228 155,83 грн основного боргу, 21 591 324,76 грн - пені, 3 894 707,35 грн - трьох процентів річних, 13 589 082,39 грн - інфляційних витрат та 240 000,00 грн - судового збору. 05 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О. М. відкрито виконавче провадження № 57370017 про стягнення з АТ "Криворіжгаз" на користь АТ "Нафтогаз Україна" заборгованості згідно з наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2018 року. У межах виконавчого провадження у період із 08 жовтня 2018 року по 02 листопада 2018 року із рахунків АТ "Криворіжгаз" стягнуто 4 718 175,74 грн. Після скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 904/6892/17 та закінчення виконавчого провадження № 57370017 03 грудня 2018 року приватним виконавцем Сивокозовим О. М. повернуто на рахунок АТ "Криворіжгаз" лише 2 865 982,43 грн. Станом на 06 грудня 2018 на рахунок АТ "Криворіжгаз" не повернуто грошові кошти у розмірі 1 852 193,31 грн. АТ "Криворіжгаз" зверталося до приватного виконавця Сивкозова О. М. про повернення зазначених коштів, проте така вимога залишилася невиконаною.

Із урахуванням наведених обставин, позивач остаточно просив суд стягнути із приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. на користь АТ "Криворіжгаз" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 852 193,31 грн, 3 % річних у розмірі 89 567,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 465 922,38 грн, судовий збір у сумі 36 115,24 грн (а. с. 129, т. 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року (а. с. 195-202, т. 4), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року (а. с. 44-51, т. 5), у задоволенні позову АТ "Криворіжгаз" відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що грошові кошти у розмірі 1 682 756,90 грн стягнуті із АТ "Криворіжгаз" на користь АТ "Нафтогаз України" у межах примусового виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, яка у подальшому була скасована судом касаційної інстанції, АТ "Криворіжгаз" зверталося у порядку господарського судочинства із заявою про поворот виконання вказаного судового рішення від 16 серпня 2018 року та господарськими судами вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, а тому відсутні правові підстави для стягнення із приватного виконавця на користь позивача таких коштів у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

У приватного виконавця були наявні правові підстави для стягнення із АТ "Криворіжгаз" виконавчого збору пропорційно до стягнутих сум коштів, оскільки наказ суду був частково виконаний. Отримані приватним виконавцем кошти не є безпідставно набутим майном, тому відсутні підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року АТ "Криворіжгаз" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що правова підстава, за якою приватний виконавець Сивокозов О. М. отримав основну винагороду, відпала, оскільки Центральним апеляційним господарським судом від 09 жовтня 2019 року у справі № 904/6892/17 скасовано постанову приватного виконавця Сивокозова О. М. про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2018 року, у пункті 3 якої було зазначено: "Стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом". Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ухвалою Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2020 року закрито провадження у частині позовних вимог про стягнення із відповідача 1 160,72 грн витрат виконавчого провадження № 57370017, 168 275,69 грн основної винагороди приватного виконавця Сивокозова О. М. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справу № 201/1311/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

АТ "Нафтогаз Україна"у відзиві на касаційну скаргу АТ "Криворіжгаз" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року у справі № 904/6892/17, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року, заяву АТ "Криворіжгаз" про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 у частині розгляду заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року скасовано. У цій частині прийнято нове рішення, яким задоволено заяву АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року. В поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року стягнуто з АТ "Нафтогаз України" на користь АТ "Криворіжгаз" грошові кошти у сумі 1 682 756,90 грн. 30 квітня 2021 року АТ "Нафтогаз України" перерахувало на рахунок АТ "Криворіжгаз" 1 682 756,90 грн. Також суди дійшли правильного висновку про те, що основна винагорода приватного виконавця, витрати виконавчого провадження були стягнуті на підставі відповідних постанов, які у встановленому законом порядку не оскаржувалися, а тому відсутні підстави для стягнення із приватного виконавця Сивокозова О. М. на користь АТ "Криворіжгаз" грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України.

