відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2021 року у складі судді Стрілецької О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року приватне акціонерне товариство "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" (далі - ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій", підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що підприємство є власником (балансоутримувачем) гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . У кімнаті № 16 зазначеного гуртожитку зареєстровано місце проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 . Відповідачі з жовтня 2019 року у зазначеному житловому приміщенні без поважних причин не проживають.

Позивач вважав, що оскільки відповідачі понад шість місяців не проживають за місцем реєстрації, вони є такими, що втратили право користування вказаним приміщенням.

З урахуванням наведеного, ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" просило суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 16 червня 2021 року, у задоволенні позову ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження непроживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців поспіль, у тому числі, у зв`язку із втратою інтересу до житла, позивачем не надано.

Відхиляючи твердження позивача стосовно того, що відповідачі втратили інтерес до житла та вже понад шість місяців не проживають у гуртожитку без поважних причин, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали у Республіці Польща, у період з 01 жовтня 2018 року по 23 листопада 2020 року, проте не перебували за межами України у строк, який перевищує 6 місяців поспіль, а відповідач ОСОБА_3 навчається у Республіці Польща. На спростування зазначеного ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" доказів не надано.

Судами враховано відповідну судову практику Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 жовтня 2021 року клопотання Підприємства про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 16 червня 2021 року. Касаційну скаргу ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року, зокрема, уточнену касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надіслало копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 295/11740/20 із Богунського районного суду м. Житомира. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" мотивована тим, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано, що подальше використання кімнати відповідачами порушує право третіх осіб на покращення житлових умов. Суди попередніх інстанцій в повній мірі не дослідили зібрані у справі докази, зокрема судами помилково не взято до уваги акт обстеження кімнати № 16, відповідно до якого у зазначеній кімнаті відповідачі не проживають з жовтня 2019 року. Суди помилково врахували інформацію, надану Державною прикордонною службою України стосовно перетину відповідачами державного кордону у період з 01 жовтня 2018 року по 23 листопада 2020 року у якості доказу постійного проживання у спірному житловому приміщенні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

на касаційну скаргу від ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, у якому відповідачами вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а також із повним дослідженням доказів, які містяться у матеріалах справи, тому просять касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку поданим учасниками справи доказам і правомірно встановлено, що на спростування акту обстеження кімнати, як єдиного доказу непроживання відповідачів у спірній кімнаті гуртожитку, доданого ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" до позову, відповідачами надано до суду докази відсутності заборгованості за сплату комунальних послуг, що підтверджує інтерес до збереження житла

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу відповідачі вказують, що періодично виїжджають з міста для вирішення сімейних справ, проте строк їх відсутності у місті ніколи не перевищував шість місяців.

Указують на те, що ОСОБА_3 тимчасово не проживає у вказаній кімнаті з поважних причин, а саме у зв`язку із проходженням навчання в іншій країні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до змісту статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до приписів статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Змістом статті 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Змістом статті 72 ЖК УРСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Тлумачення статей 71, 72 ЖК УРСР дозволяє зробити висновок, що для висновку, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщеннями необхідна наявність двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду: від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження

№ 61-8622св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій"відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 жовтня 2020 року на праві приватної власності належить будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, (а.с. 74).

У кімнаті АДРЕСА_3 вказаного гуртожитку зареєстровано місце проживання відповідачів: ОСОБА_1 - з 21 жовтня 2005 року постійно; ОСОБА_2 - з 21 жовтня 2005 року постійно та ОСОБА_3 - з 11 жовтня 2013 року постійно, що підтверджується копією поквартирної карточки, копією карток прописки та реєстрації особи та відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області (а.с. 8-11; 18-20).

28 серпня 2020 року комісією у складі: голови комісії - начальника ЖКГ ОСОБА_8, членів комісії - прибиральниці ОСОБА_5, швейцара ОСОБА_6, у присутності свідка ОСОБА_7 складено акт обстеження кімнати № 16, за адресою: АДРЕСА_1, на предмет проживання в ній ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 . За результатами обстеження кімнати встановлено, що на момент його проведення двері кімнати № 16 ніхто не відчинив. Місце знаходження мешканців кімнати не відоме. Зі слів працівників гуртожитку встановлено, що мешканці кімнати не проживають у ній з жовтня 2019 року. Акт затверджено головою правління ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" Зубко С. Г. (а.с. 12).

Згідно з довідками про сплату комунальних послуг, які видані начальником ЖКВ ОСОБА_8, у період з грудня 2018 року по вересень 2020 року ОСОБА_1 щомісячно нараховувалась плата за комунальні послуги, оплата комунальних послуг здійснювалась регулярно, заборгованість зі сплати комунальних послуг відсутня (а.с. 123-128).

Згідно із замовленням № ж12_06942-Шелушкова від 02 вересня 2019 року, яке оформлене компанією "Візаж", у кімнату АДРЕСА_1, було здійснено замовлення вікна, вартість якого була оплачена (а.с. 129).

Згідно з копією довідки від 24 листопада 2020 року ОСОБА_3 з 01 жовтня 2020 року навчається у Сполечній Академії Наук на території Республіки Польша. Форма навчання - нестаціонарна. Строк навчання - 5 років (а.с. 131).

Згідно з довідкою №239/2020 від 24 листопада 2020 року ОСОБА_3 проживає у АДРЕСА_5 та навчається на 3 семестрі у Публічній поліцеальній косметичній школі "Жак" за напрямом підготовки: технік косметичних послуг. Строк навчання до 2021 року (а.с. 132).

Зі змісту Інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що у 2018-2020 роках ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а у 2019 році ОСОБА_3 регулярно та неодноразово перетинали державний кордон України в напрямку Республіки Польща і в протилежному напрямку (а.с. 155-157).

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи надали оцінку акту обстеження кімнати № 16, а також доказам, наданих відповідачами на спростування вказаного акту, а отже, здійснили повне та всебічне дослідження обставин справи та перевірку їх доказами.

У зв`язку із зазначеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги стосовно недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.

Щодо доводів ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" про неврахування судами висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), необхідно зазначити наступне.

Для цілей застосування положень процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, що переглядається, позивач звернувся із позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кімнатою в гуртожитку. Підставою звернення до суду з указаним позовом ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" вказує відсутність відповідачів у спірному житлі у перод, що більший шести місяців.

Верховний Суд звертає увагу, що виходячи саме з недоведеності позивачем факту відсутності відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, та, встановивши, що відповідачі не втрачали інтерес до цього житла, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що в силу положень статті 379 ЦК України, статей 71, 72 ЖК УРСР втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) було припинення трудових відносин між відповідачем та позивачем (стаття 124 ЖК УРСР). Підставою для звернення до суду із вказаним позовом про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням, Підприємство зазначало непроживання відповідачів у кімнаті гуртожитку в строк, більший за шість місяців (стаття 71 ЖК УРСР).

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою, яка наведена заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, а наведена в касаційній скарзі як приклад постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), не свідчить, що суди попередніх інстанцій застосували неправильно норми матеріального права.

Виходячи із зазначеного, доводи ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" про неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно зазначення Підприємством у змісті апеляційної скарги необхідності надання спірної кімнати іншому працівнику ПрАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій", оскільки зазначена підстава для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням вказана у змісті позову та конкретизована у змісті апеляційної скарги, була предметом розгляду у суді першої та апеляційної інстанції, якими було надано відповідну оцінку вказаним підставам. Цей факт не входить до предмета доказування у цій справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування

чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.