розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2021 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - територіальна громада в особі Харківської міської ради, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - територіальна громада в особі Харківської міської ради, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 19 березня 1959 року виконавчим комітетом

Великоданилівської селищної ради депутатів трудящих Харківського району згідно з протоколом від 16 березня 1959 року № 5, житловий будинок

з надвірними будівлями на

АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, яка є тіткою позивача.

ОСОБА_3 та батько позивача ОСОБА_4 були рідними сестрою та братом (одна мати, однак різні батьки).

Тітка позивача ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, від якого мали двох дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є двоюрідними сестрами позивача.

ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 тітка ОСОБА_3 померла, її дочка ОСОБА_6 померла у 2003 році, а чоловік ОСОБА_5 помер у 2007 році.

Свідоцтво про право на спадщину його двоюрідна сестра ОСОБА_7 не отримувала, хоча вчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а єдиним спадкоємцем після її смерті є позивач за правом представлення батька, який доводиться спадкодавцю рідним дядьком (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, проте отримав відмову, мотивовану тим, що позивачем не подано усіх необхідних документів, що підтверджують родинні чи інші відносини з померлою, а тому неможливо встановити, чи є ОСОБА_1 спадкоємцем за законом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх спадкових прав та просив суд встановити факт родинних відносин між фізичними особами, а саме: встановити, що ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_4, є тіткою ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_5 ; а також, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, є двоюрідною сестрою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м, розташований на АДРЕСА_2,

в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду

від 04 серпня 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме: встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є тіткою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; а також, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, є двоюрідною сестрою ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею

37,9 кв. м, розташований на АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того факту, що ОСОБА_3 є тіткою ОСОБА_1, а

ОСОБА_7 є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 .

Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем третьої черги за правом представлення, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог також у частині визнання права власності в порядку спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду

м. Харкова від 17 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справу № 953/19926/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, ОСОБА_2 посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: положень статей 263, 264, 382 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову та доведеності факту родинних відносин зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін, без надання оцінки доказам у справі.

Факт, що встановлюється судом, повинен мати безспірний характер, проте матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_7 .

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки

в матеріалах справи наявні достатні та належні докази, архівні документи, показання свідків на підтвердження факту родинних відносин між

ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_7 .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили матеріали справи і зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що житловий будинок із надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого 19 березня 1959 року виконавчим комітетом Великоданилівської селищної ради депутатів трудящих Харківського району згідно з протоколом № 5 від 16 березня 1959 року. Цей факт також підтверджений листом КП ХМБТІ № 1031826 від 15 лютого

2018 року (т. 1, а. с. 14-15)

Згідно з копією повторного свідоцтва про смерть від 18 листопада 2016 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 212).

Відповідно до листа П`ятої харківської міської державної нотаріальної контори від 04 листопада 2020 року щодо надання інформації після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа не заводилася, із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, заповіт відсутній, що також підтверджується довідками зі спадкового реєстру ( т. 1, а. с. 202-203).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 були її чоловік

ОСОБА_5 та дві доньки: ОСОБА_7, ОСОБА_6 .

У спірному житловому будинку на момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований із 1977 року та проживав ОСОБА_5 (чоловік померлої), що підтверджується відомостями обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області

від 02 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 239), тобто він фактично вступив в управління та володіння спірним житловим будинком, який був на той час спадковим майном після смерті ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_6 (донька ОСОБА_3 ), що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть від 26 листопада

2016 року (т. 1, а. с. 216).

Після смерті ОСОБА_6 було заведено спадкову справу № 1037/2003,

у матеріалах якої наявна заява ОСОБА_5 від 31 жовтня 2003 року № 1841 про відмову від спадщини, заява ОСОБА_7 від 31 жовтня 2003 року

№ 1842 про прийняття спадщини; заява ОСОБА_7 від 13 квітня 2004 року № 651 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, заява ОСОБА_7 від 05 жовтня 2005 року № 1990 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом додатково (т. 1, а. с. 202 (зворот)).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 18 грудня 2007 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1, а. с. 206).

Згідно з даними копії спадкової справи № 207/2008, що була заведена за заявою ОСОБА_7, поданою 25 лютого 2008 року, відповідно до якої

ОСОБА_7 прийняла спадщину (т. 1, а. с. 205).