Приватний виконавець Сивокозов О. М. у відзиві на касаційну скаргу АТ "Криворіжгаз" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що дії приватного виконавця щодо списання грошових коштів за період із 08 жовтня 2018 року по 23 жовтня 2018 року АТ "Криворіжгаз" не оскаржувалися, дії приватного виконавця зі списання грошових коштів у період із 24 жовтня 2018 року по 02 листопада 2018 року визнані Господарським судом Дніпропетровської області законними, тобто правова підстава у розумінні статті 1212 ЦК України не скасована, не визнана недійсною, не змінена та не припинена, а тому спірні грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими коштами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, 27 серпня 2018 року Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ про примусове виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 904/6892/17, відповідно до якого з АТ "Нафтогаз України" на користь АТ "Криворіжгаз" стягнуто 109 228 155,83 грн - основного боргу, 21 591 324,76 грн - пені, 3 894 707,35 грн - трьох процентів річних, 13 589 082,39 грн - інфляційних витрат та 240 000,00 грн - судового збору (а. с. 46, т.1).

05 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О. М. відкрито виконавче провадження № 57370017 про стягнення із АТ "Криворіжгаз" заборгованості згідно з наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2018 року № 904/6892/17 (а. с. 44, т. 1).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. від 05 жовтня 2018 року стягнуто із АТ "Криворіжгаз" основну винагороду приватного виконавця у розмірі 14 854 327,03 грн (а. с. 5, 6, т. 3).

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. від 05 жовтня 2018 року накладено арешт на грошові кошти боржника у банківських установах (а. с. 36, 38, т. 1).

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 904/6892/17 скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 56-59, т. 1).

Справа № 904/6892/17 розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 у задоволенні позовних вимог АТ "Нафтогаз Україна" відмовлено повністю. У задоволенні заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання рішення відмовлено (а. с. 67-80, т. 4).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року у справі № 904/6892/17 апеляційну скаргу АТ "Нафтогаз України" задоволено частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 у частині відмови у стягненні пені скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з АТ "Криворіжгаз" на користь АТ "Нафтогаз України" 4 005 124,18 грн пені, 60 678,44 грн судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 касаційну скаргу АТ "Криворіжгаз" задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року скасовано. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року залишено у силі. Вирішено питання розподілу судових витрат (а. с. 173-181, т. 4).

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 03 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання наказу № 904/6892/17, виданого 27 серпня 2018 року Господарським судом Дніпропетровської області, закінчено, припинено чинність арешту майна боржника, скасовано заходи примусового виконання рішення суду, в тому числі знято арешт із коштів боржника, накладений за постановами про арешт коштів боржника АТ "Криворіжгаз" (а. с. 65, т.1).

03 грудня 2018 року приватним виконавцем Сивокозовим О. М. повернуто на рахунок АТ "Криворіжгаз" 2 865 982,43 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 грудня 2018 року № 502 (а. с. 175, т.3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із позовом, АТ "Криворіжгаз" просило стягнути із приватного виконавця Сивокозова О. М. грошові кошти у розмірі 1 852 193,31 грн, оскільки зазначені грошові кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Позивач зазначав, що приватний виконавець Сивокозов О. М. після закінчення виконавчого провадження № 57370017 03 грудня 2018 року повернув на рахунок АТ "Криворіжгаз" 2 865 982,43 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 грудня 2018 року № 502 (а. с. 175, т. 3), та станом на 06 грудня 2018 року на рахунок АТ "Криворіжгаз" не повернуто грошові кошти у розмірі 1 852 193,31 грн.

Приватний виконавець Сивокозов О. М. у клопотанні від 20 липня 2020 року зазначив, що сума 1 852 193,31 грн складається із наступного: 1 160,72 грн - витрати виконавчого провадження № 57370017; 168 275,69 грн - основна винагорода приватного виконавця Сивокозова О. М. у рамках виконавчого провадження № 57370017; 1 682 756,90 грн - сума заборгованості АТ "Криворіжгаз", яка була стягнута в рамках виконавчого провадження № 57370017 та перерахована стягувачу АТ "Нафтогаз України" (а. с. 85-87, т. 4).

Щодо стягнення грошових коштів у розмірі 1 682 756,90 грн

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року (v013p710-11) № 3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.

Частиною другою статті 333 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) передбачено, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (частина п`ята статті 333 ГПК України).

Згідно з частинами дев`ятою-десятою вказаної норми, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої-третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.

Поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.

Тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а тому не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.

Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19).

Судами встановлено, що АТ "Криворіжгаз" зверталося у порядку господарського судочинства із заявою про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 16 серпня 2018 року у справі № 904/6892/17 та стягнення з АК "Нафтогаз України" 1 682 756,90 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 (а. с. 67-80, т. 4).

