Короткий зміст позовних вимогУ квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 30 січня 2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки. Проте однак ОСОБА_3 28 лютого 2018 року уклав новий договір про відчуження спірного майна ОСОБА_2, чим порушив права позивача.ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на житловий будинок, загальною площею 236,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,11 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий № 3221483301:01:009:0492; витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 236,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий № 3221483301:01:009:0492, площею 0,11 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .У жовтні 2019 третя особа ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 із самостійними вимогами про розірвання договорів купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки.Позов ОСОБА_3 мотивований тим, що 30 січня 2013 року він та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж житлового будинку вчинено за 670 313,76 грн. При підписанні договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 1 000 грн. Кошти у розмірі 669 313,76 грн ОСОБА_1 зобов`язався сплатити до 30 січня 2016 року рівними частинами по 18 690 грн щомісячно до десятого числа кожного місяця. 30 січня 2013 року сторони уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою. Продаж земельної ділянки вчинено за 166 231,23 грн. При підписанні договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 1 000 грн. Кошти у розмірі 165 231,23 грн ОСОБА_1 зобов`язався сплатити до 30 січня 2016 року рівними частинами по 4 590 грн щомісячно до десятого числа кожного місяця. Сторони домовились, що право власності на передану покупцю земельну ділянку зберігається за продавцем до її повної оплати. Однак ОСОБА_1 розрахунків за обома договорами не здійснив та 28 лютого 2018 будинок і земельна ділянка за відповідними договорами купівлі-продажу відчужені ОСОБА_2 ОСОБА_3 просив:розірвати договір купівлі-продажу будинку, укладений 30 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 30 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 задоволено.Розірвано договір купівлі-продажу будинку, укладений 30 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В. (зареєстровано в реєстрі за № 70).Розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 30 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В. (зареєстровано в реєстрі за № 66).Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 28 лютого 2018 року будинок та земельна ділянка за відповідними договорами купівлі-продажу були відчудженні ОСОБА_2, що і на сьогоднішній день перебувають у його законному володінні. Отже починаючи з 28 лютого 2018 року у ОСОБА_1 відсутній предмет за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладені між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 30 січня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В. на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.1100 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0492.Суд першої інстанції вказав, що за загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України). Укладення такого договору між фізичними особами, наприклад, при купівлі-продажу житлового будинку, законом не заборонено. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором. Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України (постанова від 06 червня 2012 року № 6-46цс12).Суд першої інстанції зазначив, що дослідивши всі матеріали справи, надавши належну оцінку наданим доказам та врахувавши пояснення сторін, а також виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним право власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку необґрунтовані та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки позивач, як покупець, не виконав повністю своїх обов`язків з оплати в установлений строк, що також було підтверджено представником позивача в судовому засіданні, більш того, позивач не надав належних та допустимих доказів, що він, у передбачений чинним законодавством набув права власності на спірне майно, а тому в задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити. Натомість існують правові підстави для задоволення самостійних вимог третьої особи, та з метою встановлення порушеного права третьої особи, суд приходить до висновку про необхідність розірвання договорів купівлі-продажу від 30 січня 2013 року, припинення зобов`язань сторін за цими договорами з купівлі житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану від його імені та в його інтересах адвокатом Мішустіним М. К., залишено без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку, розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без змін.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не були виконані зобов`язання, передбачені умовами договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, щодо повної сплати до січня 2016 року вартості придбаного нерухомого майна. Ці зобов`язання не були виконані як станом на лютий 2018 року, час продажу спірного нерухомого майна ОСОБА_3 ОСОБА_2, так і на час ухвалення рішення судом першої інстанції в січні 2020 року, проти чого позивач не заперечував. Разом із тим, доводи позивача про те, що він намагався здійснити оплату решти сум за житловий будинок і земельну ділянку після січня 2016 року, а ОСОБА_3 всіляко ухилявся від отримання грошей не є беззаперечним доказом неможливості виконання позивачем зобов`язання по сплаті сум за договорами. Чинне законодавство дозволяло внести необхідні суми на депозит нотаріуса (нотаріальної контори), після чого ці зобов`язання будуть вважатися виконаними належним чином, але такі дії позивачем вчинені не були. Посилання позивача на постанову Апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року на підтвердження обставини повної сплати вартості придбаного будинку, не можна вважати обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції у своєму рішення визначив загальну суму, сплачену ОСОБА_1 ОСОБА_3 (740 000 грн), але без зазначення конкретних сум по кожному спірному об`єкту, і тому розподіл ОСОБА_1 на власний розсуд сплачених ним сум по різним об`єктам, зокрема повної сплати вартості саме за будинок, а не земельну ділянку безпідставний і не підтверджується іншими матеріалами справи.Апеляційний суд зазначив, що у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за укладеними із ОСОБА_3 договорами купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, відсутні передумови для переходу до позивача права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, передбачені як укладеними договорами так і цивільним законодавством, зокрема статтею 328 ЦК України. Оскільки позивач не набув права власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку, обраний ним спосіб захисту, шляхом визнання права власності на майно із застосуванням положень статті 392 ЦК України, не можна вважати правильними. У спосіб передбачений статями 387, 388 ЦК України, можуть бути захищені права особи, яка була власником майна на момент його вибуття. ОСОБА_1 не набув права власності на спірне нерухоме майно у зв`язку із неналежним виконанням умов укладених договорів купівлі-продажу, а тому, не будучи власником, його права, якщо він вважає їх порушеними, не підлягають захисту в порядку визначеному статтями 387, 388 ЦК України.Апеляційний суд вказав, що розглядаючи позов ОСОБА_3 про розірвання договорів купівлі-продажу від 30 січня 2013 року суд першої інстанції по суті зробив правильний висновок про необхідність задоволення цього позов у зв`язку із реалізацією його власником майна, яка становило предмет зазначених договорів. В ходів розгляду справи встановлено, що до ОСОБА_1 не перейшло право власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку. За умовами укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу від 30 січня 2013 року, продавець зберігає право власності на переданий покупцеві житловий будинок та земельну ділянку до повної оплати покупцем за придбане майно, а у покупця таке право виникає з моменту його державної реєстрації (пункти 13, 14 договорів від 30 січня 2013 року). ОСОБА_1 разом із родиною було виселено із спірного будинку в лютому 2018 року, тобто фактично майно повернуто у володіння і користування власника - ОСОБА_3 . Як пояснив ОСОБА_3 у зв`язку із необхідністю утримання будинку в належному та придатному для проживання стані, та систематичним невиконанням ОСОБА_1 договірних зобов`язань, він був вимушений продати 28 лютого 2018 житловий будинок разом із земельною ділянкою ОСОБА_2 .Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не оскаржувалися дії ОСОБА_3 щодо свого виселення із житлового будинку, що свідчить про визнання ним не тільки факту припинення користуванням житловим будинком, а також припинення виконання в подальшому зобов`язань за укладеними договорами від 30 січня 2013 року. В матеріалах справи містяться докази того, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірні об`єкти нерухомості, не виконав зобов`язання за укладеними стосовно них договорами, був виселений із житлового будинку, в свою чергу укладені ОСОБА_3 договори від 28 лютого 2018 року із ОСОБА_2 щодо спірного майна не оскаржені в установленому порядку і є на даний час чинними. Наведені обставини свідчать про те, що, починаючи з 28 лютого 2018 року спірні житловий будинок та земельна ділянка, фактично перестали бути предметом відповідних договорів купівлі-продажу від 30 березня 2013 року, укладених між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання зазначених договорів слід визнати обґрунтованими. Розірвання договорів купівлі-продажу не позбавляє можливості ОСОБА_1 захистити свої права покупця в інший спосіб, передбачений законом.

Аргументи учасників справи13 вересня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що суди повторно переглянули постанову Апеляційного суду м. Києві від 18 грудня 2017 року в справі 362/4126/16-ц, яка вступила в силу, без будь-яких доказів і не надаючи підстав для такого перегляду і таким чином порушивши вимоги статті 82 ЦПК і положення статті 255 ЦПК.Вказує, що до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном і станом на момент розгляду справи відсутній висновок щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах. Помилковим є і рішення суду в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу житловий будинок та земельну ділянку. Згідно із частинами 4 і 5 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однієї із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Виконане за договором до його зміни або розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом. ОСОБА_3 не мав права вчиняти відчуження з наступних причини: 30 січня 2018 року вказане спірне майно було продано; 18 грудня 2017 року Постановою Апеляційного суду Київської області, встановлено: що ОСОБА_1, як покупець, сплатив ОСОБА_3, як продавцю - 740 000 грн. Недоплата ОСОБА_1, залишку суми, на думку суду, не є підставою для розірвання договорів та зобов`язання відповідача повернути позивачу житловий будинок та земельну ділянку. ОСОБА_3 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів, взяв на себе зобов`язання щодо відчуження спірного майна ОСОБА_2, при цьому ОСОБА_3 не міг виконати умов вказаних договорів, оскільки на цей час майно вже було реалізовано. Хоч позивач й не зареєстрував право власності на спірне майно, але він є єдиним законним володільцем та майно вибуло поза його волею.

Рух справиУхвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного переглядуПереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі Верховного Суду від 17 листопада 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставиниСуди встановили, що 30 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, за якими ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_1 прийняв житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,1100 га за адресою: АДРЕСА_1, і зобов`язався сплатити 670 313,76 грн за будинок та 166 231,23 грн за земельну ділянку.У договорах купівлі-продажу від 30 січня 2013 року сторони передбачили, що: під час укладення цих договорів покупець сплатив частину зазначених грошових сум, а решту зобов`язався сплатити до 30 січня 2016. За домовленістю сторін покупець вказану решту суми буде сплачувати продавцю рівними частинами, щомісячно, до десятого числа кожного місяця на рахунок продавця № НОМЕР_1, який відкритий на його ім`я в ПАТ "УкрексимБанк", або готівкою, про факт отримання якої сторони складають письмову заяву (пункти 3 договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки);у разі несплати покупцем чергового щомісячного платежу за продану з розстроченням платежу і передану йому земельну ділянку (будинок) більше ніж на 90 днів продавець має право звернутися до суду з позовом про відмову від договору і вимагати повернення йому земельної ділянки та будинку (пункт 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки та пункту 8.2 договору купівлі-продажу будинку);право власності на житловий будинок та земельну ділянку у покупця виникає з моменту державної реєстрації. Сторони домовились, що право власності на переданий покупцеві житловий будинок та земельну ділянку зберігається за продавцем до повної оплати за житловий будинок та земельну ділянку. Також сторонами було домовлено, що продавець на підтвердження повного з ним розрахунку протягом 3-х робочих днів складе заяву, справжність підпису на якій засвідчить нотаріально, а покупець подасть заяву на здійснення державної реєстрації переходу права на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання ним заяви продавця про повний з ним розрахунок (пункти 13, 14 договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки).Після підписання вказаних договорів 30 січня 2013 року ОСОБА_1 разом із своєю родиною поселився до будинку і користувався ним.ОСОБА_1, у строки, передбачені договорами купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 30 січня 2013 року, не сплатив у повному обсязі вартість будинку та земельної ділянки.У серпні 2016 року продавець ОСОБА_3 звернувся з позовом про розірвання зазначених договорів та зобов`язання повернути йому житловий будинок та земельну ділянку у зв`язку із неналежним виконанням покупцем ( ОСОБА_1 ) умов укладених договорів купівлі-продажу.Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2017 року в справі № 362/4126/16-ц:позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено;розірвано договір купівлі-продажу будинку, укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_1 30 січня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В.;зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 3221483301:01:009:0492);розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_1 30 січня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В.;зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, (кадастровий номер земельної ділянки - 3221483301:01:009:0492).Постановою апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року в справі № 362/4126/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 відмовлено.У справі № 362/4126/16-ц встановлено, що: за договором купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_1 був зобов`язаний сплатити ОСОБА_3 залишок суми в розмірі 669 313,76 грн (670 313,76 грн - 1 000 грн), за договором купівлі-продажу земельної ділянки - 165 231,23 грн (166 231,23 грн - 1 000 грн.), всього на загальну суму 834 544,99 грн, які мав сплатити не пізніше 30 січня 2016 року;виходячи зі змісту розписок, ОСОБА_1 сплачено ОСОБА_3 740 000 грн. (640 000 грн + 100 000 грн), що не заперечувалося в судовому засіданні ОСОБА_3, який підтвердив факт складання розписок від 17 березня 2014 року та 24 квітня 2014 року;оскільки ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, як покупець, мав сплатити ОСОБА_5, як продавцю, 834 544,99 грн, з яких ним у визначений договорами строк - до 30 січня 2016 року, сплачено 740 000 грн., що підтверджується розписками, недоплата відповідачем залишку суми, на думку колегії, не є підставою для розірвання договорів в силу вимог частини другої статті 651 ЦК України, оскільки не є істотним порушенням умов договорів в зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не позбавлений значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договорів - отримання грошових коштів за відчужені ним будинок та земельну ділянку.ОСОБА_1 разом із родиною було виселено із спірного будинку в лютому 2018 року. ОСОБА_1 не оскаржувалися дії ОСОБА_3 щодо виселення із житлового будинку.Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - Додаток № 5 спірне майно 28 лютого 2018 року було відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 лютого 2018 року № 453, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Косенко М. О. - рішення про державну реєстрацію плав та їх обтяжень, індексний номер № 39926731 від 28 лютого 2018 року; та за договором купівлі-продажу житлового будинку від 28 лютого 2018 року № 450, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Косенко М. О. - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 39926531 від 28 лютого 2018 року.ОСОБА_1 не були виконані зобов`язання, передбачені умовами договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки щодо повної сплати до січня 2016 року вартості придбаного нерухомого майна. Ці зобов`язання не були виконані станом на лютий 2018 року на час продажу спірного нерухомого майна ОСОБА_3 ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договорів Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що: "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі".У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір".У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу".У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що:"підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права".У справі, що переглядається:суди не звернули увагу, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав;суди не врахували, що у справі № 362/4126/16-ц ОСОБА_3 звертався з позовними вимогами до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу будинку, укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_1 30 січня 2013 року та посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В., та про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_1 30 січня 2013 року та посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Павленко Н. В. Підставами позову було істотне порушення договорів купівлі-продажу згідно частини другої статті 651 ЦК України. Таким чином, спір у справі, що переглядається, та спір у справі № 362/4126/16-ц в частині позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, є спорами між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому у справі № 362/4126/16-ц набрала законної сили постанова апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року;за таких обставин, суди зробили неправильний висновок про задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Тому судові рішення в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки належить скасувати та закрити провадження в справі в цій частині.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володінняСуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).Аналіз статті 375 ЦПК України свідчить, що підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін є ухвалення судом першої інстанції судового рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і такий висновок має робитися судом апеляційної інстанції тільки у тому разі, якщо судове рішення суду першої інстанції переглядається по суті;якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то це не є підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін, із вказівкою про це в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції. Тобто, якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути вказано, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, в якій саме частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін (змінено чи скасовано); у разі, якщо судове рішення суду першої інстанції повністю оскаржується в апеляційному порядку, то в апеляційного суду відсутні підстави для вказівки в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про те, що судове рішення залишаться без змін тільки в певній частині. У справі, що переглядається: в оскарженій постанові апеляційного суду зазначено, що "в апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, та право власності на земельну ділянку, витребувати у ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку" (том 3, с. 26);в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив: скасувати рішення суду першої інстанції повністю; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, та право власності на земельну ділянку, витребувати у ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку; відмовити ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову про розірвання договорів купівлі-продажу (том 2, с. 170 - 171);суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося ОСОБА_1 повністю. Тому зробив безпідставний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог судом першої інстанції про розірвання договорів купівлі-продажу. За таких обставин суд апеляційної інстанції по суті не переглянув рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 .Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в частині задоволених позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки скасувати та провадження в справі в цій частині закрити; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витратЗгідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.Керуючись статтями 255, 400, 409, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки скасувати.Провадження у справі № 362/2035/18 в частині позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки закрити.Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.