21 грудня 2016 року ОСОБА_7 звернулася до Восьмої харківської державної нотаріальної контори із заявою, у якій просила повідомити про стан розгляду спадкової справи, оскільки вона прийняла спадщину після смерті батька (т. 1, а. с. 223).

Згідно з відповіддю Восьмої харківської державної нотаріальної контори

від 21 грудня 2016 року заява про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_5 подана 25 лютого 2008 року ОСОБА_7 та зареєстрована

за № 456. Надано документи, що підтверджують родинний зв`язок. Дані про інших спадкоємців відсутні. Свідоцтво про право на спадщину за законом нотаріальною конторою не видавалося (т. 1, а. с. 224).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_7 померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 23).

Судами також встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що зареєстрованого шлюбу та дітей ОСОБА_7 не мала.

Зі спадкової справи № 18/2007 від 28 грудня 2017 року, яка заведена після смерті ОСОБА_7, встановлено, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернувся 28 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 та 19 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_2 . Заповіт ОСОБА_7 не залишила (т. 1, а. с. 94-117).

25 вересня 2019 року приватним нотаріусом Клопотовим С. Д. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він

не надав документів на підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем (т. 1, а. с. 13).

У заяві від 16 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що є спадкоємцем 4-ої черги, оскільки проживав із спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років (т. 1, а. с. 110).

Встановлення юридичного факту, про який зазначає ОСОБА_2

у поданій заяві, є предметом розгляду цивільної справи № 640/12943/19. Рішення по суті не ухвалено.

На підтвердження факту родинних відносин між позивачем та ОСОБА_3, яка є його рідною тіткою, та ОСОБА_7, яка є його двоюрідною сестрою, позивачем були надані: копія свідоцтва про народження ОСОБА_1, серія № НОМЕР_1 від 09 березня 1960 року (т. 1, а. с. 103), відповідно до якого позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_9 від ОСОБА_8, ОСОБА_9, свідоцтво про укладання шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 лютого 1952 року, відповідно даних якого ОСОБА_4, 1930 року народження, уклав шлюб із ОСОБА_10, 1932 року народження, яка після одруження змінила прізвище на " ОСОБА_11" (т. 1, а. с.102).

Відповідно до відомостей Державного архіву Харківської області актовий запис про народження ОСОБА_4 (батька позивача), записи про народження ОСОБА_4 відсутні (т. 1, а. с. 26).

Разом із тим, судами встановлено, що згідно з даними автобіографії у листку по обліку кадрів ОСОБА_4 (батько позивача) зазначав, що народився

ІНФОРМАЦІЯ_10 у селі Велика Данилівка, його батьками є ОСОБА_12, 1898 року народження, та ОСОБА_13, 1890 року народження (т. 1, а. с. 160).

Згідно з копією довідки про народження, яка видана Великоданилівською радою, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 (т. 1, а. с. 163).

Судами також встановлено, що ОСОБА_13 (мати

ОСОБА_4, бабуся позивача) до шлюбу з ОСОБА_12 перебувала у шлюбі з ОСОБА_14 .

Від першого шлюбу ОСОБА_15 та ОСОБА_14, народилася ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_12, що підтверджується даними архівної

довідки Державного архіву Харківської області від 26 червня 2020 року

(т. 1, а. с. 159).

Крім ОСОБА_4 (батька позивача) від шлюбу ОСОБА_17 (бабусі позивача) та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_13 народилася ОСОБА_18, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13 (т. 1, а. с. 25).

Згідно з відомостями Державного архіву Харківської області книги реєстрації актів цивільного стану про народження Великоданилівської сільської ради Харківського району Харківської області за 1920-1922 роки та Тернівській сільській раді Вовчанського району Харківської області за 1925-1930 роки надійшли на зберігання до архіву неповністю, тому надати копії актових записів про народження ОСОБА_19 у 1922 році, про шлюб ОСОБА_15 із ОСОБА_20 у 1920-1922 роках, про шлюб ОСОБА_21 та ОСОБА_4 у 1928-1930 роках немає можливості.

У метричних книгах церков слободи Велика Данилівка Харківського повіту та слободи ОСОБА_22 повіту Харківської губернії за 1900 рік метричного запису про народження ОСОБА_15 немає.

У книгах реєстрації актів цивільного стану по шлюб по м. Харкову Харківської області за 1928-1929 роки записи про шлюб ОСОБА_21 та ОСОБА_12 відсутні (т. 1, а. с. 27, 28).

Разом із тим, із копії автобіографії в особистому листі по обліку керівних кадрів ОСОБА_23 нею власноруч зазначено російською мовою, що її "батько - ОСОБА_12, мати - ОСОБА_13,

брат - ОСОБА_24, сестра - ОСОБА_18" (т. 1, а. с. 30-35).

Згідно з відомостями автобіографії, складеної ОСОБА_7 29 серпня

2007 року, вона фактично проживала на АДРЕСА_2 з батьком ОСОБА_5 (помер у 2011 році), хоча зареєстрована на АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 54).

Судом першої інстанції під час розгляду справи допитані свідки ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, які підтвердили факт того, що ОСОБА_3 була тіткою ОСОБА_1, а ОСОБА_7 - його двоюрідною сестрою.

Також судами встановлено, що батько позивача ОСОБА_4 помер

ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто не був живий на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 21).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є встановлення факту родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як між племінником і тіткою, а також ОСОБА_7 як двоюрідними братом і сестрою, та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У цій справі встановлення факту родинних відносин необхідно позивачу для оформлення спадщини після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_7 .

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України (435-15) умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави

68 ЦК України (435-15) дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини).

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Відповідно до частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами

є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 77, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі

№ 638/15738/17 (провадження № 61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним.

При цьому, враховуючи, що необхідні для підтвердження відповідних відомостей свідоцтва про народження, актові записи про народження втрачені, тому належним і допустимим доказом у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути саме показання свідка.

Таким чином, встановивши, що книги реєстрації актів цивільного стану про народження Великоданилівської сільської ради Харківського району Харківської області за 1920-1922 роки та Тернівської сільської ради Вовчанського району Харківської області за 1925-1930 роки надійшли на зберігання до архіву неповністю, у зв`язку з чим надати копії актових записів про народження ОСОБА_19 у 1922 році, про шлюб ОСОБА_15 із ОСОБА_20 у 1920-1922 роках, про шлюб ОСОБА_21 та ОСОБА_4 у 1928-1930 роках немає можливості, встановивши, що у метричних книгах церков слободи Велика Данилівка Харківського повіту та слободи ОСОБА_22 повіту Харківської губернії за 1900 рік метричного запису про народження ОСОБА_15 немає, суди надали повну та всебічну оцінку наданим позивачем доказам, показанням свідків та обґрунтовано вважали, що докази у їх сукупності дають можливість встановити, що рідною тіткою позивача була ОСОБА_3, а з ОСОБА_7 вони були двоюрідними братом та сестрами.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_7 .

Колегія суддів також погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання права власності в порядку спадкування за законом з огляду на наступне.

Статтями 1216 та 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за життя спадкодавець

ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, заповіту не склала, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 ЦК України.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця

(у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Спадкування за правом представлення врегульовано положеннями статті 1266 ЦК України, якою, зокрема, передбачено, що двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Отже, спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.

Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення є різновидом спадкового правонаступництва. Якби особа, яку представляють, була б живою на час відкриття спадщини, то вона і була б спадкоємцем за законом, у цьому ж випадку на її місце заступив спадкоємець за правом представлення, обсяг прав якого у праві представлення не залежить від фактичних прав особи, яка померла на час відкриття спадщини.

Отже, під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Встановивши, що спадкоємці першої та другої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутні, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем третьої черги за правом представлення, тобто він спадкує спірний житловий будинок, який би успадкував його батько як рідний дядько ОСОБА_7, якщо був би живий на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 . Разом із тим, оскільки батько позивача помер

ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто не був живий на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач у порядку, визначеному законом, звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, проте отримав відмову, суди обґрунтовано вважали наявними правові підстави для задоволення позову. Враховуючи факт, що ОСОБА_1 була подана заява про прийняття спадщини після

ОСОБА_7, а ОСОБА_2 доказів наявності у нього права на спадкування після смерті ОСОБА_7 одночасно з позивачем суду не надав, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування за законом.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін, без надання оцінки доказам у справі, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.