Вказаним судовим рішенням у задоволенні заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання рішення відмовлено з тих підстав, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2020 року у справі № 910/7804/19 у спорі між цими ж господарюючими суб`єктами грошові кошти 1 682 756,90 грн зараховані як зустрічні однорідні вимоги.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 у частині відмови у задоволенні заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання рішення залишено без змін після апеляційного та касаційного переглядів (а. с.173-181, т. 4).

Враховуючи те, що грошові кошти у розмірі 1 682 756,90 грн перераховані АТ "Нафтогаз України" у межах примусового виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, яка у подальшому скасована за результатами касаційного перегляду, господарськими судами у справі № 904/6892/17 вирішено питання щодо стягнення вказаної суми у порядку повороту виконання судового рішення, а тому суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстав, передбачені статтею 1212 ЦК України, для стягнення із відповідача грошових коштів у розмірі 1 682 756,90 грн.

Крім того, Верховний Суду звертає увагу на наступне.

Із відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року у справі № 904/6892/17, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року, задоволено заяву АТ "Криворіжгаз" про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року у справі № 904/6892/17 у частині розгляду заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено заяву АТ "Криворіжгаз" про поворот виконання рішення. У поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року стягнуто з АТ "Нафтогаз України" на користь АТ "Криворіжгаз" грошові кошти у сумі 1 682 756,90 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 904/6892/17 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року у справі № 904/6892/17 закрито, оскільки підстава касаційного оскарження, зазначена заявником у касаційній скарзі, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Вказані обставини не існували на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції.

Таким чином, АТ "Криворіжгаз" повернуті грошові кошти у розмірі 1 682 756,90 грн, стягнуті на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 16 серпня 2018 року у справі № 904/6892/17, яка у подальшому скасована.

Щодо стягнення 1 160,72 грн - витрат виконавчого провадження № 57370017; 168 275,69 грн - основної винагороди приватного виконавця Сивокозова О. М. у рамках виконавчого провадження № 57370017

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України (435-15) для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судами встановлено, що основна винагорода приватного виконавця Сивокозова О. М. стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця Сивокозова О. М. від 05 жовтня 2018 року (а. с. 5, т. 3), витрати виконавчого провадження стягнуті на підставі відповідних постанов приватного виконавця Сивокозова О. М. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 09 жовтня 2018 року (а. с. 21-22, т. 3) та 03 грудня 2018 року (а. с. 168-169, т. 3). Зазначені постанови приватного виконавця Сивокозова О. М. не оскаржувалися позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасовані та дії відповідача щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження"передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що не підлягає застосуванню і стаття 1214 ЦК України щодо відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, а також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов`язання.

Аналогічний висновок щодо застосування норми статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18 (провадження № 61-11748св19).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Доводи касаційної скарги про те, що правова підстава, за якою приватний виконавець Сивокозов О. М. отримав основну винагороду відпала, оскільки Центральним апеляційним господарським судом від 09 жовтня 2019 року у справі № 904/6892/17 скасовано постанову приватного виконавця Сивокозова О. М. про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2018 року, у пункті 3 якої було зазначено: "Стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом", є необґрунтованими, з огляду на те, що підставою для отримання приватним виконавцум Сивокозовим О. М. основної винагороди була постанова приватного виконавця Сивокозова О. М. про стягнення основної винагороди приватного виконавця від 05 жовтня 2018 року.Так, постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, однак підставою отримання приватним виконавцем основної винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа та сума основної винагороди визначається у відсотках до стягнутої суми. Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 21 січня 2021 року у справі№ 160/5321/20, від 27 квітня 2021 року у справі № 580/3444/20.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ухвалою Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2020 року закрито провадження у частині позовних вимог про стягнення із відповідача 1 160,72 грн витрат виконавчого провадження № 57370017, 168 275,69 грн основної винагороди приватного виконавця Сивокозова О. М., є безпідставними, оскільки вказана ухвала суду першої інстанції скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року (а. с. 138-140, т. 4).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, у якій зазначено про те, що у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій не порушено таких висновків. Суди розглянули справу по суті та відмовили у задоволенні позову, а не закрили провадження із підстав неналежності розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства.